Не тільки Зеленський: п'ять відомих кіноакторів у великій політиці

Не тільки в Україні, а й за її межами погляди прикуті до майбутніх дебатів кандидата в президенти Володимира Зеленського та чинного глави держави Петра Порошенка. Симпатики Зе наводять як приклад успішні політичні кар'єри таких акторів, як Арнольд Шварценеггер або Рональд Рейган, чиє ім'я дало назву феномену "рейганоміки", і ставлять в приклад ісландського коміка Йона Ґнарра, який виявився несподівано ефективним управлінцем на посаді мера Рейк'явіка. Але це, звісно ж, не єдині випадки, коли актори знаходили себе в політиці – причому досить успішно.

Італійський порнодепутат Чиччоліна

Напевно, найдемократичніша країна світу – це Італія, де депутатом парламенту може стати не просто актор або актриса, а актриса фільмів для дорослих. Попросту кажучи, жорсткого порно: на Вікіпедії є навіть окремий розділ, присвячений різновидам сексуальних практик, яким віддавалася на камеру порнозірка. Варто зазначити, що середньостатистичний читач може і не знати значення всіх згаданих слів. Збагачуючи словниковий запас, не дивно разок-другий здригнутися.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Ілона Сталлер, більш відома як Чиччоліна – саме під цим псевдонімом уродженка Будапешта стала італійською зіркою порнофільмів, паралельно зі зйомками в хвацьких фільмах активно займалася політикою. Так, 1979 року Ілона була обрана провідним кандидатом від Lista del Sole, першої італійської Партії Зелених. 1985 року вона перейшла до Partito Radicale (Радикальна партія, яка виступала проти поширення атомної енергії і членства в НАТО – і "за" права людини і допомогу голодуючим в усьому світі).

А 1987 року настав її зоряний час: Ілона Сталлер успішно балотувалася до італійського парламенту від римського округу Лаціо, набравши близько 20 000 голосів – причому зайняла на цих виборах друге місце серед кандидатів Радикальної партії, поступившись тільки лідеру партії Марко Паннелла. Однак на другий термін переобрано була, що не дивно: незважаючи на те, що Ілона Сталлер за п'ять років роботи в парламенті особисто ініціювала 12 законодавчих актів, жоден з них не був прийнятий. Що це були за акти, легко можна уявити.

Чиччоліна скандально прославилася непристойною пропозицією Саддаму Хусейну в обмін на мир на Близькому Сході, 1991 року стала одним з організаторів політичного руху Partito dell'Amore ("Партії любові"), а 2004 року балотувалася в мери Мілана, але безуспішно. У вересні 2011 року стало відомо, що порнозірка йде з політики на пенсію: держава призначила їй довічні виплати в 3 тис. євро щомісяця.

Президент Франції Колюш, який не відбувся

Глядачі старшого покоління можу пам'ятати актора Колюш (псевдонім Мішеля Колюччі) за фільмами "Інспектор-роззява" і "Банзай", які йшли в прокаті в радянських кінотеатрах. На батьківщині Колюш був відомий не тільки ролями в успішних комедіях, але ще і комічними скетчами на радіо і ТБ, в яких він відверто знущався над політиками. Тож коли восени 1980 Колюш заявив про свій намір включитися в перегони за президентський пост, це сприйняли як черговий жарт. Заміряли рейтинги – стало не до сміху: проголосувати за Колюша готові були 11% французів

Як пише видання ВВС Україна, Колюш пішов в політику не від хорошого життя: через жартів на адресу президента Франції Жискара д'Естена у актора виникали проблеми з виходом в ефір – це до питання про те, чи є на заході цензура в ЗМІ. Втім, жарти Колюш нешкідливими не назвеш. Ось, наприклад: "Місяць року, коли політик говорить менше дурниць, – це лютий, оскільки в ньому 28 днів".

У грудні 1980 року рейтинг Колюша досягає 16%. Для порівняння: у найближчих конкурентів, президента д'Естена, 32%, а у соціаліста Франсуа Міттерана, частина електорату якого радісно перекинулася до Колюша – 18%. Серед робітників він популярніший, ніж лідер комуністів Жорж Марше (14%).

