Трамп взявся за Іран. На черзі Москва

Достовірно невідомо, чи читав президент Трамп "Дао де цзин", але "глибока істина" Лао Цзи про те, що "щоб щось послабити необхідно перш зміцнити його; щоб щось знищити, необхідно насамперед дати йому розквітнути; щоб щось у когось забрати , потрібно насамперед дати йому "явно проглядається в цілком прогнозованому рішенні про "вихід" США з угоди з Іраном. Цей крок викликав величезний резонанс по всьому світу, хоча, здавалося б, мова йде про досить послідовну політику – у всіх прийнятих за останній рік стратегічних документах США Іран названий, як один з головних ворогів Вашингтона, поряд з Північною Кореєю.

Про свій намір повернутися до режиму санкцій проти Ірану Трамп відкрито повідомив французькому президентові Макрону під час їхньої нещодавньої зустрічі у Вашингтоні. Слід думати, що про це знали і в Лондоні, і в Брюсселі, і в Берліні. Лідери Європи висловили своє невдоволення рішеннями Трампа. Туреччина підкреслила, що "односторонні дії США призведуть до нестабільності і нових конфліктів", Росія, само собою, засудила Білий дім, Китай офіційно висловив "жаль" – Пекін, очевидно, що відбувається не вітає. Група країн, які підтримали це рішення, значно менша – це Ізраїль і кілька монархій Перської затоки на чолі з Саудівською Аравією, для яких Іран є постійною і значною загрозою. Само собою, вкрай негативно і емоційно новини з Вашингтона були сприйняті в Тегерані. Востанні тижні Іран робив активні дипломатичні зусилля (які підтримувалися, до речі в європейських столицях і частиною американських політиків-демократів) по збереженню угоди в її первісному вигляді. Тепер же Росія каже, що готова розглянути пропозиції Франції щодо укладення додаткової угоди, яка могла б зберегти формат діючих домовленостей, але обійти ускладнення, пов'язані з введенням з боку США анти-іранських санкцій. Президент Ірану Рухані в емоційному телезверненні заявив, що дав вказівку підготуватися до відновлення програми збагачення урану в ще більших масштабах, ніж раніше.

Те, що відбувається в якійсь мірі нагадує бурхливу реакцію значної кількості країн на рішення Трампа визнати Єрусалим столицею Ізраїлю і перенести туди посольство США. Гамір навколо цього рішення вщух, посольство переїжджає, світова війна з цього приводу не почалася, США позбавили палестинців допомоги – ось, власне, і всіе наслідки вкрай неоднозначного кроку. З Іраном, зрозуміло, ситуація набагато складніша, але і в цьому випадку варто не поспішати з оцінками (а їх ув західних ЗМІ вже висловлено чимало), а розібратися, що ж реально сталося.

По-перше, з угоди 6 + 1 вийти не можна, в ній це просто не передбачено. Суть досягнутих у 2015 році домовленостей була про те, що Тегеран припиняє розробку ядерної зброї (в тому числі збагачення урану) в обмін на зняття економічних санкцій і можливість нормального економічного взаємодії як в Сходом, так і з Заходом. Теоретично, "вихід" США означає, що протягом 90 і 180-ти денних періодів будуть відновлені різні санкції США проти Ірану, що формально не стосується дій інших учасників угоди. З іншого боку, всі розуміють, що вкрай жорсткий режим санкцій зведе можливості співпраці з Іраном, у всякому разі для європейців, практично до нуля. По-друге, ще належить усвідомити, чого ж добивається Білий дім. Якщо ізраїльська розвідка права, і Іран надав неправдиві дані про стан своєї програми в 2015 році, виникає цілком законне питання про правомочність угоди і режиму верифікації. Досі ні експерти МАГАТЕ, ні розвідувальні органи США не повідомляли про якісь порушення з боку Ірану. Ісламській республіці лише ставилося в провину збройне втручання в Сирії і Ємені, підтримка терористичних організацій типу "Хезболли", "Хамаса", "аль-Каїди", "Талібану" і, звичайно ж, безперервні публічні погрози знищити Ізраїль. Сунітські монархії Перської затоки розглядали Іран як екзистенціальну загрозу і були вкрай незадоволені його втручанням у справи регіону.

Власне, у Вашингтоні при колишній владі ніхто не стверджував, що "ядерна угода" вирішила всі проблеми у взаєминах з Іраном, проте, на думку Обами, Байдена і Керрі, основна загроза – створення ядерної зброї і балістичних ракет, здатних загрожувати Заходу, була усунена. У цьому контексті дисонансом з упевненістю демократів у тому, що бажаний результат був досягнутий, прозвучала нинішня загроза Рухані негайно відновити збагачення урану, оскільки в теорії три чверті всіх необхідних за технологією центрифуг повинні були бути виведені з ладу. Виглядає так, що в Тегерані завжди тримали порох сухим, незважаючи на активне просування спільних проектів із західними інвесторами. Таким чином, рішення Трампа є не "виходом" з угоди, а просто не-продовженням режиму скасування санкцій, яке повинно було відбутися до 12 травня. Всі знали, що це станеться, включаючи Іран, але це не зупинило шиїтських бойовиків від активного втручання в сирійський і інші конфлікти регіону. Навпаки, позиції Ірану за останні три роки на Близькому Сході зміцніли, що й стало однією з причин того, що відбувається. Питання тепер полягає в тому, чи можливо дію угоди в форматі 6-США + 1 і за умови, що протягом 6 місяців Вашингтон відновить повною мірою санкції проти фінансового сектора Ірану, покупки і продажу стратегічних матеріалів типу сталі, алюмінію, вугілля, золота , програмних продуктів, обмеження на нафтові і нафтохімічні трансакції та інші галузі. 

