Джамала: "З Бекіром розписалися за три місяці до весілля"

Співачка розповіла "Сегодня" про те, як обідала у Львові з Грегорі Портером, про що говорить з чоловіком вранці, чому пішла оформляти шлюб в джинсах, і про підготовку нового альбому, який вийде восени.

- Джамало, одного разу ви мені розповідали, що вам дуже подобається співак Грегорі Портер і що вас з ним пов'язує тепла дружба. Цього року він – один з хедлайнерів Alfa Jazz Fest. Не було в думках колаборації з нагоди фесту?

- Я його обожнюю! Знаєте, таке відчуття, ніби сьогодні я з ним провела весь день! Я йому написала, що дуже чекаю зустрічі з ним у Львові, і купила йому подарунок, який мені хочеться йому передати – тарілку ручної роботи від Рустема Скибіна. Ми зустрілися на ланч, він, звичайно, був дуже втомленим. Я запитала у нього: "Звідки ти до нас прилетів?". А він відповів: "Якщо чесно, не знаю. По-моєму, з Канади". Тобто можете собі уявити, який у нього божевільний концертний графік... Але тут він замовив борщ, а я салат "Цезар", і ми проговорили години дві. Я дуже ціную цей час, тому що він для мене – неймовірний музикант, людина і душа. Може, це для когось голосно звучить, але я знаю, що кажу: він занурений в музику дуже глибоко, знає, про що співає, і віддає всього себе. А про колаборацію розмова не зайшла.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Що для вас джаз?

- Це те, що я люблю і в чому себе дуже добре почуваю, адже насамперед джаз – це свобода і непокора. Якась алогічність! Сьогодні я співаю "заплутав", завтра – "1944", а післязавтра – "Заманили". І все різне, і немає жодних правил, умовностей, тільки абсолютна свобода – в цьому і є я. Для багатьох мій творчий шлях виглядав непередбачуваним. Думали: "Ага, вона виграла "Нову хвилю", зараз як дасть попсятиною всім по голові!". А все пішло за іншим сценарієм. Я хочу залишатися на землі, відриватися під улюбленого виконавця, закочувати очі від його пісень, вискакувати на сцену з Ніно Катамадзе і обніматися з нею. У цьому, до речі, для мене і є любов: бути вільною, присвячувати себе улюбленій справі – абсолютно будь-кому, хоч компот варити. Це мій внутрішній компас – відчуття любові.

- Коли дівчина зустрічає свою другу половинку, вона розуміє, що всі попередні історії – це вже не важливо, що тільки з цією людиною вона відчуває кохання в повній мірі. Коли у вас зав'язалися стосунки з Бекіром, відчули щось подібне?

- Так, безумовно. Це інше. Я обожнюю говорити з Бекіром про музику, хоча він не музикант. А мені, навпаки, цікавий його абсолютно немузичний погляд. По суті, він уособлює аудиторію в моєму домі: він не знає, що таке складна гармонія, що я зараз зробила якийсь складний вокальний хід, він сприймає емоцію – працює або не працює. Ось це дуже важливо!

Я часто перевіряю на ньому нові композиції. Наприклад, два дні тому написала пісню, вона, до речі, виходила джазовою, і відразу йому наспівала. А він каже: "А можеш останню фразу виконати трохи вище?". Я заново наспівала – і мені сподобалося! Питаю його: "А чому ти так сказав?". Бекір відповідає: "Мені здається, що в цьому рядку є якась недомовленість, ти ніби не розкрила всі почуття". Уявляєте собі, як закрутив? Як відчув? Так і живемо. Він ще любить мене підколювати: прокидається вранці, і відразу ж: "Так, восени у тебе виходить альбом. Що ти для цього зробила? Які є пісні? Happiness, "Сумую", "Кохати"... Давай, швидше говори, я затискаю пальці!". А я відповідаю, мовляв, почекай, я ж не можу так швидко! Пісні я вже записала, але їх ще потрібно довести до розуму, "причесати". А він мені: "Ні, нічого не знаю" (сміється). А я пишу, багато пишу, мій лептоп живе в нашій спальні!

- Львів для вас тепер – особливе місто, саме тут вам зробив пропозицію Бекір. Чи наповнився Львів після цього для вас новим змістом?

