Про вагони та кризу в промисловості

Мініфраструктури продовжує дивувати. Вдруге цього року міністерство повернулося до теми обмеження термінів експлуатації вантажних вагонів. У першому півріччі від цієї непродуманої ідеї відмовилися через обурення бізнесу. Тоді промисловці аргументували, що така ініціатива у нинішніх реаліях призведе до масштабної кризи у промисловості та заблокує експортні постачання. Сьогодні МІУ знову пропонує обмежити термін експлуатації вагонів 22 роками, до того ж проєкт відповідного наказу був розроблений без консультацій з бізнесом.

Мені не зрозуміла логіка цієї ініціативи. Наприклад, у США вагони, старіші 50 років, підлягають списанню. Тут усе зрозуміло, адже 50 років – це не 22 роки. В Євросоюзі взагалі немає поняття списання вагонів за віком. Тут кожен вагон служить доти, доки дозволяє його технічний стан. Логіка європейців також зрозуміла: навіщо витрачати зайві гроші на утилізацію та виробництво вагонів, якщо вони придатні до роботи. А ось у чому логіка українських чиновників від транспорту не зовсім зрозуміло. Хто і чому вирішив, що вагони, старіші 22 років, є непридатними?

Втім, якщо подивитися на економічний бік питання, стає зрозумілим, хто може стояти за вказаною ініціативою Мінінфраструктури. За оцінкою експертів, реалізація наказу МІУ призведе до списання 75 тисяч справних вагонів. Зробити таку кількість відразу не вийде, на це потрібно не менше п'яти років за умови, що вагонобудівні заводи на 100% будуть забезпечені фінансуванням. Остання обставина видається малоймовірною, адже на виробництво такої кількості вагонів потрібно щонайменше 75 млрд грн. Таких грошей немає ні в держави, ні в "Укрзалізниці", яка перебуває у важкому фінансовому стані.

Штучний дефіцит вантажних вагонів, якого наполегливо досягає МІУ, призведе до різкого подорожчання вартості користування вагонами. Ці витрати прямо ляжуть на собівартість всіх вантажів, що перевозяться, що призведе до подорожчання основних продуктів харчування та товарів першої потреби. Найбільше від найвищих цін постраждають малозабезпечені громадяни. Залишившись без вагонів, експортери не зможуть виконувати експортні контракти. Частину виробництв доведеться зупинити, через це впадуть податкові надходження до бюджету та надходження валютної виручки.

Чи знає Мінінфраструктури про те, що створює такі ризики для експортерів та економіки? Впевнений, що знає, але намагається проштовхнути проєкт наказу про обмеження служби вагонів. Припускаю, що єдиним логічним поясненням такої запопадливості чиновників може бути лише спроба "вислужитися" перед власниками приватних вагонобудівних заводів, котрі таким чином хочуть отримати багатомільярдні замовлення. Цього не можна допустити: громадяни та бізнес не готові платити таку високу ціну за відверту корупцію у МІУ.