ТОП-5 українських музикантів, які ризикнули всім і отримали славу

Піти з успішною групи на піку її популярності, виїхати за межі рідної країни або кинути прибуткову роботу заради справи, яку любиш, готовий не кожен. Але, якщо не ризикнути, тоді можна і зовсім не досягти успіху.

Ця історія про п'ятьох українських артистів, які не побоялися ризикнути і отримали за це заслужену славу.

Іван Дорн

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Фото: instagram.com/dorn_ivan

Мало бути талановитим музикантом. Для успіху потрібно бути візіонером. У Івана Дорна не відняти ні першого, ні другого. Його талант приголомшливо багатогранний, навіть поза контекстом музичних жанрів, яким слід співак: будь то диско, фанк, R'n'B або сінті-поп.

Для сучасної української музики Дорн незаперечно важливий. Важливий саме тим, що він не просто робить продукт світового рівня, а й тим, що намагається бути еклектичним, не дотримуючись трендів, а створюючи їх. І при всьому масштабі його особистості, складно звикнути до думки, що Івану все лише 27 років.

Музична кар'єра Дорна розвивалася цілком закономірно в самого дитинства. Школа по фортепіано, перемоги на музичних конкурсах і фестивалях. Першим музичним проривом для Вані став проект "Пара Нормальних", який він створив з Анею Добридневою. Дебютний альбом дуету увірвався в музичні чарти блискавично. І дорога до масового слухача була прокладена на кілька років вперед. Гастролі, хіт-паради і загальна любов.

А потім, на піку популярності, Іван вирішує покинути проект, щоб зосередитися на сольній кар'єрі. Зараз цей крок сприймається як єдино вірний. Але тоді, в 2010, Дорн просто покинув успішну групу заради того, щоб почати все з початку. І вже перший сольний альбом Co'n'Dorn в 2012 році, з хітами "Cтыцамен" і "Бигуди", дав чітко зрозуміти – перед нами нова зірка української музики.

Другий альбом Randorn остаточно зміцнив позицію Івана, як принца української поп-музики. Мабуть, вінцем творчості Дорна, на сьогодні можна назвати його незабутній тріумф на сцені фестивалю Atlas Weekend'16, який проходив 8-10 липня.

Це був виступ переможця, обожнюваного і коханого публікою. Нова еволюційна сходинка творчості виконавця, який 6 років тому ризикнув всім, і придбав ще більше.

Дмитро Шуров (Океан Ельзи, Pianoboy)

Фото: facebook.com/pianoboy.band

Океан Ельзи – не просто культовий український гурт. За останні кілька років вони перетворилися в, мабуть, основну рок-групу країни. Феномен, який вже потрапив в підручники з історії України.

Останні кілька років поспіль Святослав Вакарчук і компанія (складно сприймати харизму беззмінного фронтмена групи інакше) дають щорічні тури по Україні. І що характерно, збирають повні стадіони, змушують людей страждати, любити і надихатися прямо на концертному майданчику. Фундаментальний колектив для української сцени, творчий вогонь якого горить все яскравіше. Зараз складно уявити, як все могло обернутися для групи 12 років тому, коли її склад змінився докорінно.

Коли ми говоримо про ці зміни, то маємо на увазі відхід з Океану Ельзи трьох основних учасників в 2004 і 2005 роках: Юрія Хусточки, Дмитра Шурова та Павла Гудімова. Критичної маси колективу на той час.

Хусточка і Шуров разом з Луї Франком заснували групу Esthetic Education, а Павло Гудімов, через рік почав сольну кар'єру. Сьогодні з цього тріо, що відкололося, наш фокус на Дмитрі Шурові.

Шуров завжди був більше, ніж клавішником. Він навчався у Франції і США, де грав у джазовому оркестрі. Все це було до Океану, який з одного боку запустив кар'єру Дмитра, але шлях ОЕ розвивався в чіткій стилістиці, яка так чи інакше тримала музиканта в рамках одного вектора. І тому зовсім не дивно, що коли на початку 2000-их Шуров і Хусточка почали працювати над музикою для фільму бельгійського режисера Луї Франка (він до цього зняв для ОЕ кліп на пісню "Друг"), ця співпраця відвела Юру і Діму в абсолютно нові музичні дали в форматі нової групи – Esthetic Education.

Щоб розуміти, наскільки це був раптовий і ризикований крок для кар'єри Шурова, потрібно згадати, що в 2003 році вийшов один з кращих альбомів ОЕ – "Суперсиметрія". Це був їх пік на початку 2000-их. І йти з ОЕ в абсолютно експериментальний, новий проект було схоже на божевілля. Але вже перші сингли "естетиків" показали, наскільки еклектичним є новий проект, а дебютний альбом, що вийшов одночасно з новою платівкою Океану "Gloria", був на порядок цікавішим і свіжішим.

