Саміт Східного партнерства: з надіями, але без прориву

24 листопада в Брюсселі пройде 5-й саміт Східного партнерства, де Україна буде представлена на найвищому рівні – українську делегацію очолить Петро Порошенко.

Український президент везе до Бельгії свій список рекомендацій, як покращити співпрацю в форматі Східного партнерства. Ще у вересні під час свого щорічного послання до Верховної Ради президент заявив, що після отримання безвізового режиму Україні потрібні нові цілі: приєднання до Шенгенської зони, митного та енергетичного союзу ЄС, єдиного цифрового ринку і авіаційного простору.

Все це також прописано в резолюції, яку Європарламент проголосував на минулому тижні як рекомендацію Раді ЄС, Єврокомісії та Зовнішній дипломатичній службі ЄС до саміту Східного партнерства. Європарламент завжди був прогресивнішим в плані майбутніх відносин з Україною, на відміну від більш стриманих Ради ЄС або Єврокомісії. Звичайно, деякі моменти рекомендацій будуть включені в фінальну декларацію саміту, оскільки прозвучали не тільки з боку України і Європарламенту, а й з боку урядів країн-членів ЄС.

Але є і спірні моменти. Наприклад, економісти вже давно говорять, що Митний союз з ЄС для України не дуже і вигідний: вже є формат DCFTA (Зони вільної торгівлі – ред.), і для асоційованих України, Грузії і Молдови більше б підійшов формат "European economic area" за прикладом Норвегії та Швейцарії. Шенгенська зона: чесно скажу, малоймовірно, що вступ України в Шенген станеться. Наприклад, Румунія і Болгарія ще в 2011-му виконали всі умови для такого вступу. Минуло шість років, але, як ми бачимо, Румунія і Болгарія не змогли приєднатися до Шенгенської зони, навіть незважаючи на виконання серйозних вимог, в тому числі, і в частині антикорупції. У України в цьому плані, зізнаємося, роботи непочатий край.

Хто проти перспективи членства?

Президент Порошенко разом з іншими країнами, у яких є більше амбіцій у відносинах з ЄС (Грузією і Молдовою), спробує домогтися якогось прориву в плані розвитку Східного партнерства. Хоча шанси на це досить невеликі, бо в самому ЄС не хочуть сильно розширювати формат можливостей для країн-учасниць Східного партнерства.

Але є кілька пунктів підсумкової декларації саміту, за якими ще немає остаточної згоди. Перше і, мені здається, найважливіше, – в проекті декларації немає пункту про перспективу членства в ЄС. Це питання ставало проблемним і напередодні попередніх чотирьох самітів в Празі в 2009-му, у Варшаві в 2011-му, в Вільнюсі в 2013-му, і в Ризі в 2015-му. Замість визнання перспективи членства буде певне посилання на "європейські прагнення". Але це те, що записано в преамбулі Угоди про асоціацію (СА). Правда, навіть це формулювання, наскільки мені відомо, української дипломатії довелося вибивати.

Є кілька країн, які блокують згадку перспективи членства. Наприклад, Голландію в цьому питанні підтримала Німеччина і в деяких випадках Угорщина (на тлі непорозумінь за українським законом про освіту). Після цього, до речі, Угорщина апріорі стала блокувати будь-які ініціативи, пов'язані з Україною. Тому ніякого прориву на цьому саміті не буде. Але все може змінитися. Я був минулого тижня в Брюсселі і можу сказати, що якщо Угорщина наполягатиме на якихось абсурдних речах, то країни-члени самі її заблокують. ЄС визнає наявність проблеми, яку можна і потрібно вирішити після висновків Венеціанської комісії – Україна повинна їх імплементувати.

Другий спірний пункт – визнання Росії країною-агресором, яка спонсує тероризм на Донбасі і анексувала Крим. Думки країн Східного партнерства з цього питання розділилися: з одного боку, Україна, Грузія і частково Молдова, які згодні з такою оцінкою, а з іншого, Білорусь, Вірменія і Азербайджан, які уникають гострих формулювань на адресу Москви. Третій спірний пункт, на якому знову-таки наполягає Голландія, – посилання на рішення Ради ЄС щодо ратифікації УА між Україною і ЄС.

Як ви пам'ятаєте, 15 грудня минулого року Голландія наполягала на тому, щоб Рада ЄС прийняла "додаткову угоду" до СА з Україною, в якій прописано, що документ не дає Україні право на перспективу членства, не дає право українцям на працевлаштування і т.ін. Тоді ця "додаткова угода" стало компромісом після консультативного референдуму в Нідерландах (в квітні 2016- го понад 60% нідерландців сказали "ні" Асоціації з Україною – ред.), щоб Амстердам закінчив процес ратифікації СА з Україною. Нинішня наполегливість Голландії незрозуміла – адже "додаткову угоду" все одно підписано: сенсу в згадці про неї немає ніякого. І тут Україна права, вимагаючи викинути цей пункт. Але навіть якщо він залишиться, побоювання України, що це може бути використано проти неї в наступних деклараціях, теж трохи перебільшене.

Ще один проблемний пункт для всіх країн Східного партнерства, особливо для вже асоційованих, – в розвитку Східного партнерства робиться наголос на документ "20 key deliverables for 2020 for the Eastern Partnership" (20 практичних результатів Східного партнерства до 2020 року – ред.). Для України, яка має досить розвинені відносини з ЄС, цей документ не становить достатнього інтересу: Київ або досяг більшості критеріїв там позначених, або вони в процесі виконання. Там немає мотивацій, немає амбіцій, він суто технічний і не підходить для асоційованих країн. Для асоційованих України, Грузії і Молдови цього занадто мало, а для Білорусі, Вірменії та Азербайджану – занадто багато.