Директор Палацу "Україна": "Через Поплавського я плакала і багато разів хотіла від нього піти!"

1/26

- Інно, на посаді директора "України" ви лише кілька місяців, а чого тільки за цей час про вашу персону не говорили! Добре пам'ятаю, як ваш попередник Михайло Кулиняк дуже серйозно запевняв, що для нього ваш прихід був повною несподіванкою. Він пішов у відпустку, потім – на лікарняний... А незабаром з'явилися ви. Оскільки ви ці розмови публічно ніяк не коментували, важко було розібратися, що з цього правда. Для вас призначення також було несподіваним, чи ви до нього йшли цілеспрямовано?

- Для мене це стало несподіванкою. Я, чесно кажучи, не знала, що буду директором, але, коли раніше приходила в Палац, у мене завжди виникало відчуття, що для мене це щось рідне. До речі, я перша жінка-директор "України" за багато років. Ще я не очікувала, що ця пропозиція буде у такий тяжкий час для Палацу. Втім, за великим рахунком, я зараз не директор, а криза-менеджер.

- Кажуть, що це місце для вас виклопотав Михайло Поплавський...

- Ні, за мене ніхто не просив. Мені подзвонили і запросили на співбесіду в Державне управління справами при Адміністрації Президента України. Після цього я зустрілася з міністром культури і членами парламентського Комітету з питань культури і духовності. У них, мабуть, були ще якісь кандидатури, крім мене, можливо, вони їм не підійшли. Але я, як мені здається, розумію, чому зупинилися саме на моїй... В університеті я працювала з молоддю, будучи проректором впродовж трьох років зуміла реалізувати багато проектів. Думаю, це певні досягнення. Можливо, саме тому мене і запросили. І потім, багато хто мене в цих колах знав, я ж не "з вулиці" прийшла. Мене знали в Комітеті, в Міністерстві. Вони знали, що я не створюю з нічого проблем: якщо є завдання – намагаюся його вирішувати. І в Адміністрації мене знають не один рік, тому що підприємство підпорядковане Держуправлінню справами.

- А хто вам зателефонував, щоб запропонувати цю посаду? Ходять чутки, що на той момент це був в.о. президента України Олександр Турчинов.

- Давайте не будемо про це. Один відомий чоловік "з телевізора". Я знала його з інших причин, за руку багато разів віталися. Принаймні, моє ім'я йому було відоме. Знаєте, я нічого не боюся, але політичних моментів намагаюся не торкатися.

- Ваш стрибок угору по кар'єрних сходах можна порівняти з посадовими успіхами радянського міністра культури Катерини Фурцевої. Як думаєте, чи можна тільки за допомогою впливових чоловіків отримати омріяну посаду?

- Чому мене критикують, якщо зараз всі намагаються переформатуватися і дати можливість проявити себе молодим? Куди не глянь – кругом молодь. Першому заступнику міністра освіти – 29 років. Так, можливо, ми наб'ємо шишки, але ми відкриті для підказок і конструктивної критики... Всі мої заступники, наприклад, старші за мене. Так, рішення приймаю я, але до всіх прислухаюся. Я – трудяга: о 9-й ранку я вже працюю, а закінчую – ближче до 22-ї. У вихідні майже нічого не змінюється. Це я тільки з вигляду така мила і весела дівчина, а взагалі в управлінні я людина жорстка. Під час роботи мені ніхто не ставить зайвих запитань. Я працювала з професурою, з педагогами, і у мене ніколи не було конфліктів і непорозумінь. Я прямо кажу, чого очікую від підлеглих. Завдання на планерці поставлені – і все, пішли працювати. Демагогії і довгих розмов я не сприймаю. Мені потрібна конкретика: що ми робимо, куди рухаємося, що отримуємо восени. Плануємо відкриття сезону? Чому в понеділок, а не в п'ятницю? Прийшли, порадилися й ухвалили рішення. А дискусії ні про що ні до чого не ведуть.

- Не можу вас не запитати про Михайла Поплавського, у якого ви багато років працювали, були, як кажуть, його правою рукою. Як ви, приїхавши підкорювати столицю із глибинки, потрапили в поле його зору?

