Кордон як зґвалтування. Розслабтеся і отримуйте задоволення

"Скасуй, не їдь, або лети", – кожен, знаючий про мою подорож до Польщі наприкінці червня попереджав: митники бастують, будеш стояти у кількагодинних чергах. Літак відпав одразу. Не готова я ще до сплати від 7300 грн за годинну подорож в один бік. Але їхати треба.

Зазвичай, перетинаю кордон на власному авто, але якщо митники бастують і машин накопичилося з півтори тисячі, то може автобус – це вихід? В автобусів – своя окрема смуга. Рейси – регулярні, тож я міркувала, має пощастити. Як я помилялася)))

Перевізників на цьому ринку – безліч. Автобуси їздять 2-3 – чі на день і коштує це від 600 гривень. Утім сталої гарантії на швидке перетинання кордону не давав ніхто. Я придбала квиток до Варшави на нічний рейс у суботу і стала чекати. За три години до запланованої поїздки мені подзвонили і повідомили: рейс скасовано. Люди відмовляються їхати) Як я забирала ці гроші і поспіхом купувала новий квиток – то вже інша історія. Цікаво й те, що з вокзалу точнісінько такі ж комфортабельні автобуси щодня їздять до Вороніжа, і людей там повно – рейси не скасовують. З центрального автовокзалу їздять до Красноармійська (Покровська) ну і відповідно далі і теж, ніхто не скасовує рейси. А до Польщі не їдуть…дивно.

І ось він, кордон. Водії зазвичай знають, де найменша черга і прямують туди. Так я потрапила до пункту перетину Краковець-Корчова. Незважаючи на те, що автобус був один (наш) і у ньому була лише половина пасажирів ми провели там 5 годин. Спочатку у вас довго збирають паспорти, потім пильно їх роздивляються, потім "пресують" тих, хто їде на заробітки. Потім принизлива процедура надання відбитків пальців…Польські митники бастують  вибагливо: вони все роблять дуже дуже повільно. Ніби й працюють, але ну тааак неохоче. І щойно я відправила смску до дому, що все, майже пройшла кордон, як нас усіх попросили вийти з речами. Для повного огляду)

Виглядає це так: автобус має залишитися криштально чистим. Тобто вигрібаєте усі свої речі з полиць, багажу. Усі кульки та пакунки, подушки і пледи і з усім цим на тайм-лайн. До сканера, як в аеропорту. В черзі одна жінка помітно нервує і проситься до туалету. Митник пропускає. А потім, коли вже перевірку пройшли усі, біжить  із службовою собакою до жіночого туалету.

І вчасно. Бо у той самий момент, українка, перев’язана "поясом шахіда" з пачок цигарок відправляла свій скарб до унітазу. Поки контрабандистку знімали з автобуса, виписували штраф і депортували до дому, ми – решта пасажирів автобуса, змушені були чекати ще 1 годину. Усього ми провели там їх шість, нагадую.

Зворотній напрямок до Києва через пункт перетину Дорохуск-Ягодин зайняв 5 годин. Можливо, пройшли би швидше. Але водій вирішив проїхати перед самім кордоном на червоне світло. Польський прикордонник був відверто вражений. Викликав поліцію і заставив скласти протокол і штраф у розмірі 500 злотих (більше 3000 грн). А ми все чекали…

Тож я до чого веду. Ми звикли перекладати свої проблеми на когось. Черги – через страйк польських митників. Вони нас не люблять, за людей не рахують…вони такі-сякі…А ми? Це ж не вони до нас везуть цигарки, які одразу після перетину здаються перекупникам по 5 злотих за пачку. Тож не вони у себе в зоні натиканою сучасними камерами їздять на червоне світло? Мені соромно, що кожного разу, як я перетинаю кордон на авто мене запитують, а скільки у вас літрів у бензобаку? Мені спочатку було дивно, а потім зрозуміла, що мені натякають, на підпільний бензиновий бізнес)

Смішно і дико…але таке ставлення буде доти, доки ми самі себе будемо принижувати. Який вихід? А він на поверхні. Показові рейди спецслужб на кордон із проханням вивертання гаманців і кишень насамперед українських митників. Знайдуться долари, злоті, списки "блатних" машин перетину – геть з роботи. І такі перевірки мають стати регулярними, а не показовими для "галочки". Щойно, українці побачать перші суди і справжні вироки хабарникам на кордоні, дикунство припиниться. Просто та ефективно.