"Вони нас тримають за ідіотів, так проголосуємо ж за ідіота", – закликав комік.

Решта учасників передвиборчих перегонів пишуть йому офіційні листи з проханням зняти свою кандидатуру з виборів, але марно. Ультраправа організація "Честь поліції" загрожує Колюшу вбивством – він не боїться. Його підтримують сатиричне видання Charlie Hebdo, яке сумно відоме терактом 2015 року, в ході якого було вбито 10 членів редакції, соціолог П'єр Бурдьє і знаменитий філософ Жиль Дельоз. Водночас, під приводом того, що Колюш проводить передвиборчу агітацію, в цей період остаточно йому забороняють всі виступи на радіо і ТБ.

Це одне з пояснень того, чому Колюш 16 березня 1981 року заявив про свій вихід з перегонів: вони могли коштувати йому кар'єри. В результаті комік підтримав кандидатуру Франсуа Міттерана, який і переміг влітку 1981 року зі 51% голосів. У політику Колюш більше не повертався, займаючись благодійністю і своєю головною справою в житті – акторством.

Ми так любимо міністра Гленду Джексон

Багато актрис отримували "Оскар" і "Тоні", деяким вдавалося ставати обличчями своєї епохи – але тільки Гленді Джексон пощастило стати персонажем живого класика літератури, Хуліо Кортасара. І хоча в оповіданні "Ми так любимо Гленду" прізвище головної героїні-актриси Ларсен, а не Джексон, натяк більш ніж прозорий.

Якщо серед чоловіків обличчям нового британського кіно безумовно був Майкл Кейн, то серед актрис це, звичайно ж, Гленда. Вона теж вийшла з робітничого класу і зробила кар'єру, про яку ще 20 років тому дівчата з її середовища могли тільки мріяти, і точно також вміла поєднувати інтелект з сексуальністю, витончений стиль з розкутістю. Не вірите – подивіться "Прокляту неділю", "Закоханих" жінок "і" Вищий клас ".

Гленда Джексон прийшла у велику політику через Маргарет Тетчер – політика, який, на думку актриси, своєю діяльністю знищувала Британію. У квітні 2013 року, виступаючи в парламенті з промовою з приводу кончини Залізної леді, Гленда Джексон звинуватила її в високому рівні безробіття в Британії і серйозну проблему з бездомними.

Лівачка, як і годиться всякому поважаючому себе шістдесятнику на Заході, вона обиралася від Лейбористської партії в парламент 1992 року, де стала тіньовим міністром транспорту. П'ять років по тому за підсумками виборів 1997 року увійшла до складу уряду Тоні Блера як держсекретар (заступник міністра) з питань транспорту в Лондоні, залишаючись на традиційному лівому крилі партії, зокрема, критикуючи політику уряду лейбористів за підвищення оплати вищої освіти в Англії, Уельсі і Північній Ірландії. Зрозуміло, Гленда Джексон активно критикувала війну в Іраку. Була переобрана до парламенту в травні 2010 року з перевагою в 42 голоси, але 2000 року програла вибори на пост мера Лондона Кеннету Лівінгстону.

Відмовившись від ідеї спробувати себе як прем'єр-міністр країни, 2015 року Гленда Джексон повернулася на сцену. Кажуть, що коли на сцені театру "Олд Вік", вимовляючи монологи короля Ліра, вона згадує про "продажних політиків", глядачі радісно сміються.

Хороший, поганий і злий градоначальник Клінт Іствуд

Дивлячись на те, як герой Зеленського в "Слузі народу" чарівно розстрілює народних обранців з автомата, легко зрозуміти надії його електорату. 1986 року жителі невеликого каліфорнійського міста Кармел-бай-зе-Сі теж повірили в те, що хлопець, який на екрані легко вирішує всі проблеми з пістолетом в руці, вже як-небудь не розгубиться в нелегкій справі муніципального управління.

