Некролог. З кооператорів – в мери: Кернес як дзеркало епохи

Коли з життя йде фігура такого великого масштабу, як померлий в ніч на 17 грудня мер Харкова Геннадій Кернес (тобто, останні вибори міського голови Кернес виграв, перебуваючи між життям і смертю), журналісти використовують традиційний штамп "пішла епоха".

Тим часом, біографія Кернеса, який народився у Харкові 27 червня 1959, і справді історична. В тому сенсі, що етапи цієї славної біографії типові для пізньорадянської доби і перших років незалежності України.

Наприклад, за даними видання "Новий час", на початку вісімдесятих майбутній мер відкриває власну майстерню з ремонту годинників: за радянських часів це був досить популярний приватний бізнес у країні, де ніякого приватного бізнесу нібито не було.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Коли з початком перебудови в СРСР почалося кооперативний рух, Кернес працює в одному з харківських кооперативів. (За іншими відомостями, сам створює кооператив з пошиття модних джинсів-"варенок".)

Кооперативний рух ішов нога в ногу з кримінальним "рухом", як його називають ветерани. Різні видання пишуть про різні способи відносно чесного відбирання грошей у радянських громадян, якими нібито займався майбутній градоначальник. Від гри в наперстки – популярного інструменту вуличного шахрайства, до "ломки чеків". (У Союзі операції з іноземною валютою були поза законом, замість них використовувався внутрішній аналог – "Розмінні чеки" Всесоюзного об'єднання "Внешпосылторга".)

У будь-якому разі, свій борг суспільству Кернес віддав, відсидівши два роки в СІЗО. 14 серпня 1992 був засуджений Харківським обласним судом до трьох років виправно-трудової колонії за шахрайство. Звільнений достроково, але, як стверджував сам Кернес в одному з інтерв'ю,насправді, був виправданий, тобто формально судимим не вважався.

Вийшовши на свободу з "чистою совістю" і "чистими руками", зайнявся фінансовою сферою, що теж було досить типово для тих років. Стоячи на чолі фінансово-промислової групи "НПК-Холдинг", Кернес приватизував низку об'єктів – Будинок побуту, газету і телеканал, кілька готелів, туристичний центр і так далі.

Прихід в політику був справою часу. До слова, віражі політичної біографії Кернеса також були цілком типовими як для українського політика. А топовий український політик повинен бути доларовим мільйонером, стати мемом, мати серйозних ворогів і хоча б один раз поміняти політичний курс.

Все сходиться: власна бізнес-імперія, багаторічне протистояння з нинішнім очільником МВС Арсеном Аваковим, "Міша, у тебе нудне обличчя" і відмова від проросійського курсу в 2014 році.

Нетиповим було хіба що замах на життя Геннадія Кернеса у 2014 році. Востаннє українського політика такого масштабу намагалися вбити у 1996 році, коли невідомі невдало підірвали на Московському мосту автомобіль тодішнього прем'єра Павла Лазаренка. І, звичайно ж, наслідки самого замаху. На відміну від Лазаренка або Наталії Вітренко (у 1999 році в лідера ПСПУ кинули дві гранати), які відбулися легким переляком, Кернес виявився до кінця днів прикутим до інвалідного крісла.

До речі, снайперський постріл в спину 28 квітня 2014 року, який пробив печінку і легеню харківського мера, став вже п'ятим замахом на Кернеса. Його двічі намагалися підірвати у 2004 році та двічі – в 2007-му. У червні 2007 року, коли невідомі підірвали "Мерседес" Кернеса, поранення отримав його охоронець.

Обіймаючи посаду міського голови Харкова протягом 10 років, Кернес став "політичним обличчям" другої столиці. Багато близьких і колишні соратники покійного мера Харкова багато говорили про те, як він любив рідне місто і скільки для нього зробив. Не раз наголошувалося, що на відміну від столиці, в Харкові прекрасні дороги, корків немає, на вулицях не смітять, взимку прибирають сніг, у багатоквартирних будинках ремонтують під'їзди та перестилают дахи.

Втім, у покійного мера було і чимало критиків, які вказували на те, що за 10 років міською владою не було зроблено нічого, крім будівництва інфраструктурних об'єктів до чемпіонату Європи з футболу 2012 року і мегаломанської реконструкції парку Горького, який щорічно викачував з міськбюджету титанічні суми. У будь-якому випадку, "епоха Кернеса" у Харкові, схоже, добігла кінця. Що буде далі – час покаже.