Різник з Проскурова і шпигунка Єва – книги, які не дадуть вам заснути

На сторінках цих книжок немовби оживають всі герої з колекції психологічної прози. Вбивці та злодії, самотні шахраї та серійні маніяки. І протистоять їм зазвичай не менш класичні месники і заступники, детективи і слідчі. Тож відірватися від захопливого сюжету до самісінького кінця буде неможливо, а єдине питання, яке переслідуватиме при цьому: скільки там ще залишилося до фіналу?

Артуро Перес-Реверте. Фалько. Єва. – Х.: Фабула, 2019

Ці дві книжки обов’язково слід читати разом, одна за одною, оскільки перша з них – про агента розвідувальної служби, якому цього разу треба під вигаданим ім'ям увійти в довіру до представників ворожого табору, щоб визволити з полону важливу особу, в долі якої зацікавлені не тільки в Іспанії. Чи упорається він, чи виконає черговий наказ і вибереться із чергової халепи? А поповнивши свій донжуанський список, чи зрозуміє, що нарешті зустрів свою жінку? Натомість у другій книжці можна про це дізнатися, оскільки наш герой повертається, щоби добути тридцять тонн золота із запасників республіканського уряду Іспанії. Проте за золотом полює і радянська шпигунка Єва. Ніхто з них не збирається поступатися здобиччю, а взаємний непереборний потяг додає цьому протистоянню особливої гостроти. "Він був не в захваті від почуттів, що опанували його. Слово "хвилювання" навряд чи точно описувало їх, але було близьким до істини. Єва Неретва, Єва Ренхель, Луїза Гомес чи бозна-хто. Він згадував її тіло на ліжку і шепотіння у напівтемряві, а потім — це саме голе й розтерзане тіло, прив’язане до матрацу".

Павел Гюлле. Мерседес Бенц. Із багажником. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Автора цієї книжки – визначного польського прозаїка, драматурга і сценариста – критика називає останнім класиком польської літератури ХХ століття У самому ж романі низкою "паралельних" сюжетів пов’язано два міста, два ключові персонажі попри купу інших героїв, подій і пригод, трагедій і драм, а саме – Львів і Ґданськ, між якими пролягла вся історія ХХ століття: від 1920-х до 1990-х. І більшість подій, які поєднували міста, що згодом опинилися під окупацією (відповідно, "совєтів" і німців), були світового рівня – на зразок львівських змагань на повітряних кулях, які були нагло обірвані приходом радянських військ в Галичину. "І хоч я не мав із цього приводу щонайменших патріотичних фобій, – розмірковують у романі, – мені все ж таки було чогось шкода, бо міста́, які ми отримали навзамін, було дощенту зруйновано, було спалено, як Ґданськ і Вроцлав, зґвалтовано та споневажено, тим часом Львів і Вільно, вимордувані совєтською окупацією, комуністичними брудом і лишаями, вціліли, їхнє нове існування можна порівнювати з пацієнтом, який відновлює після тифу сили й давнішню вроду, тоді як Ґданськ і Вроцлав потребували ампутації кінцівок, пересадки серця, заміни нирок і печінки, протезування зубів та ще й тривалої терапії зламаного хребта, який склали дослівно з уламків, але який не міг гарантувати повноти життя, так само, як і численні пересадки шкіри, не згадуючи вже з делікатності про штучне око і протези замість пальців".

Жан-Крістоф Ґранже. Земля мертвих. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

За сюжетом цього роману, знайдено труп молодої стриптизерки. Тіло зв’язане мотузкою за давнім японським мистецтвом — шибарі. А моторошна гримаса болю на її обличчі нагадує найжахливіші полотна Франсіско Ґойї. До речі, ці картини позичив музею Альфонсо Перес, мадридський мільярдер… До справи береться один з найкращих місцевих детективів – Стефан Корсо. Він гадав, що вистежує звичайного серійного вбивцю, аж поки не здогадався, що в такий витончений спосіб хтось викликає його на дуель. Той, хто дуже схожий на самого детектива, людина, що так само страждає від спогадів та знаходить утіху в реалізації своїх потаємних бажань. Нитка розслідування затягне детектива у світ, де людські страждання продають для задоволення. Чи не про це мріяв і сам Корсо?..

Юрій Даценко. Пастка для різника. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

У цьому трилері коїться щось справді неймовірне. Десь далеко від місця дії тaємничий нeзнaйoмeць, пpoзвaний у нapoдi Джeкoм Piзникoм, oдну зa oднoю вбивaє жiнoк лeгкoї пoвeдiнки, щopaзу дивним чином виcлизaючи з pук пoлiцiї. А вже кiлькa poкiв пo тoму у Проскурові мoлoдий лiкap-xipуpг oтpимує вiд пoлiцiї зaпpoшeння нa eкcпepтизу тpупa дiвчини-пoвiї. Пoбaчeнe вpaжaє йoгo. Тaкa жopcтoкicть пpитaмaннa caмoму диявoлoвi. Пoлiцiя швидкo oгoлoшує cпpaву poзкpитoю. Пpoтe вiдбувaєтьcя щe oднe вбивcтвo, і наш герой poзумiє: cлiдчi лишe мapнують чac, i бepeтьcя зa влacнe poзcлiдувaння. Куди вoнo зaвeдe мoлoдoгo xipуpгa? I щo oзнaчaє нeзpoзумiлий нaпиc, знaйдeний нa cтiнi пoблизу тiлa дpугoї жepтви? Чи мaють cтocунoк дo вбивcтв пpocкуpiвcькi мacoни i якi тaємницi пpиxoвує мicцeвa знaть? З пeвниx пpичин Якiв мaє пiдcтaви ввaжaти, щo у пoдiльcькiй пpoвiнцiї opудує тoй caмий Джeк Piзник.

Ирина Лобусова. Копи Хаджибейского лимана. – Х.: Фолио, 2019

За часом, який давно минув і живе у черговому ретроромані одеської ярмарки – це кінець 1920-х років, коли по всій країні панували розруха, голод, натовпи безпритульних. Одеса не була винятком – безпритульні буквально окупували її вулиці. Їм невідомі жалість і співчуття – вони можуть зрізати гаманець не тільки у непмана, але й забрати останні гроші у жебрака. Городяни бояться їх і намагаються обходити стороною. І раптом відбувається незрозуміле і страшне – безпритульні пацани починають зникати. Когось знаходять мертвим, когось взагалі не знаходять... Мертві не можуть нічого розповісти, але їх страшна смерть говорить багато про що... Але ще більше промовляє зі сторінок роману сама епоха, описана, наче в одеських класиків зовсім іншого, не такого "страшного" жанру. "Финдиректор Одесского мыловаренного завода Пал Кузьмич распахнул дверь канцелярии и выпустил наружу застоявшийся, спертый воздух. Служебные помещения проветривались редко – из-за панического страха Павла Кузьмича, больше всего на свете боявшегося сквозняков, фининспекций и незапланированных посетителей".