Космополіти у світлі війни – 5 книг, які варто прочитати в лютому

Майже у всіх романах цієї добірки герої здобувають, а потім опановують досвід самоти у не менш знакові у цьому сенсі часи. Отже, мова або про воєнну, або післявоєнну епохи, коли змінюється життя, і треба заново вчитися любити його у будь-яких проявах, незалежно від кольору шкіри, країни проживання і місця роботи чи байдикування.

Сара Шульман. Космополіти. – Х.: Фабула, 2019

Перефразовуючи харківського класика, вільну Америку після війни ви пригадати, здається, могли – джаз і рок-н-рол, Преслі й Монро, "Бен Гур" і "Ґодзілла". Якщо ж ні, то цей роман – саме для такої згадки про часи, коли театр і кіно були на кожній вулиці. З одного боку, як згадує одна з героїнь цього роману, "вхід у справжні кінотеатри коштував п’ятдесят центів на денний сеанс, і потрапити туди доволі легко", але з другого боку…

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Кому потрібен той Голівуд, якщо є Десята вулиця. Сеанс відбувається за будь-яких обставин, та ще й завжди безкоштовно! Мюзикл, драма, романтична комедія; мультфільм, трилер, поліцейський детектив, історія про тварин, навіть холостяцька вечірка".

Загалом "Космополіти" Сари Шульман – це чудовий атмосферний роман про життя 1950-х років у Нью-Йорку на прикладі трьох, абсолютно різних, героїв, вигнанців і відщепенців: чорношкірого актора, білої секретарки і дівчини з Огайо, яка приїхала до Нью-Йорка, щоб зробити артистичну кар’єру. Вони оселяються у старезному будинку у Гринвіч-Віллиджі, й перед нами одразу розгортається історія про блиск і злидні Мангеттена п’ятдесятих років – справжній гімн людській потребі в коханні й визнанні, зворушливий і прекрасний.

Майкл Ондатже. Світло війни. – Х.: Віват, 2020

У цьому романі Лондон 1945-го року поступово оговтується від жахіть війни. Головні герої – чотирнадцятирічний Натаніель та його сестра Рейчел вражені звісткою про від’їзд батьків до Сінгапуру.

Їх залишають на підозрілого чоловіка на прізвисько Бражник, у якому діти вгадують злочинця. Вихователь нехтує своїми обов’язками. Тепер домівку відвідують загадкові особи з темним минулим, ексцентричні чоловіки й жінки, які кожен на свій лад "виховують" брата із сестрою. Та чи ці люди насправді є тими, за кого себе видають? І чи зможуть вони розвіяти самотність, у якій зростають діти?

Уже дорослим Натаніель мандруватиме лабіринтами спогадів, реальності та уяви, щоб пояснити все, чого він тоді не розумів, щоб по ниточці сплести химерну історію, яка так схожа на правду… І про часи свого дитинства він ще буде згадувати з ностальгією.

"Після того нападу в Лондоні мама негайно відправила Рейчел у школу десь біля уельського кордону, а мене з міркувань безпеки закинули аж в Америку, де все здавалося чужим. Мене раптом вирвали зі світу, у якому я був на своєму місці поруч із Метальником і Аґнес, і навіть таємничим Бражником. Певною мірою ця травма здавалась навіть більшою, ніж від’їзд матері. У мене забрали юність, мені обрубали якір".

Ішіґуро Кадзуо. Художник хиткого світу. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Цей роман видатного японського автора витриманий у відповідних традиціях тамтешньої прози, відомої своїм неспішним медитативним розвитком сюжету. Власне, сюжет при цьому не надто важить – головний герой намагається видати заміж свою доньку – і більш важливі його спогади про давні часи, традиції, його родину.

Хоч батько й був проти його малярських занять, і слава прийшлася на часи війни, яка забрала у нього сина і дружину. Нині митець постарів і вже не малює. Він, мов привид, блукає "кварталами насолоди" своєї молодості, де вже немає гейш і не чути натхненних голосів його учнів. Наш герой заново проживає свою особисту, часом суперечливу історію, а ще ж заради доччиного заміжжя він мусить зректися минулого, в якому так важко зрозуміти, де межа між зрадою та відданістю і наскільки велика відповідальність митця перед викликами історії.

Та чи можливо переосмислити спогади і через забуття віднайти щастя? Чи корегує час "правильність" вчинків та дій і чи може перетворити праведника на зрадника, коли хиткий світ навколо змінюється і змінюються його ідеали?

Пол Остер. 4321. – Х.: Фоліо, 2020

Західні критики називають цей роман головним в доробку автора, а сам він писав його сім діб на тиждень протягом трьох років. В основі роману – ідея, яка завжди займала письменника: він давно вже думав про роль випадку в долі, про те, яким могло б бути життя, якби було прийнято інше рішення, якби в певний момент людина повернула в іншу сторону.

За постмодерністською традицією, в якийсь момент сюжет поділяється на чотири великі гілки, кожна з яких відповідає одному з можливих життів головного героя. І у кожному зі своїх чотирьох життів він проходить через всі етапи дорослішання: переживає зміни відносин з родиною і друзями, намагається облаштувати своє особисте життя, бере участь у подіях, пов'язаних з культурою, спортом і політикою 1950-1960-х років, на які припала молодість героїв і які стали такими важливими для Америки.

Оскільки кожному з чотирьох героїв відповідає свій шар культури, тому охоплення виходить максимально широким.

Ольга Токарчук. Бігуни. – К.: Темпора, 2020

Насправді ця книжка, що отримала Букерівську премію, а сама авторка – Нобелівську "за оповідальну уяву, яка з енциклопедичною пристрастю зображує перетин кордонів, як форму життя" – не зовсім роман. Сталого сюжету і певної розв’язки ця історія не має, це швидше роман з дорогою, книга-мандрівка, лексикон пригод, роуд-сторі, якщо вже бути точним.

Дівчина шукає недосконалості світу; анатом шукає джерел свого болю. Він втратив спокій; вона вірить, що неспокій святий, і тому треба бігти. Або ще є правитель, який тікає від смерті, та професор, який рушає їй назустріч. Словом, складання пазлу, проживання фрагментів і дорожніх нотаток, з яких виникне чийсь всесвіт. Або не виникне, бо іноді так і не зрозуміти, чому тікають герої, як, наприклад, жінка з дитиною, яких, все-таки, наприкінці знаходить чоловік…

Іноді це уривки з десятка слів, іноді – на кілька сторінок. В кіно цим грішив Вім Вендерс в "Алісі у містах" і Том Тиквер у "Біжи, Лоло, біжи". Хоч у книжці Токарчук рухаються не від початку до кінця, а від точки до точки, від зупинки до наступного перепочинку, між двох полюсів життя. Ці точки – здавалося б, незалежні острівки, але мандруючи від одного до другого, можна відкрити їхній нерозривний зв’язок.