Перше захоплення адмінбудівлі в Луганську сталося ще 9 березня 2014-го. Тоді захопили Луганську ОДА. 6 квітня, після захоплення облуправління СБУ, в руках у натовпу з'явилися перші автомати і ручні гранатомети. 29 квітня озброєні люди захопили будівлі обласного управління МВС та прокуратури, а пізніше і військову частину.

Паралельно з цим сепаратисти робили невдалі спроби отримати контроль над ділянкою українсько-російського кордону. 2 червня в місті вже практично не залишалося української влади, але над Луганською прикордонною базою було піднято український прапор.

Ті, хто без зброї захопили СБУ, і за вечір взяли штурмом МВС, не очікували, що прикордонники дадуть бій. Але захисники українських кордонів не збиралися здаватися, навіть коли "народний губернатор" Валерій Болотов пригрозив "стерти з лиця землі" прикордонну базу.

Прес-секретар Луганського прикордонного загону Олександр Трохимець був в числі 160 захисників бази. Всі дві доби оборони він виконував журналістський обов'язок - інформував колег про те, що відбувається, і що загін не збирається здаватися. Прикордонники відступили лише 4 червня, через дві доби оборони. Ми зустрілися з Олександром через шість років в Києві, щоб згадати, як розгортались події в ті дні.

Олександр Трохимець: Я б почав з того, яка тоді ситуація була у Луганську та області. Безпосередньо перед моїм призначенням у березні, почалися затримання на державному кордоні. Сепаратистськи-налаштовані особи із відповідною символікою намагались проникнути в Україну і таким чином створювали для російських камер вигідну картинку розхитуючи ситуацію. Саме тоді вже почалася інформаційна війна, яка стала початком подій на сході. Цю інформаційну війну, на жаль, ми програли.

Неспокійні події почали відбуватись після захоплення обласного управління СБУ у квітні. У людей на руках з'явилась легка стрілецька зброя, автомати, кулемети, і як показала практика, цього було достатньо для захоплень військових частин.

Наш керівник прикордонного загону розумів, що на черзі і наша військова частина. Ми усвідомлювали, що до нас прийдуть з вимогами, на які ми маємо або погодитись, або дати відсіч. Командир зібрав нас у світлиці та попередив, що нас будуть штурмувати, буде бій, і ми мали зрозуміти, що прийдуть люди, які вбиватимуть нас, адже ми своїх позицій не змінюємо, ми прийняли присягу на вірність Україні і до кінця залишимось їй вірними.

Гаряче стало 21 травня, коли штурмували відділ прикордонної служби у Станиці Луганській. У сепаратистів була своя відголоска - "там засів Правий сектор, треба звільнити прикордонників, якщо є іногородні, мають розїжджатись по домівках". Звісно, ніхто з прикордонників не погодився, адже наше завдання - надійна охорона державного кордону і ввірених об'єктів, і жодні сепаратистські ідеї не могли вплинути на це.

Після цих подій стало зрозумілим - готується щось грандіозне. В ніч з першого на друге червня, після 00:30 до прикордонного загону прибули до ста чоловік. Вони приїхали на різному транспорті і, за повідомленнями прикордонників-спостерігачів, почали зосереджуватись навколо військової частині у лісосмузі. Було зрозуміло, що вони готують свої позиції аби розпочати штурм.

Олександр Трохимець: Навіть ті, хто спав, не мав необхідності спускатись в кімнату зберігання зброї, озброюватись. Всі спали в амуніції, буквально в обнімку з автоматами. Кожен знав свою позицію, сектор обстрілу.

Проте потім виявилось, що вікна не облаштували під надійні бійниці, і перші поранені були саме через те, що великі мішки з піском не давали щільного захисту, вони прострілювались.

Олександр Трохимець: Бій розпочався о четвертій годині ранку, сепаратисти першими відкрили вогонь. Настала секундна розгубленість, адже мало хто мав до того бойовий досвід. Проте, це була не паніка: щойно зрозуміли, що в нас перший поранений, всі почали приходити в себе. Саме тоді я зрозумів, що наступило те, до чого нас морально готували.

Все відбулося дуже швидко. Важко передати настрої військовослужбовців, кожен переживав свої хвилювання. Хтось згадував сім'ю, близьких, але всі продовжували чітко виконувати поставлені завдання.

Я тоді перебував на третьому поверсі і міг спостерігати за всім, що відбувалося.

Олександр Трохимець: В дійсності всі розуміли, що у прикордонному нікого зі сторонніх осіб не було, там розміщувалися тільки прикордонники. Нікого не запускали до цього, і ніхто не міг туди потрапити згодом. Їм було вигідно преподнести картину так, наче це "Правий сектор" нападає на місто, а вони його "звільняють".

Всі добре розуміють тактику веденні гібридної війни - один з її елементів - використання інформації. Тоді сепаратисти використовували принцип "живого щита", а в подальшому ми навіть стикнулися з тим, що вони почали використовувати і батьків військовослужбовців, які проходили службу. Їх почали привозити до частини для деморалізації оборонців.

