Марина Попович
Заступник Подієвого лідера Сьогодні Розумна, красива, любляча мати, дружина, бізнес-леді, вправна господиня, спортивна, творча ... Ми, жінки, успішно поєднуємо десятки ролей . Ми – "мультиплеєр" з безліччю функцій. Так вимагає 21-ше століття, суспільство й обставини.
Ми різні, але нас об'єднує те, що ми соціально активні, свідомі і відповідальні за себе, своїх дітей, свою справу і свою державу. Часто нас б'є життя, ми залишаємося наодинці зі своїми проблемами. У кожного на це свої причини. Але ми не опускаємо руки. Ми сильні, тому що ми можемо все!
Сьогодні.Lifestyle разом з громадською організацією "Прозорий вибiр" в особі її засновниці Юлії Сергєєвої в рамках проекту # Свідомо розповідають яскраві та емоційні історії жінок, які не злякалися випробувань життя, а мужньо їх подолали і стали сильнішими і свідомішими.
Історія Ольги Сергєєвої про те, як знайти особисте щастя
Мені здається, на лижах я почала бігати раніше, ніж навчилася ходити. Саме на лижах, у тридцятиградусні сибірські морози і формувався мій характер. На дистанції ти залишався сам на сам із холодом, втомою і тільки від тебе залежало, чи дійдеш ти до переможного старту.
Світле, радісне, щасливе і безхмарне дитинство в колі люблячої родини. Батьки-вчителі, ніколи мене не контролювали і не виховували. Не було необхідності – я була відмінницею і активісткою, спортсменкою і переможницею олімпіад. Саме у них я навчилася мистецтву родинних стосунків, толерантності та поваги. Вони виховали мене своїм особистим прикладом, проживши разом 48 років.
Мама і тато не зупиняли мене, коли я вирішила вступати на судово-прокурорський факультет Свердловського юридичного інституту, одного з найкращих вузів СРСР. Конкурс серед школярів був позамежний, брали абітурієнтів зі стажем роботи, після робітфаку та армії. Або "за блатом". Хоча це здавалося неможливим, я, вчительська донька, з маленького провінційного Тобольська, вступила і закінчила інститут з відзнакою. У групі були в основному дорослі хлопці, які працювали ночами, щоб прогодувати сім'ї. Мене з любов'ю називали "гегемон пролетаріату", тому що я відповідала на всіх семінарах, а вони могли спокійно спати на задніх лавах.
На останньому курсі я пішла у десятиденний кінний похід по Гірському Алтаю і впала з коня. Втрата мови, контузія мозку, спинномозкові пункції, лікарня... Я почула розмову нетверезих хірургів, що призначена трепанація черепа, і заговорила. Та ні – закричала!!! Тато, моментально посивілий і постарілий, забрав мене з лікарні...
Я стала дбайливіше ставитися до себе, пронизливо відчувши, наскільки ми відповідаємо за наших близьких. Здавши сесію достроково, я поїхала на Драгобрат для участі у сходженні на г. Близницю зі студентами юрфаку Львівського університету. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка, який через три дні нашого знайомства зробив мені пропозицію і я погодилася.
У Києві я почала працювати слідчим Жовтневого РВВС, але незабаром ми переїхали в НДР, до місця служби чоловіка. Перші пологи закінчилися трагічно – дитина померла на третю добу... Що я пережила, не хочу і згадувати. Треба було жити і рухатися далі.
Вдома я сидіти не могла, роботи за фахом не було. Однак, хто шукає, той завжди знайде – я стала старшою піонервожатою школи 1 в ГРВН. Стала навчати німецьких піонервожатих, отримала медалі "За зміцнення дружби між ВЛКСМ і Союзом Вільної Німецької Молоді". Зі слідчих – у піонервожаті! Як вам кар'єра? Народилися дітки – дочка і синок, однак працювати я не припиняла.
Встигала багато читати, займалася самоосвітою. Настав час повернутися в улюблений Київ. Повернулася в юриспруденцію, стала адвокатом. Провела багато процесів, у тому числі й кримінальних. Було небезпечно, були лихі дев'яності. Закінчила магістратуру за фахом "Міжнародне право" в КІМВ.
Здавалося, все складається чудово. Раптом – розлучення, земля пішла з-під ніг. Нічого не хотілося, все стало втрачати сенс. Думала тільки про одне, щоб для дітей це не стало непоправною травмою. Поїхала з Києва, не могла тут перебувати.
Щовечора задаюся питанням, а кому ще сьогодні, крім себе, ти зробила щось добре? По-іншому мені жити нецікаво
Мої діти, мої крила, не дали мені зламатися, підняли мене і я знову злетіла. Після Кіпру повернулася сильною, впевненою, з бажанням жити. Об'їхала майже 100 країн, відвідавши найцікавіші, важкодосяжні та віддалені місця планети. Дісталася Північного Полюса й Антарктиди, написала книгу "Під червоними вітрилами від Арктики до Антарктики". Гонорар від книги передаю в будинки для людей похилого віку Київської області та інші благодійні цілі.
Мене удостоїли звання "Жінка третього тисячоліття", нагородили орденом Святого Станіслава. Після розлучення заміж я не вийшла, але своєю любов'ю грію дітей, онуків, маму, рідних і близьких людей. Намагаюся допомагати всім, кому потрібна допомога. Щовечора задаюся питанням, а кому ще сьогодні, крім себе, ти зробила щось добре? По-іншому мені жити нецікаво.
Немає нічого неможливого, головне – мріяти і хотіти
На зустрічах зі школярами та студентами я говорю їм: "Немає нічого неможливого, головне – мріяти і бажати". А життя вимірюється не кількістю подихів і видихів, а моментами, коли у тебе перехоплює подих від побаченого.
Розкажи свою історію на сторінках в соцмережах Facebook і Instagram, обов'язково поставивши хештег # Свідомо, й отримай шанс побачити свою історію на сайті "Сьогодні" разом з красивою фотосесією!
- Молода, амбіційна ГО "Прозорий вибір" була заснована у вересні 2018 року. Основна мета – сприяння реалізації державної політики і загальнонаціональних програм, спрямованих на захист прав і свобод громадян, особливо дітей, жінок, соціально незахищених верств населення, яку організація успішно реалізує через соціальні проекти # свідома і # свідомебатьківство.
Головні теми