Таке було ще в дивину навіть для Америки: хоча країною ось уже п'ять років кермував актор Рональд Рейган, не забуватимемо, що його акторська кар'єра, загалом, не вдалася: він знімався переважно в малобюджетних фільмах, з яких всього кілька картин стали популярними: "Кінгс роу" і "Дорога на Санта-Фе". Тільки через 4 роки рестлер Джессі Вентура стане мером Бруклін-парку, а то, що його партнер за фільмами "Хижак" і "Людина, що біжить" 2003 року буде обраний губернатором Каліфорнії, не могло прийти в голову навіть Філіпу Діку.

До речі, цілком можливо, що саме завдяки Вентурі, який 1999 року став губернатором Міннесоти, Залізний Арні і рушив в політику.

Кармел-бай-зе-Сі – невелике містечко на півострові Монтерей, штат Каліфорнія, з населенням всього 4 тис. жителів: переважно заможна публіка з артистичної богеми, плюс співтовариство художників.

На посаді мера Клінт Іствуд запам'ятався не тільки тим, що збирав натовпи папараці і журналістів, які приїжджали спеціально подивитися на Брудного Гаррі в кріслі градоначальника – власне кажучи, стомлені цими набігами місцеві жителі зітхнули з полегшенням, коли актор не став балотуватися на другий термін. Він заборонив палити на пляжі Кармел Біч багаття, а сам пляж упорядкував, зводив громадські туалети і створював зручні паркінги для туристів. Прилаштував до міської бібліотеки додатковий корпус. Чого він не встиг – так це домогтися заборони на продаж в містечку фаст-фуду, йжеться про так званий "Закон про стаканчик морозива": Клінт Іствуд як міг підтримував місцевий малий бізнес.

Досвід муніципального управління привів до цікавого ефекту: кар'єра Клінта Іствуда як кінорежисера отримала новий поштовх. Постановник кількох міцних фільмів, але який не хапає з неба зірок, Іствуд після того, як залишив крісло мера, в режисерському кріслі знімає низку таких прославлених шедеврів як "Птах", "Непрощений" і "Мости округу Медісон". Відтоді Іствуд-режисер стабільно номінується на "Оскар".

Посол з "Синього птаха" Ширлі Темплор

"З її посмішкою може посперечатися хіба що посмішка Рузвельта або Мони Лізи", – пише журнал "Сеанс" про Ширлі Темпл в роки її розквіту, коли кар'єра дівчинки-актриси була на самому піку.

А вже в 12-річному віці акторська кар'єра була практично закінчена. Хоча ще до середини шістдесятих актриса, яка настільки безпосередньо зображувала на екрані зворушливо сирітку (якщо сцени з Ширлі знімали з першого дубля, то великому Кларк Гейблу потрібно п'ять-шість), намагатиметься знайти себе на телебаченні.

Втім, фільми з її участю назавжди залишаться в історії Голлівуду його "Золотої епохи", яка, як відомо, збіглася з Великою Депресією: брак хліба компенсується видовищами.

У політиці актриса-вундеркінд виявилася, загалом, випадково: другої чоловіка Темпл, офіцера розвідки, перевели до Вашингтона, на новому місці вона організовує збір коштів на користь республіканців, і пішло-поїхало. Так, Ширлі Темпл стала першою жінкою, яка балотувалася до Сенату 1967 року, і хоча їй не вдалося стати першою жінкою-конгресменом в історії США (вона зайняла друге місце з 22,44%), вона стала першою жінкою – керівником протоколу в Державному департаменті. Крім іншого, на цій посаді Темпл відповідала за організацію інавгураційного балу президента Джиммі Картера.

Крім того, Темпл працювала послом: з 1974 по 1976 рік в Гані, і з 1989-го по 1992-й – у Чехословаччині, де всіляко підтримувала Вацлава Гавела, зокрема, супроводжувала його під час першого візиту до Вашингтона як новообраного президента.

Цікаво, що Ширлі Темпл двічі опинилася в Чехословаччині в переломний для країни момент. 1968 року, коли до Праги входили радянські танки, вона була в країні в складі американської громадської організації і, ховаючись на даху готелю, бачила, як радянський солдат застрелив на вулиці беззбройну жінку. За словами Ширлі Темпл, цей кошмарний спогад залишився з нею до кінця життя.