Олександр Трохимець: Насправді ми готувалися до останнього, чекали, що обов'язково буде штурм. Якщо казати про професійні навички - підготовка була на рівні військовослужбовців. Були планові заняття зі стрільб, планові заняття з тактики прикордонної служби, тактики ведення бою. Всі вони відпрацьовані. Настанова одна для всіх військових. Лише варто зауважити, що ми не мали можливості вести вогонь з гранатометів, лише з легкого стрілецького озброєння, кулеметів, підствольних гранатометів. Адже противник знаходився у жилих кварталах.

Все це не з'явилась на рівному місті. Вони добре усвідомлювали, де що знаходилося, і коли вони вели вогонь з квартир, ми не могли бути впевненими, чи знаходяться там люди чи ні. Тож вони добре усвідомлювали, що ми не будемо вести вогонь по будинку, це також один із елементів тактики гібридної війни.

Не дивлячись на це, все одно бойовий дух військовослужбовців був націлений на те, щоб як можна більше подавити живу силу противника, а це можна зробити лише інтенсивним веденням вогню, таким чином не надаючи можливості противнику зосередитись на позиціях, та облаштувати нові. Як відомо, вони обладнали позиції у вікнах будинків, на даху, адже розуміли, що ми вести вогонь у напрямку будинків не будемо

Команду ввімкнути гімн дав полковник Сергій Дайнеко. Тоді він керував обороною прикордонного загону, а в 2019-му очолив Держприкордонслужбу України.

Олександр Трохимець: - Морально-психологічний стан командира підтримував настрій прикордонників. Ця підтримка допомагала тримати себе в руках. Ми розуміли, що лише оскалившись, ми можемо заткнути те, що вони в нас націлили. Постійний контакт командира з особовим складом робив свою справу.

Він був з нами поруч. Сепаратисти думали, що він на другому поверсі, і зосереджували вогонь по його вікнам, проте він постійно рухався, був не тільки на другому, але на третьому, першому поверсі.

Вони думали, що якщо уб'ють командира, то це деморалізує бойовий дух, люди опустять руки, здадуться. Я так розумію, що в тій ситуації вони саме на це розраховували.

Олександр Трохимець: Вони намагалися це зробити через їх бредову ідею "їхати відкривати кордон для братнього народу", адже вони не хотіли, аби прикордонники заважали їх переміщенню.

Вони почали з мирної акції - приїхали на Красну Талівку. Поспілкувавшись зі складом прикордонного наряду вони зрозуміли, що жодного відкриття кордону не відбудеться, що це суперечить українському та міжнародному законодавству. Бачачі це вони відступили та використали гібридну тактику - обстріляли пункт пропуску Красна Талівка та спостережну вежу. Поранення тоді отримав склад прикордоного загону що знаходився на вежі.

Далі вони їхали на Ізварине, але вже зі зброєю диктувати умови. У прикордонників, які були там розташовані, також була зброя, і вони не погодились на їх ідеї та умови.

Люди залишалися на кордоні, тримали оборону, не піддавалися на провокації з боку бойовиків-сепаратистів, хоча на них не тільки фізично, але й морально давили, розвішували свої прапори.

Захоплення кордону дійсно було для них дуже важливим. Їм стратегічно необхідно було отримати контроль кордону для вільного переміщення зброї.

Саме тому вони намагалися захопити прикордонний загін, адже це - командний пункт, який координує оснащення, підсилення, команди. Був розрахунок, що після захоплення прикордонного загону підрозділи залишаються сам-на-сам, і поодинці їх буде легше знищити. На мій погляд, тактика була саме така, я роблю саме такі висновки дивлячись на події, які розгорталися.

Зазначений план "обезголовити" прикордонний загін і захопити позбавлені координації пункти пропуску не вдався. Після відступу 4 червня прикордонники вирушили до Борисполя, а звідти автобусами повернулися назад до Луганської області.

Олександр Трохимець: Ми евакуювалися в Луганський аеропорт, там підсилили десантників, які там знаходились. Звідти ми направились до Борисполя, а звідти - автобусами до Біловодська. Там організували підрозділ Луганського прикордонного загону, але він не був пристосований для великої кількості людей, і далі треба було змінити дислокацію, щоб далі особи, які вже отримали вказівки, почали прибувати. І потім ми перемістились до Старобільску, і від того часу місце дислокації Луганського прикордонного загону було саме там. Звідти ми здійснювали виїзди, допомогу, підключились волонтери.

Оборона прикордонного загону - героїчна подія. Але в розрізі великої війни на сході це лише мала частина випробувань, які випали на долю захисників українського кордону. Сьогодні прикордонники впевнені, що повернення Донбасу - це в першу чергу повернення українських прикордонників на позиції, які вони захищали в нерівних протистояннях шість років тому.

Александр Трохимец: Звичайно, повернення може бути лише після відновлення кордону. Після того, як українські прикордонники займуть позиції в пунктах пропуску по всій ділянці кордону, можна буде говорити про відновлення контролю над територією.