Що спільного між швацьким бізнесом та мораторієм на продаж землі в Україні

Наш сімейний бізнес – пошиття верхнього одягу та виготовлення трикотажних жіночих і чоловічих светрів. Більше працюємо з жіночим асортиментом, жінки та дівчата одягаються частіше. Історично склалося, що найбільші оптові ринки в Україні – Одеса, Харків та Хмельницький, в 90-х роках всі починали з того, що возили готовий одяг з Туреччини чи Китаю та реалізовували йогов Україні. Ближче до нульових люди зрозуміли, що всі ці речі можна виготовити і в Україні. Ось тоді і почалося масове відкриття швейних виробництв і коли ми сьогодні бачимо на ринках, в торгових центрах і в інтернет магазинах величезний вибір одягу, то 70-80% – це одяг пошитий в Україні та ніщо інше як заслуга наших людей, той креативний і активний середній клас, який не чекаючи допомоги від держави, зайняв себе, своїх рідних і створив робочі місця. 

Легка промисловість – це робочі місця, це зайнятість населення. Як і багато інших, моє підприємство могло б розвиватись значно швидше, створюючи ці робочи місця для "простих українців" – але, як то кажуть, "є одне але". 

Сьогодні швейна промисловість в Україні працює виключно на імпортній сировині. Це призводить до постійної залежності наших виробників не лише від іноземних постачальників, але й від курсу гривні. Адже платоспроможність українців дуже низька. Тому, якщо гривня девальвує і купити пряжу для виготовлення трикотажного светру трохи кращої якості, що призведе до зростання ціни на светр на 200-300 гривень, його просто ніхто не купить. 

Деоккупация юга страны – как украинские военные отвоевывают территории

Запрет на передвижение по стране для военнообязанных – все детали

Ракетные удары по мирным украинским городам - июль 2022

Ядерный терроризм россии

Ситуація була б значно легшою, якби легка промисловість – у тому числі мій бізнес – міг би працювати на власній, українській сировині. Є ще одна величезна проблема: навала вживаного одягу з Європи, секонхенд повільно вбиває українську легку промисловість, але це питання вже не до нас. Український автопром, якого насправді не існує, держава захищає великим митом та акцизом, а легка промисловість нікого не цікавить. Серед нас немає олігархів та народних депутатів, тому лобіювати наші спільні інтереси нікому і тому багато швейних цехів зачиняється, швеї в Польщу, а за ними і власники. Якщо найближчим часом нічого не зміниться на краще, стагнація держави тільки посилиться, а Україна назавжди втратить велику частину генофонду нації. 

В аграрній сфері свої проблеми і, як завжди, штучні: відсутність ринку землі унеможливлює посторонній людині зайти в цей бізнес, більшість землі під агрохолдингами. Ми маємо у власності 10 га землі, яку отримала моя родина для ведення особистого селянського господарства, дякуємо державі хоча б за таку можливість Попри швацький бізнес, мені подобається працювати на землі і це вже стало моїм хоббі. Тим більше моя перша освіта пов’язана з сільським господарством, моя мрія – купити ще трохи землі і вирощувати сад. Я мрію розвивати бізнес на землі, а колись передати його у спадок дітям.

Але такий бізнес – вирощування садів – потребує чималих інвестицій. А головне, він потребує можливості на законних умовах придбати землю, – а це сьогодні заборонено мораторієм на купівлю-продаж сг землі. Так, всі знають, що навіть в умовах мораторію, купити землю сьогодні все однак можна – через різні сірі схеми, наприклад емфітевзис. Але особисто я принципово не хочу цього робити. По-перше, тому що це не дає мені жодних гарантій на право власності на цю землю. По-друге, це також не дає можливості взяти кредит під заставу земля на інвестиції та розвиток бізнесу. 

Саме тому, ми не маємо іншого вибору, аніж купувати імпортну сировину за кордоном. В той час як наша молодь по селах не має іншого вибору, як їхати на заробітки до великих міст, або ж до Польщі.

Зараз українці, які працюють на землі, не мають навіть свого трактора. На відміну від агрохолдингів, які можуть дозволити собі кпувати "Джон Дир", селянин, малий фермер не може купити найпростішу техніку для обробітку землі. Людям ніде працювати і вона залишає села у пошуках кращого життя.

Сподіваюсь, ця ситуація колись виправиться, і українські політики дозволять, нарешті, таким, як я, працювати на власній землі, вкладати сили та душу у розвиток нашої, української економіки. І чим більше буде пропозицій від громадськості, депутатів, уряду щодо того, яким має бути формат ринку землі, чим жвавішим буде обговорення цього питання, тим кращий формат ринку землі ми отримаємо. 

В Україні мають працювати мільйони заможних фермерів, а не десятки агрохолдингів. Зі зняттям мараторію розпочнеться справжній розвиток агросектору країни що стане поштовхом для розвитку всієї країни. Я буду одним із перших, хто розпочне свій бізнес на землі.