- Я навчалася на режисерському факультеті його інституту, тому мені складно було з ним не познайомитися. А сама я родом з Кіровограда. Ще в студентські роки прийшла в інформаційний відділ і сказала, що я студентка першого курсу і готова працювати на громадських засадах. Мене відправили вирішувати якісь питання на "Перший національний", на канал "Київ". А до цього, з 13 до 16 років, я працювала в рідному місті на місцевому телебаченні. Потім мене і кількох моїх одногрупників запросили в театральну студію. А ще вела ранкову дитячу програму на радіостанції. Я була дуже активною: їздила на різні фестивалі, закінчила музичну школу, хореографічний ансамбль – ходила з п'яти років на народні танці, брала участь у КВК. Я наполегливо займалася особистим розвитком в області культури. Батьки відмовляли, не хотіли, щоб я займалася творчістю. Коли я вступила на режисуру в театральний – для них це стало сюрпризом, адже вони бачили мене юристом. Але я за компанію з подругою пішла вступати в театральний. Подругу не прийняли, а я пройшла. Я не знала, як про це вдома сказати.

Загалом, так життя повернуло мене в правильний напрямок. Ця сфера стала для мене рідною. Цим живуть і члени моєї родини. Для них сходити на хороший концерт класичної музики – це природно. Моя 8-річна донька, коли їде до школи вранці, в машині слухає класичну музику. І я їй цього не нав'язую, у неї самої виникає таке бажання. Вона сама себе записала в школі на танці і в "музикалку".

- А скільки років ви працювали з Поплавським?

- Ой, багато! Правда, йшла від нього на кілька років, працювала у Верховній Раді, в Академії при Президенті. Мені хотілося дізнатися, як працює державна машина. І я не шкодую, що півтора року в магістратурі провчилася, написала магістерську роботу. А потім захищала дисертацію в інституті ім. Драгоманова. Її тема "Політико-ідеологічні пріоритети Управління культури в період незалежності". Так що я кандидат політичних наук, але вважаю, що культура без політики, як і політика без культури, не може існувати. Тому, коли хтось починає мене критикувати, я сприймаю це не більше ніж жарт.

- Коли я вперше потрапила у ваш кабінет, дуже здивувалася. У вашого попередника Кулиняка були шикарні апартаменти. Де ваші картини, дорогі штори і меблі?

- Для мене кабінет не важливий. Головне, щоб було затишно, чистенько і світленько (сміється). Що мені дісталося, то дісталося. Меблі я не купувала. У цей кабінет я просто в'їхала і тут вирішила залишитися. Тут сидів Микола Петрович Мозговий.

- Але ви ж могли і в кабінет колишнього директора перебратися?

- З приводу того приміщення рішення поки не прийнято. Там багато негативу, а я людина віруюча. Бог завжди зі мною. І потім... коли у мене не приведені до ладу гримерки для артистів, я не можу жити красиво. Що стосується приміщення, де він хотів побудувати сауну, то його демонтували.

- Ну а з Кулиняком у вас була якась конструктивна розмова? Публічно він робив з себе таку жертву, що дізнався про своє звільнення з газет...

- Для мене було дивно чути таке... Він підписав заяву за власним бажанням. Розмови між нами не було, але ми з ним давно і добре знайомі. Коли він був міністром, багато з ним перетиналися.

- Раз вже ви віруюча людина, вам було важко спочатку перебувати в цій обстановці, де було стільки бруду?

- Ну, по-перше, тут бруду я не відчула. Більшість людей сприйняли мене, посміхаючись. Можливо, і не раді були бачити мене, а просто посміхалися, не знаю. Але в колективі у нас все спокійно, всі працюють. А якщо знаходиться хтось, хто щось там говорить, то що поробиш? Люди завжди про щось говорять. Спочатку всім важко, але мені було легше, тому що ми всі один одного знали не один рік. В цілому, у нас є порозуміння. Я людина компромісна, думаю, співробітники також у цьому вже переконалися, за якийсь час дізналися. Наприклад, я ніколи не рубаю з плеча, сама намагаюся розібратися в ситуації. У мене немає практики когось звільняти. Я завжди намагаюся оцінювати людей за їхніми професійними якостями. Якщо людина на цій ділянці не справляється, то вона повинна перейти на іншу. Є люди, які в Палац "Україна" прийшли як члени команди попереднього керівника, але і сьогодні працюють.

