Через смерть Линецького був повністю змінений фінал "Гнізда горлиці"

Фільм-сенсація цього року – драма "Гніздо горлиці" – зібрав за перші вихідні 552 тисячі гривень. Всього за чотири дні картину, зняту за реальними подіями, подивилося близько 9 тис. осіб. Це дані кінотеатрів по всій країні – всього копію картини отримали понад 120 майданчиків. Нагадаємо: прокат фільму триватиме мінімум до 27 листопада.

Українсько-італійська картина "Гніздо горлиці" створена за романом Василя Мельника. У 2012 році він отримав за нього премію "Коронація слова" в номінації "Кращий український роман". Режисер Тарас Ткаченко відразу загорівся екранізувати роман, і письменник приніс йому сценарій, надрукований на друкарській машинці, чим справив враження на кінематографіста. Перші кадри були зняті ще в 2014 році (стартували на Вербну неділю). Але в процесі зйомок картину чекало безліч випробувань: кілька разів її доводилося "різати" через брак фінансування, а також через смерть виконавця однієї з головних ролей – Віталія Линецького, який трагічно пішов з життя (його знайшли мертвим у підземному переході). Не дожив до прем'єри і сам автор, Василь Мельник, який помер торік.

З ПЕРШИХ ВУСТ. За словами виконавиці головної ролі, ця робота у фільмі – перша в її житті, за яку їй справді не соромно. "Пропозиція зніматися в цьому фільмі я отримала в грудні, коли почався Майдан, – згадує 45-річна Римма Зюбіна. – Тоді мені здавалося, що неможливо і навіть дивно думати про якесь кіно, коли в країні таке відбувається! Знімали ми з величезними паузами, а це, повірте, дуже складно. Останній знімальний день був на початку цього року в Італії". Зюбіна також розповіла, що фінал фільму повинен був бути абсолютно іншим. "На одну тільки останню сцену фільму запланували п'ять знімальних днів – це і весілля дочки моєї героїні, і приїзд Алессандро з Італії, і стрілянина, і передчасні пологи... Здавалося б, один епізод, але по суті – це третина фільму. Але без Віталіка все це зняти було б неможливо. Життя внесло свої корективи в фільм і виявилося нашим другим сценаристом".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

За словами режисера Тараса Ткаченка, головне для нього було прагнення зберегти Линецького на екрані. "Ми відразу зрозуміли, що перезнімати його не хочемо, – каже режисер. – Він повністю залишився у фільмі, ні одну зняту з ним сцену ми не вирізали. Спина дублера присутня лише раз".

СЮЖЕТ. Українка Дарина (Римма Зюбіна) повертається в рідне село після двох років заробітків в Італії як прислуга. Її колись коханий чоловік (Віталій Лінецький) навіть не зустрічає її, хоча і живе весь цей час на зароблені нею гроші. "Як жити далі?" – Задається питанням на перших хвилинах фільму головна героїня, яка несподівано дізнається, що вагітна. Вибір, перед яким опиняється Дарина, непростий: залишитися в Україні – значить підписатися на сіре і бідне існування, але з рідними людьми. Або ж можна рвонути з кінцями за бугор і спробувати почати нове життя, правда, з виживанням в сім'ї з чужою мовою і менталітетом.

У фільмі піднімається безліч проблем, які близькі багатьом українцям, – це і життя в незнайомій країні, і сімейні негаразди, коли дружина заробляє більше за чоловіка, і боротьба з життєвими труднощами за допомогою алкоголю. Але в центрі всіх перипетій все одно залишається любов і щохвилинна боротьба за щастя.

РЕЦЕНЗІЯ ВІД "СЕГОДНЯ": "Це фільм про любов, а не про заробітчан"

Як би пафосно це не звучало, але "Гніздо горлиці" Тараса Ткаченка – саме що ні на є відродження українського кінематографа. Цей фільм перш за все про кохання, а не про заробітчанство або, того гірше, про бідних українців, які спиваються в селі. Про любов, яка готова подолати всі на світі, в тому числі – смерть одного з головних виконавців. За такий фільм не просто не соромно, а радісно і світло, хоча сама тема, піднята у фільмі, трагічна і драматична. Перед глядачем показана напружена історія, в якій всього в міру, і нічого не шокує і не дратує (погодьтеся, це рідкість для нашого сучасного кінопродукту). Такі історії трапляються часто-густо: ми читаємо про них в газетах, дізнаємося з життя друзів-знайомих. У фільмі є такі знайомі нам атрибути сучасного суспільства, як хабарі і протекція при працевлаштуванні – навіть облуплені стіни в лікарняних палатах, і ті відповідають дійсності! Але немає головного – непробудного мороку і безвихідності, яким просякнуті більшість українських картин. Може, тому під час перегляду кілька разів забуваєш, що дивишся фільм, знятий нашими кіношниками, адже картинка і діалоги настільки логічні, що не викликають відторгнення. Не можна не відзначити роботу композитора Стефано Лентіні і оператора Олександра Земляного: завдяки їм фільм ще більше не схожий на український, оскільки знятий на європейському, якісному рівні. Що стосується мінусів фільму, то як би я не старалася, я не змогла їх знайти. Можна за вуха притягнути побиту манеру оповіді у фільмі, коли герої повертаються в думках в минуле і дії починають паралельно розвиватися в двох тимчасових просторах. Але в цьому можна звинуватити практично кожну третю картину.

П'ять цікавих фактів про фільм

Перемога в номінації "Кращий фільм" Національного конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю 2016 року.

Дебют в повнометражному ігровому кіно режисера Тараса Ткаченка.

Зйомки проходили на Буковині і в Генуї. Будинок і двір, в якому знімали українську частину фільму, побудований на гроші господині, надіслані із заробітків у Європі. В Італії ж місцева жителька безкоштовно пустила кіношників до себе додому.

Бюджет стрічки склав майже 16 млн. грн (більшу частину покрило Держкіно).

Планується телевізійна версія фільму, яка з'явиться на телеекранах після кінопрокату. Вона повинна стати майже вдвічі довше, ніж сам фільм.