Втім, США не відмовляються від відновлення переговорів і навіть сформулювали свої нові умови. Тепер, поряд з відмовою від ядерної програми і проектів розробки засобів її доставки, від Ірану потрібно припинити "порушення прав людини всередині країни", підтримку хуситів у Ємені, "Хезболли" в Лівані і Сирії, відмовитися від погроз ліквідувати Ізраїль. Держсекретар Помпео висловив готовність "шукати спільне (з союзниками) рішення іранської проблеми", і про це ж має намір домовитися з європейськими учасниками угоди керівництво Ірану, тільки без США. Відповіддю стала атака іранських сил "аль-Кудс" в Сирії по Голанських висотах і відповідні операції ВПС Ізраїлю. 

Очевидно, що рішення Трампа матиме серйозні довготривалі наслідки для світової політики. Що стосується економіки, то наслідки вже не змусили себе чекати. Ціна на сиру нафту зросла в цілому на 1 долар за барель (що багато, з огляду на масштаби виробництва і споживання) і очікується подальше зростання, поки країни ОПЕК, які в минулому році уклали угоду про обмеження видобутку, приймуть чи не приймуть рішення про її перегляд. Справа в в тому, що обмеження на поставки іранської нафти можуть викликати серйозні наслідки для ринку, який буде змушений перебудовуватися під нову реальність. Наприклад, найбільшими покупцями іранської нафти є Китай і Індія. І якщо Китай, швидше за все, не стане звертати уваги на санкції (хоча сьогодні Пекін веде торговельні переговори з Вашингтоном і неясно чим вони закінчаться), то індійські компанії будуть змушені принаймні частково переукладати свої контракти. Серед найбільших споживачів нафти також союзники США – Японія і Південна Корея, і зростання цін на сиру нафту, як і переділ ринків, будуть для них непростими. Ставиться під сумнів майбутнє найбільшого спільного підприємства компаній Ірану, Франції та Китаю з розробки гігантського газового родовища Південний Парс, в який тільки "Тоталь" вклала мільярди доларів. Тепер же, на думку керівництво "Тоталь", компанія буде змушена "додатково вивчати" умови своєї участі. Адже Іран розраховував експортувати газ з цього родовища мало не в ЄС. 

Критики Трампа стверджують, що оголосивши про односторонній "вихід" з угоди з Іраном 45-й президент ізолював США від союзників; остаточно заплутав ситуацію на Близькому Сході (ніби досі вона була недостатньо заплутаною); знову зробив реальною загрозу розробки Іраном ядерної програми, але тепер після трьох років активного економічного розвитку, що дозволив значно поліпшити внутрішню ситуацію в країні; дестабілізував ринки енергоресурсів. Представники ж нинішньої команди Білого дому вважають, що політика Ірану протягом трьох років з моменту підписання угоди свідчить про його агресивні наміри по відношенню до національних інтересів США і їх союзників, систематичні порушення прав людини як всередині країни, так і за її межами, а розвіддані Ізраїлю ще й свідчать про таємні задуми, що суперечать духу досягнутих домовленостей.

На їхню думку, в рамках чинного формату угоди ситуація була непоправна – Іран продавав нафту, отримуючи за неї кошти, які витрачалися не на розвиток економічного потенціалу та поліпшення рівня життя, а на підтримку тероризму, в той час, як країни "шістки" не мали ніяких механізмів протидії. Відновлення санкцій дозволяє знову задіяти важелі впливу на Іран, а рішучість адміністрації Трампа, продемонстрована в Сирії, як і в торговій суперечці з Китаєм і в ситуації на Корейському півострові, мало б послужити сигналом, що Вашингтон має намір домагатися поставлених цілей.

Рішення Трампа дозволяє ситуації – по Лао-цзи – розвиватися в протилежному бажаному напрямку до крайнього загострення, що в кінцевому підсумку повинно привести до позитивного для США результату – повернення Ірану за стіл переговорів зі значно ослабленими позиціями. Це, якщо уважно придивитися, класичний прийом Трампа – вибити суперника із зони комфорту і зіграти з ним за новими правилами. Північна Корея на правильному шляху, делегація Китаю знаходиться на торгових переговорах у Вашингтоні, настала черга Ірану. У разі успіху здогадайтеся, хто буде наступним? Москва.