Кар'єра Шурова потім метнулася в сольні поля – Дмитро заснував проект Pianoboy в 2009 році. Безумовно, якщо в разі Івана Дорна, новий виток кар'єри був пов'язаний з набагато більшим успіхом, ніж попередній проект, то порівнювати популярність Pianoboy і Океану Ельзи безглуздо. У Шурова своя ніша, свої горизонти і, по правді кажучи, тільки за одну пісню "Родина" варто дякувати Дмитру, що в 2004 році він прийняв таке доленосне для всіх рішення.

Паша Варениця (Epolets)

Фото: instagram.com/pavlo_varenytsya

Засновник і лідер одеської рок-групи Epolets – Павло Варениця не думав про кар'єру музиканта, як Іван Дорн, не грав в джаз-оркестрі в Юті, як Шуров. Чого справді хотілося йому, спадковому моряку, так це підкорювати водну гладь на судні.

Будучи студентом Морської академії, Паша пішов в море, переслідуючи як грошовий, так і кар'єрний інтерес – офіцерство. Однак, вже на останньому році навчання судноплавна компанія поставила Вареницю перед вибором – диплом або заробіток. Паша вибрав перше.

І, мабуть, ця точка стала відправною для майбутнього рокера. Оскільки далі виникла цілком очевидна необхідність заробітку, а так як крім морехідних навичок, у Паші завжди був ще й співочий талант, то вибір був зроблений майже без коливань.

Першою групою, яку зібрав Варениця в 2011 році була The Rolling Bones, яка виконувала кавери і на Pink Floyd, і на Queens of The Stone Age, і The Killers... Забігаючи трохи наперед, скажемо, що в сетлісті The Rolling Bones побував майже весь світовий колір груп першого ешелону. За рік свого існування група настільки набила руку в концертному майстерності, що тривалість виступів досягала часом 2 годин!

Основна проблема кавер-груп – еволюція. Для багатьох колективів чужий матеріал залишається найвищою сходинкою розвитку. І для The Rolling Bones вона такою ступінню теж стала. Для групи, як музичної одиниці, якщо бути точним. Але її засновник – Паша Варениця і колеги по проекту зупинятися не збиралися, бо на той час з'явилися оригінальні пісні, і гостро постало питання подальшого руху, позиціонування і в принципі майбутнього як такого. Тоді Паша і виступив з ініціативою перейменуватися в Epolets.

Протягом наступного року, група в приголомшливому творчому забігу створила свій дебютний однойменний альбом. Публіка сприйняла його більш ніж прихильно і, коли через рік Epolets представили їй свою другу платівку "DOGMA", музична кар'єра помчала з небаченою швидкістю.

Музичні хіт-паради, поява на ТБ з виходом кліпу "Pornofilm", гастролі по Чехії, Польщі, Білорусі, Росії. Це крім приголомшливих концертних графіків в Україні.

Всього за час свого існування група дала більше 200 концертів на батьківщині і більше 30 за кордоном.

У 2015 році Epolets стали фіналістами 6 сезону українського "Х-фактора", а на початку цього року, незадовго до виходу свого третього повноформатного альбому "Cult", одесити були названі музичними експертами "самої фестивальної групи України". І в цьому зізнанні, по правді, немає нічого дивного – свій запал і енергію, яка мала дістатися безкрайньому морю, Павло Варениця хвилями дарує публіці.

У підсумку, ми втратили хорошого моряка, але придбали прекрасного, талановитого музиканта. І це відмінний обмін.

Олександр Чемеров (Димна Суміш, The Ghitas)

Фото: facebook.com/sasha.vkrayst

Чернігівська група Димна Суміш по праву вважається однією з кращих альтернативних команд України. Легендарний колектив, який проіснував 14 років (1998-2012).

Вегетаріанці, стрейтеджери, з гостротою реагували на соціально-політичне життя країни, Димна Суміш намагалися донести до публіки величезний діапазон ідей. І судячи з популярності, їм це вдавалося.

За час свого існування група випустила три повноформатних альбоми і десять кліпів (кілька з них знімалися за підтримки українського MTV).

Жанрово Суміш залишалася між гранджем, панком і психоделікою, задаючи тон українській альтернативі в першій половині 2000-них. І кар'єрний шлях групи міг би мчати по безкрайніх просторах індустрії від фестивалю до фестивалю, від альбому до альбому.

Але група прийняла рішення призупинити свою діяльність в 2012 році. Основною причиною була названа неможливість розвиватися в поточних соціальних і політичних умовах України.

І тут починається головна сюжетна лінія нашого наступного героя, засновника Димної Суміші – Олександра Чемерова. Для початку, крім свого музичного проекту, творчі експерименти Олександра проходили і в літературній площині, і в рамках сольних музичних потуг – VKRAYST. І незважаючи на помірний успіх і першого, і другого в культурних нішах, проекти Чемерова так і не отримали належного розвитку з однієї простої причини – незатребуваність.

