Україна має знайти власний темп декарбонізації

Європейці вперше виробили "зелену" сталь. На жаль, це все ще не перемога "зеленого" виробництва і ставить ще більше питань перед світом та Україною.

У серпні 2021 року у європейській металургії відбулася знакова подія. Шведська компанія SSAB вперше у світі (!) виробила сталь без використання копалини. Як відновник був використаний водень, замість традиційної доменної печі була використана електродугова піч, а сировиною виступив металобрухт. Таким чином шведи довели, що виробництво так званої зеленої сталі без викидів СО2 можливе. Питання лише у ціні.

Усі параметри виробничого експерименту поки тримаються в таємниці, проте, згідно з експертними оцінками, "зелена" сталь мінімум на 60% дорожча за традиційну. SSAB заявила, що з 2026 року планує розпочати промислове виробництво "зеленої" сталі, а з 2045 року компанія повністю виключить викопне паливо з виробництва. Євросоюз раніше озвучив плани перейти до промислового виробництва зеленої сталі з 2030 року. Однак зробити це буде непросто.

По-перше, досі не зрозуміло, коли та у яких обсягах розпочнеться виробництво "зеленого" водню, тобто водню, виробленого з використанням "зеленої" електроенергії. Також невирішеним залишається питання з інфраструктурою його доставки та зберігання.

По-друге, у світі зростає попит на металобрухт, країни–виробники металу закривають свої ринки обмеженнями. Тому незрозуміло, де ЄС планує взяти потрібну кількість брухту.

По-третє, в Євросоюзі зберігається велика кількість доменних печей, їх заміна на електродугові печі вимагатиме колосальних витрат, які треба включити до європейської стратегії декарбонізації.

По-четверте, перехід на електродугові печі вимагатиме набагато більших витрат електроенергії, до того ж, виробляти її потрібно з чистих джерел, щоб відповідати критеріям декарбонізації. Сама по собі зелена е/е залишається дуже дорогою, а природні сюрпризи, такі як, наприклад, довга відсутність вітру, можуть зробити її ціну непідйомною для металургійних заводів. Виходом для ЄС могла б стати атомна енергетика, яка виробляє найчистішу е/е після "зеленої" електроенергетики. Але європейська влада давно взяла курс на скорочення кількості атомних станцій.

Усі ці фактори показують, що плани Євросоюзу щодо запуску виробництва "зеленої" сталі з 2030 року, швидше за все, є нездійсненими. Як, втім, і плани тимчасово перейти на виробництво сталі методом прямого відновлення. Справа в тому, що дана технологія доступна лише країнам, які мають великі запаси природного газу та залізняку з високим вмістом заліза. Йдеться про такі країни, як Іран (30 млн т стали з DRI) та Індія (34 млн т). Цими ресурсами також багаті Росія, Катар, Саудівська Аравія та ОАЕ.

Очевидно, що ЄС не зможе виграти у них гонку із виробництва сталі з DRI. Особливо у світлі нинішньої газової кризи та її наслідків для економіки єврозони. Як видно, такий флагман світової декарбонізації, як Євросоюз, опинився в "полоні" реалій світу, що стрімко змінюється.

Про що це каже Україні? Про те, що ми маємо не намагатися "наздогнати і перегнати" розвинуті країни, а рухатися у власному темпі. Ставити перед собою здійснені "зелені" цілі та намагатися їх виконувати, впроваджуючи екотехнології та модернізуючи виробництво. Але подібне можливе лише у разі надійного партнерства між бізнесом та владою в країні.