- А як у вас проходило прощання з однією роботою і перехід на іншу? Як відреагував ваш ангел-охоронець Михайло Поплавський?

- Він відреагував негативно, тому що не хотів, щоб я йшла. Сказав: "Приймай рішення". Що ще керівник може сказати в такій ситуації? Міг не відпустити. Але у нього багато проректорів, крім мене, просто я була активна, тому на виду. Але мені не потрібна публічність, а конкретна робота. Якщо я працюю й отримую результат – ось це для мене життя. Якщо я не бачу результату – значить, я не розумію, що я взагалі роблю.

- Але людина йде не лише тоді, коли бачить майбутні кар'єрні перспективи, але й хорошу різницю в зарплаті.

- У 30 років мені запропонували очолити Палац "Україна". При цьому і вчора я була не незрозуміло ким, а проректором університету. У мене був вибір: сказати "ні", залишитися проректором або піднятися на сходинку вище. Я вибрала останнє. Хоча в університеті зарплата у мене була вища, ніж тут. Ненабагато, але вища. Я отримувала як проректор, плюс кафедра, доплати... Михайло Михайлович не кривдив мене. Але у нього всі завідуючі, викладачі отримують пристойні зарплати. Він до цього прагнув і працював багато років над тим, щоб люди у нього добре заробляли. А я прийшла сюди як кризовий менеджер.

- У кулуарах говорили, що ви були не тільки помічницею Поплавського, але і дамою його серця. Сусіди Поплавського розповідали, що багато разів бачили вас у нього в будинку під Києвом...

- Як пожартували хлопці з "95 кварталу", "якщо це так, то як же тепер він буде їсти й пити". Найжахливіше, коли це перейшло на особистості. Я не знаю, хто там що говорить. У мене є сім'я – чоловік і дитина. І мені дуже неприємні ці розмови. У всіх моїх домашніх округлювалися очі, коли про це говорили. Я дуже люблю свого чоловіка, він дуже багато для мене робить. Ми вже восьмий рік разом. Чоловік ставився до цих розмовою з усмішкою, та й Поплавський давно до цього звик. Коли читав про себе таке, сам дивувався. Каже, подивись, який я велелюбний. Михайло Михайлович для мене більше батько, тому говорити про те, що у мене з ним якісь стосунки, нерозумно. Він завжди порадить, скаже, як робити... А управлінець він дуже талановитий і професійний. Його можна критикувати за багато речей, але з точки зору менеджменту йому треба віддати належне.

- А які поради він вам дав наостанок?

- Він сказав, щоб я залишалася такою, яка є, що у мене є стрижень і непогана якість – отримувати від життя все по максимуму, щоб завжди у мене була присутня мудрість, щоб я прислухалася до старших людей і рішення завжди приймала виважено.

- Чоловік у вас також не з простих, був генеральним директором "Артеку"...

- Так. Він отримав в "Артеку" два серйозні серцеві напади, це для нього болюча тема. Зараз він займається бізнесом. Знаю, що це приносить йому більше доходу, ніж державна служба. Він і раніше цим займався, але як людина з певними амбіціями, хотів працювати і бачити, як розвивається країна.

- Одним словом, ви можете дозволити собі не думати про завтрашній день і перетворити роботу в хобі.

- Робота ніколи не була моїм хобі. Звичайно, коли ми ходимо на роботу, то хочемо заробляти. У мене є можливість реалізовувати свої здорові амбіції, тому я можу собі дозволити не думати про зарплату. Гроші заробляє чоловік.

- Давайте повернемося до Поплавського. Він колись казав вам в очі, що вважає вас своєю улюбленицею?

- Боже збав! У нього цих красунь – тисячі... Він і кричав на мене, і я плакала від нього. І лаялися ми з ним. По-різному було. Скільки разів таке було, коли, думала, все – пишу заяву і йду. Адже він суворий по божевільному з тими, хто його знає. Це він тільки на вигляд такий чоловік, співає собі... Він дуже вимогливий, йому все не так. У нього на нарадах буває такий політ фантазії... Якщо він тобі посміхнувся після наради, це ще ні про що не говорить. Але якщо ти не пройдеш таку школу, як у нього, то ти не зможеш йти далі. Михайло Михайлович – це загартування!

