Дзед-Мароз-Санта-і-Клаус-Святого-Миколая

Сьогодні свято дарунків — від нардепів і просто від батьків. Це ще не різдвяні подарунки під ялинку — йдеться про цілком легальне привітання дітей, так би мовити "у відкриту", коли достатньо прояву простої дорослої уваги у будь-якому вигляді, наприклад, шоколадки, і дитя почуватиметься не обійденим і цілком щасливим у цьому житті.

Саме з таким "солодким" святом асоціюється в народній уяві Святий Миколай: і ніхто поки що не вимагає для нього ані червоної дати в календах, ні вихідного в графіку робочих тижнів.

Хоча саме Святий Миколай відкриває цілу серію свят, які ми називаємо новорічними: надалі нас очікує два Різдва (за григоріанським та юліанським літочисленням) із вертепом, Ісусом, Марією та ялинкою; Новий рік із бородатим Дідом Морозом, безліч фільмів із Сантою, а потім, якщо ще раз захочемо відсвяткувати розкоші білої пори року, — ще й Старий Новий рік. Усі їх, але в різних образах та національних міфологіях, ніби поєднує Святий Миколай.

Св. Миколай — це практично грецький Дід Мороз. Хоча християни різних Церков (Православної, Католицької, Англіканської та Лютеранської) шанують його як великого святого.

Культ святого Миколи починається відтоді, коли імператор Юстиніан І (527–565) збудував на його честь церкву у Константинополі, а на Заході – папа Миколай I (858–867) близько 860-го року у Римі. До Німеччини культ завезла візантійська княжна Теофанія, дружина Оттона ІІ (973–983). Найстаршою спорудою, присвяченою святому Миколі на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується десятим сторіччям. У Франції і Німеччині — понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, присвячених святому Миколаю.

Свідчень про життя Миколая збереглося мало: це перекази Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). Отож легендарний нині Миколай народився між 270 та 286 роками в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). Його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що на той час – рідкість. Змалку Микола був дуже релігійним. Згодом він переселяється до Мири, де дядько-єпископ висвячує Миколая на священика.

Миколай мешкав у період найдовших і найжорсткіших переслідувань християн у Римськїй імперіїі (303 -311 рр.). Вірогідно, що 307–324 (час правління імператора Лікінія) Миколай здобув посаду єпископа міста Мир. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що зазвичай було результатом конкретної і водночас щирої доброчинності. Як і для інших єпископів тогочасся, популярність Миколи була запорукою його позиції та впливу. Якщо зважити на те, що в ті часи вже вважатися християнином нерідко уособлювало перебування однією ногою в могилі в буквальному сенсі слова, Миколай мав мати неабияку харизму, аби бути шанованим у назагал ще кілька сторічь поспіль ворожому до християн середовищі.

Миколаю приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування Дня святого Миколая з бажанням замінити цим язичницький день віншування народження Артеміди.

Святий Микола, стверджують Андрій Критійський та монах Іван Студит, брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив у щоку опонента Арія. Через це був заарештований, але до закінчення собору звільнений та виправданий. Проте серед підписів "символу віри" його ім'я не значиться. День смерті святого Миколая відзначають як День Святого Миколи щороку 6 грудня (церкви, що користуються Юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня). У цьому місці закінчується історія і починається легенда.

Микола вважається покровителем моряків. Існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала лише певне відношення до рибальства. По смерті батьків синові просто залишився великий спадок. Він вирішує роздарувати майно нужденним і здійснює цей задум упродовж тривалого часу.

Свято святого Миколая має ще й назву Миколи Теплого, сягаючи традицій стародавнього культу Прадіда або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті святого Миколая — перегукування образу Миколи із уособленнями грецького Посейдона та римського Нептуна. Святий Миколай зараховується до святих як такий, що опікується воїнами, водіями і тими, що подорожують, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників.

У ніч на 19 грудня святий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати святому Миколі листа, у якому дитя вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки. 22 червня Різдво Святого Миколи, коли католицька церква вшановує пам'ять Хрестителя Миколи, бо за легендами саме в цей день Чорт на Купайла збирає різочки для неслухняних дітей.

Ймення Санта-Клаус походить від імені Святого Миколая. До Америки його занесли переселенці-голландці, котрі на Батьківщині відзначають свято Сінтер Клаас 6 грудня (за юліанським календарем +13 = 19 грудня). У XVI ст. Лютеранська реформація скасувала вшанування святих, у тому числі й день пам'яті Святого Миколая. Особливо люто спогади про нього викорінювали в Голландії, де у присутності дітей урочисто спалювали образ святого на багаттях. У день пам'яті св. Миколая заборонено було випікати пряники й робити подарунки дітям. Протестанти оголосили святителеві справжню війну. Люди стали шанувати його таємно. У Голландії ім'я святого — Saint Nicholas стали вимовляти як Sinter Klaas. Нідерландська назва Святого Миколая дещо спростилася і видозмінилася на Санта-Клаус, а його часове відзначення затерлося та злилося з Різдвяними святами.

Сучасного Санту вигадав 1823 року Клемент Кларк Мур. Санта теперішній — веселий дідусь із білою бородою та в червоному тулупі з червоним капелюхом. Він літає у повітрі на казкових оленях та влазить через димарі до будинків, щоб дарувати дітям і дорослим подарунки. Теперішнім образом Санти послужив рекламний персонаж компанії Кока-Кола.

У Радянському Союзі намагались викорінити образ християнського Святого Миколая. І тоді замість нього з'являється образ Діда Мороза, що був "запозичений" з-за кордону (здається, у болгарів чи греків). Дід Мороз в довгій, до п'ят, синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, в хутряній шапці й валянках як новорічний персонаж почав викристалізовуватися на теренах Російської імперії на початку XX століття. Дід Мороз має багато рис, запозичених у язичницьких персонажів, а також Святого Миколая й Санта Клауса. З 1937 року, за Сталіним, Дід Мороз — обов'язковий учасник театралізованих вистав напередодні й під час зимових канікул у дитячих садках, школах, палацах культури, на міських майданах тощо. Місцем проживання Діда Мороза вважалися Північний полюс, Крайня Північ або Лапландія. Проте 1999 року в Росії офіційною резиденцією Діда Мороза визнано Великий Устюг, а днем народження 18 листопада, коли в тому краї розпочинаються морози; 2003 року на території національного парку "Біловезька пуща" з'явилась резиденція білоруського Дзеда Мароза.

Отож, беручи на віру всіх трьох "коронних" представників доби на ймення Новоріччя, ми з друзями вже побували в супермаркетах. Приміряючи ялинки (в тому числі міську) до власних помешкань, а каптури і капелюхи до власних персон у дні білосніжних карнавалів. З подивом відзначаючи появу якихось диковинних яєчок-кіндерсюрпризів завбільшки з маленький кулачок якого-небудь великого Кличка і за психологічною ціною у 99 грн (за схемою: куплено оптом по 60 за штуку, хотілося б продати хоч за 70, тому потрібно це реалізувати за 120 і у зв’язку з цим "уцінено" до психологічних "99"). Передчуваючи миті дитячо-батьківської радості в усі ці свята, що відтепер триватимуть практично місяць. Бажаючи всім — вам, кожному — миру від святого Миколая з міста з однойменною з нашими найбільшими мріями сьогодення міста.