Це були 2010-2012 роки, коли в період правління Януковича, переділів і стагнації, культурне життя країни перебувало в певному вакуумі. Саме це і призвело до розпаду Димної Суміші. А трохи пізніше і до того, що Олександр прийняв, напевно, одне з найскладніших рішень у своєму житті – він емігрував до США.

Не буває колишніх музикантів, незалежно від географічних орієнтирів. І там, на чужині Чемеров створює свій новий проект The Ghitas, який грає психоделічний хард-рок.

Як правило, з огляду на те, що в Америці кількість музикантів і груп на квадратний метр просто зашкалює, наші музиканти не здатні вийти на зовнішні ринки. Адже вони орієнтуються на західний продукт. Але у випадку з The Ghitas є певні успіхи з виходом першого альбому групи в минулому році. Це і ротації на радіо, і хвалебні відгуки критиків і концерти.

Безумовно, в умовах конкуренції Чемерову належить величезна боротьба. Але якщо вдуматися, що чернігівський музикант, ризикнув всім і відправився в невідомість, щоб не просто не загубитися, а підкорювати нові, більш круті музичні схили – це приголомшливий приклад наполегливості і сміливості.

Саша Кольцова (Крихітка Цахес/Крихітка)

Фото: facebook.com/Kryhitkaband

Якщо ми говоримо про дівчат, які сьогодні панують на Олімпі сучасної української поп-музики, то першими на думку спадають ті, хто безумовно став вже міжнародним символом України – Джамала і електронна діва – Ната Жижченко (ONUKA).

Якщо ж розглядати рок-музику, то ніяк не обійтися без згадки Саші Кольцової (фронтвумен гурту Крихітка), яка останні кілька років радує лише синглами, але легендарність і впливовість її особистості залишається незаперечна.

Саша – людина дивовижної долі, що вирує фарбами. Народилася в Росії, а в віці 7 років разом з батьками переїхала до Києва, де і живе досі. Здобувши вищу освіту за спеціальністю "французька та англійська мова та література", вже в 2001 році Кольцова стала головним редактором одного з провідних музичних видань початку 2000-их – "Молоко".

Паралельно з цим, Саша вела ефір на радіо "ROCKS" і, як не дивно, ще встигала виступати зі своєю на той момент юною  рок-групою, яка подавала успіхи – Крихітка Цахес.

До створення групи в 1999 році, Саша записувала пісні сама: кустарно, на касетний магнітофон, під дві струни гітари, радіо, фортепіано і метроном. Навколо цього юного і наполегливого таланту і утворилася Крихітка Цахес – назву колектив запозичив у персонажа однойменної книги письменника Ернста Гофмана.

За свою 8-річну історію, група встигла стати однією з основних рок-формацій 2000-их. Крихітка Цахес, очолювана Сашкою Кольцовою наочно показувала, як руйнується міф про патріархат в музиці.

Про групу писали "Rolling Stone", їй присуджували премії і відкривали двері на всі важливі фестивалі та концертні майданчики. Перший, що з'явився через 6 років існування проекту, зміцнив позиції Крихітки Цахес в музичній індустрії.

У якийсь період, в альтернативній рок-музиці панували вони і Димна Суміш. А потім в 2007 році, в зв'язку з трагічною смертю гітариста групи Михайла Гича, група вимушено припинила своє існування, щоб повернутися на сцену як "Крихітка". Це ім'я колектив Кольцової носить донині.

Незважаючи на більш ніж насичене музичне життя, Саша завжди була затятим активістом як в еко-рухах, так і в соціо-політичних процесах в Україні. Вона поринала з головою в гущу подій двох революцій, з тверезим поглядом на події та широко відкритими очима.

Практично немає сфер української культури, де Саша Кольцова не була така чи інакше задіяна. І якщо говорити про ризик, для Саші він супроводжував співачку з самого початку її музичної кар'єри. Але, мабуть, найголовнішим моментом, коли Саша Кольцова поставила на кін усе, став дворічний судовий розгляд з компанією "Комп мьюзік", в результаті якого "Крихітка" відсудила свої права на альбом "Рецепт".

Вони стали першою в Україні групою, яка відсудила свою музику у лейбла, відстояла право розпоряджатися нею на свій розсуд. Без лейблів і менеджерів – історія "Крихітки", історія Саші Кольцової є своєрідним символом тієї самої інді-музики (від слова independent – незалежний), якій зараз так люблять величати нові музичні проекти.

Жінка в рок-музиці – це завжди означало ризик, божевілля і сміливість. Але завдяки, в тому числі і Саші Кольцовій, гендерні відмінності в українській музичній індустрії все більше і більше нівелюються.