- А Поплавський не звертався до вас як до директора майданчика за допомогою організувати в "Україні" свій концерт?

- Ні, поки не просив. Ми навіть не обговорювали це (сміється).

- Через політичну ситуацію постраждав гастрольний ринок, концерти забуті, а багато організаторів зникли з грошима. У вас є план, як повернути людям гроші?

- Я максимально роблю все для того, щоб питання було вирішено на користь глядачів. Зараз цим займаються відповідні органи. І шанси є. Проблема в тому, що багато хто з утікачів ліквідували свої фірми і знайти їх за юридичною адресою неможливо. У нас також були концерти. Наприклад, всього за кілька днів до заходу одна з компаній надіслала нам лист, що концерт відміняється. У нас був шок...

- Коли, за вашими прогнозами, український гастрольний ринок "видереться" і встане на ноги?

- Думаю, на це піде рік.

- Скарбниця "України" при Мозговому завжди була повною. А після відходу Кулиняка вона залишилася порожньою. За рахунок чого тоді зараз живе Палац? Таке відчуття, що був якийсь план довести Палац до збитків, а потім його продати.

- Все може бути. Дотацій від держави ніяких немає, це повністю госпрозрахункове підприємство, воно живе тільки за рахунок заходів. Є гроші, які були зароблені. Всі розуміють, який час на вулиці, всі затягли паски. Раніше були часи, коли співробітник Палацу отримував надбавки, премії, а зараз, як і вся країна, всі сидять на окладах.

- Яку посаду зараз обіймає дружина Миколи Мозгового, яка чудово справлялася з усіма завдання ще до приходу нових людей.

- Віолетту Борисівну ніхто нікуди не тиснув. Вона працює заступником як і раніше.

- Палац раніше жив за рахунок західних і російських гастролерів. Кулиняк, який погрожував регулярно влаштовувати сольники українських артистів, зазнав фіаско: концерти Павліка, "Кроликів", Кричевського за касовими зборами провалилися. Ви також полюбляєте українських артистів, але цим Палац не "прогодується"...

- Ну, чому ж! На зарплату та інші речі буде достатньо. Якщо будемо жити правильно, то Палац зможе себе утримувати. І потім, я не все перекладаю в комерцію. Вважаю, що все має бути рентабельним. Комерція для багатьох – це заробляння грошей, а для мене головне, щоб ми провели захід, і він не був збитковим. У цих рамках ми й рухаємося. Раніше на українських артистів взагалі ніхто не хотів йти, вони перебували у вакуумі. А зараз починаємо укладати контракти, справа хоч якось стало рухатися вперед. Є заявки на концерт Тамари Гведрцителі, Олени Ваєнги, є західні музиканти, але це поки в планах. Головне завдання, щоб вони не зірвалися. Взагалі такий люфт у Палаці виник, тому що графік був збудований виключно на західних виконавців. Коли вони "злетіли", у Палацу виникли проблеми...

Але ми вже працюємо над осіннім графіком. Від того, як ми його сплануємо, такі перспективи і будемо мати. Нам би хотілося, щоб різні виконавці виступали. Наразі все робимо для того, щоб виступали наші артисти. Плануємо концерти Ірини Білик, Наталії Могилевської, Ані Лорак та ін. У розробці концерт Олександра Злотника. Багато артистів у роздумах, переживають, наскільки це зараз актуально, чи продадуться квитки. До речі, вартість квитків будемо знижувати, щоб ціна була більш доступною.

- Оренда Палацу коштувала дорожче, ніж багато західних майданчиків, досягала 200 тисяч гривень. Багатьом вона була недоступна. Правда, що ви вирішили її також знизити? Наскільки?