- Так, це точно (посміхається). Я завжди любила Львів, і я вважаю, що саме тут мав відбутися такий великий джаз-фестиваль, на який з'їжджаються топові артисти з усього світу. І якщо раніше місто був пов'язане у мене з Alfa Jazz, то тепер і з нашою родиною – це дійсно щось особливе.

- По суті, ваше родинне життя почалося з сюрпризу – ви не очікували пропозиції у Львові, не знали, що Бекір в місті. Чи є місце приємним несподіванкам у вашому побуті зараз?

- Безумовно, і Бекір вміє робити сюрпризи! Наприклад, каже мені, що не може зустріти мене в аеропорту, каже, що дуже зайнятий, а в підсумку приїжджає і забирає мене. Любить він так робити, і це дуже гріє.

- Після весілля люди поділяються на два типи: які говорять, що штамп у паспорті нічого не змінив, і ті, які починають відчувати більше відповідальності, ніжності. Які відчуття у вас?

- Так, відповідальність з'явилася. І все стало ще якось трепетніше, чи що... Безумовно, шлюб скріплює, для мене це не просто формальність. Я не скажу це з упевненістю з приводу саме моменту розпису, тому що ми намагалися цю інституцію нівелювати. Мало хто знає, але ми з Бекіром розписалися в "Готово", по-моєму, 27 лютого. Ми просто прийшли в джинсах, поставили підписи – і пішли. А ось обряд, сукня, батьки, – все це вже було чимось особливим. Мені здається, це необхідно робити.

Фото: Д. Павлов

- Уже більше року минуло з перемоги на Євробаченні. Подій за цей час відбулося море. А які важливі зміни сталися всередині вас?

- Почуваюся я дуже добре. Продовжую писати пісні, розумію, що Євробачення – це важливий етап в моєму житті, але потрібно працювати. Знаєте, після цієї історії, після перемоги, люди навколо мене розділилися на два табори: ті, хто зрозумів, що взагалі сталося, і ті, які не зрозуміли і ніколи не зрозуміють. Хто вник в ситуацію по-справжньому, той побачив, скільки користі весь цей "шум" приніс Україні. Світ побачив, що у нас не все так погано. Коли в країні відбувається Євробачення – це означає абсолютний кредит довіри, в тому числі і з приводу безпеки. Особливо важливо це для країни, на території якої йде війна. Я не зациклююсь на самому конкурсі, я сприймаю його як величезну важливу подію для нас. Я – людина, яка його виграв. Але це, насамперед, користь для іміджу нашої країни, у мене немає особливих амбіцій з цього приводу. Адже, подумайте, яка цікава історія сталася з піснею "1944": вона зовсім не "хітова" в звичному розумінні, але вона перемогла! Спасибі радіостанціям – вони не затерли її, не перетворили її на щось буденне: вона як була сама по собі, так і залишається – зі своїм сумом, зі своєю емоцією.

- Другий табір – які не розуміють того, що сталося, – говорили вам відверто в обличчя, мовляв, так що у вашій перемозі такого значимого?

- О, ні, спочатку всі мовчали. Спочатку всі вітали, а зараз стали спливати інтерв'ю, в яких прослизають думки: "Джамала, перемога? Ну, і що тут такого важливого для країни". Мене дуже тішить, коли я читаю: "Пісня "1944" перемогла через жалість". Ці люди можуть думати, що хочуть, але вони повинні розуміти, що неможливо прорахувати формулу гарної пісні. У випадку з Євробаченням спрацювала емоція – я заспівала, як востаннє, вмирала і народжувалась, як востаннє, і Європа це відчула і проголосувала. Усе. У нас в країні останнім часом такий настрій: все "погано". Alfa Jazz – погано, Євробачення – погано, відремонтована Лівобережка – погано, гонорар Джамали – погано. Щоправда, коли я їхала на конкурс і витратила два мільйони гривень, а держава не вклала жодної копійки, – це добре, це всім подобається. А коли, навпаки, з грошей, виділених на конкурс, потрібно оплатити роботу людей, графіку, костюми – це погано, треба було "шити сукні простіше". Ну, простіше – це для виступу в якомусь ДК, що тут скажеш. Але я не ображаюся, в цьому немає сенсу. Бог нас любить, і навіть більше, ніж ми заслуговуємо. Тому потрібно звільняти себе для цієї любові.