Група геофізиків та інженерів вивчила частоту і розмір айсбергів, що плавали в північно-західній Атлантиці в ХХ столітті, і дійшла висновку, що в катастрофі "Титаніка" винна не тільки команда, яка проігнорувала льодове попередження і не знизила швидкість судна при вході в небезпечну зону. Крім цього саме в 1912 році аномально велика кількість айсбергів дійшла до вод, що оточують Ньюфаундленд.
Міжнародний крижаний патруль (International Ice Patrol) – організація, що стежить за антарктичними айсбергами починаючи з 1914 року (її створення було реакцією на крах "Титаніка"), – розробив простий показник небезпеки. I48N – це кількість айсбергів з надводною частиною вище п'яти метрів, що щорічно перетинають сорок восьмий градус північної широти. Більш-менш достовірна статистика по I48N доступна вже з 1900 року.
У рік краху "Титаніка" лінію 48-го градуса перетнули 1038 айсбергів. У перші два десятиліття ХХ століття такий показник був досягнутий лише двічі. Наступним чинником, що збільшує небезпеку зіткнення, був час року: у квітні-травні до Ньюфаундленду припливає максимальне число айсбергів.
І останнє: у дні, що передували катастрофі (14-15 квітня) центральна Атлантика потрапила в область високого атмосферного тиску. Два центри такого тиску (канадська Нова Шотландія і південна Ірландія) з'єдналися, в результаті чого вітру поширили холодні повітряні маси з північно-західної Канади на всю західну Атлантику. У підсумку айсберги в квітні 1912 року допливли до більш південних районів, і на місяць раніше, ніж зазвичай.
Аномальні погодні умови та підвищену кількість айсбергів в Атлантиці зіграли важливу роль у катастрофі "Титаніка", хоча порушення техніки безпеки і людський фактор не слід скидати з рахунків, вважають вчені.
Головні теми