- Так. Знизили на 20% для українських артистів і трохи менше для зарубіжних. Треба жити в реальному часі. Порушувалося це питання багато років. Який український виконавець потягне цю ціну? Звичайно, він поїде в маленькі зали по містах України, де дешевше. Так, я розумію, що це найкращий майданчик, але наші артисти йдуть куди завгодно, але тільки не в "Україну". Мене це також як керівника зачіпає. Чому інших це не зачіпало? Мені цікаво, щоб на цьому майданчику працювали найкращі виконавці, і глядачі розуміли, що вони прийшли в Палац "Україна".

Українське мистецтво – це те, що повинно підтримуватися в першу чергу. Без цього немає майбутнього. Так, зараз важкий час. Всі можуть говорити, що не час для цього, що війна в країні. Але потрібно займатися конкретними речами для того, щоб навіть у такі важкі часи об'єднуватися і не стояти на місці. Українські артисти приходять до мене зі словами: "Давайте щось робити. Ви – перший директор, який хоче щось робити". Я хочу не гучних слів про українську культуру, а щоб вона була представлена у Палаці. У нас достатньо своїх виконавців, які можуть робити якісний продукт, і треба дати їм цю можливість.

- Мені розповідали, що раніше за оренду Палацу можна було запросто розрахуватися "чорним налом" у конверті і домовитися про знижку...

- Я на це ніколи не піду. У мене є амбіції, я людина молода. Якщо я прийду і буду займатися тут подібними речами, мені буде гріш ціна. Більшу частину життя я працювала у сфері культури. Я і в секретаріаті Комітету з питань культури працювала в парламенті, і з Адміністрацією Президента співпрацювала. Я розумію, як працює ця машина, як вона повинна управлятися з точки зору сучасного менеджменту культури, з точки зору режисури. У мене є план, тому для мене важливо, щоб це був дійсно головний концертний майданчик країни, щоб тут був український виконавець, щоб тут були національні продукти, класична, іноземна музика.

- Михайло Кулиняк впровадив електронні квитки і вимагав від організаторів, щоб всі квитки продавалися тільки в "Україні". Ви будете дотримуватися цього правила?

- Ми все це скасували, це штучно придумана штука. Вона дуже гарна, але в наших реаліях поки неможлива. Реалізаторів квитків зараз дуже багато, і з ними хочуть співпрацювати організатори. Коли приходить директор того або іншого артиста і каже, що хоче співпрацювати з певними людьми, тому що йому з ними зручно, вони його партнери, що я повинна сказати: "Ні, продавайте тільки у мене"? Так не буває, треба знаходити компроміси. А є ті, хто приходять зі словами: "Ось вам квитки, реалізовуйте, як хочете і де хочете". Тому ми уклали два договори. Мені здається, це компромісне рішення.

- Ви все так грамотно говорите. На крісло міністра не замахуєтесь?

- Чому ні?

- А як вам призначення Євгена Нищука? Чи не здається вам, що хотілося б бачити на цій позиції більш зрілу людину від культури.

- Я до Євгена Миколайовича дуже добре ставлюся. Він у кріслі міністра дуже добре виглядає. Мені здається, він справляється зі своїми справами, незважаючи на розмови. Ми всі десь були, щось робили. Хтось на Майдані, хтось без нього... Він – міністр, у якого є своє бачення. Але, все таки, він міністр, який чітко управляє апаратною машиною. І я бачила, як він нею керує. Коли до нього приходиш, він завжди дуже швидкий, мобільний і рішучий.

- Вас називають ще й найкрасивішим молодим чиновником. Ви завжди в дорогих і строгих костюмах...

- Смак мені прищепили батьки, тому я завжди знала, що повинна добре виглядати, укладати волосся. Коли почала працювати у сфері культури, зустрічатися з послами, вже виробився якийсь власний стиль. Як будь-якій жінці, мені подобається красивий одяг. Але не можу сказати, що багато часу приділяю. Є українські дизайнери, які шиють мені: Ольга Навроцька, Олена Бернацька... Є речі, куплені у Лілії Пустовіт, мені імпонують її різноманітні рішення з тканинами. Люблю взуття. Для вихідного дня в колі сім'ї волію джинси і балетки. Але на роботі змушена ходити в тому одязі, якого вимагає посада. У такому суспільстві ти завжди повинен не лише виглядати красиво, але і в настрої завжди бути хорошому.