У четвер, 14 березня, перший секретар Ради національної безпеки (РНБО) і радник з питань нацбезпеки трьох українських президентів Володимир Горбулін офіційно презентує свою нову книгу "Мой путь в зазеркалье". Виходить вона в світ лише через два роки після останньої книжки "Світова гібридна війна: Український фронт", англійську версію якої прочитали і багато європейських політиків. Під час відрядження в Париж багато французьких депутати показували кореспонденту сайту "Сегодня" книгу Горбуліна про гібридну війну в своїх бібліотеках.
"Мой путь в зазеркалье" – книга про всіх за історію незалежності українських президентів, їх роботу, особисті злети й падіння, які нерідко ставили на карту виживання самої України. Не менш цікавий і той факт, що презентація книги відбувається за два тижні до президентських виборів, тому любителі конспірології можуть сміливо шукати в ній приховані смисли, адже кандидатам в президенти тут присвячена не одна сторінка. Але, як описує сам Володимир Павлович, насправді його нова книга про "рецепти лікування і перспективи зростання видатної нації". "Моя єдина мета – дати поколінням українців, що йдуть слідом, плідну їжу для роздумів, яка допоможе перетворити Україну", – пише Володимир Горбулін в передмові.
Сайт "Сегодня" уважно вивчив нову працю Володимира Горбуліна і напередодні офіційної презентації книги пропонує читачам її короткий опис і добірку найяскравіших цитат.
Володимир Горбулін. Фото: Г. Салай
Перемога у війні з Росією – місія здійсненнаа?
Ті, хто хоч раз читав "Велику шахівницю", а ця книга навіть через 20 років залишається актуальною, можуть сміливо провести паралель між роботами Володимира Горбуліна і Збігнєва Бжезинського. При Леоніді Кучмі Володимир Павлович став першим секретарем РНБО, а потім був радником президента. Як радник Горбулін працював і під час президентства Віктора Ющенка, який навесні 2006-го повернув його до РНБО. У "велику політику", а точніше, в велику роботу в сфері безпеки і оборони, Володимир Павлович повернувся наприкінці червня 2014-го як радник Петра Порошенка.
Збігнєв Бжезинський був радником американського президента Джиммі Картера з питань нацбезпеки, при Адміністрації Рональда Рейгана він працював членом Комісії з хімічних озброєнь, а під час президентської кампанії 1988-го в команді Джорджа Буша-старшого був співголовою Консультативної групи з нацбезпеки.
Володимир Горбулін був особисто знайомий зі Збігнєвом Бжезинським, їх погляди на світоустрій, напевно, багато в чому збігалися. Можливо, саме тому в книзі "Мой путь в зазеркалье" Володимир Павлович так часто цитує Бжезинського, а в останньому розділі вторить американському політологу: "В силу своїх демографічних проблем Росія без України неминуче стає все азіатськішою".
Про це писав і Збігнєв Бжезинський у своїй "Великій шахівниці": "Без України Росія перестане бути євразійською імперією. Росія без України все ще могла б претендувати на імперський статус, але тоді вона стане переважно азіатською імперською державою, цілком ймовірно, втягнутою в виснажливі конфлікти з пробудженими середньоазіатів, яких би обурювала втрата їх новознайденої незалежності, і яких підтримають дружні ісламські держави на півдні".
У Західних столицях прийнято вважати, що окупація Криму та подальша військова інтервенція Росії на Донбас стали для всього світу повною несподіванкою. Хоча провісники майбутньої окупації, якими буквально пронизана вся книга Володимира Горбуліна, вже чітко виднілися за часів президентства Леоніда Кучми, який Тузлу не здав, але, як пише Володимир Павлович, напередодні 2002 року перший і єдиний раз в житті відсвяткував свій День народження не в Криму, а в Москві. А приїхавши зі Стамбульського саміту НАТО 2004-го, Кучма "демонстративно грюкнув дверима: своїм указом вилучив з Воєнної доктрини України положення про курс країни на вступ до НАТО".
Слабкість і "короткозорість" всерйоз стурбованої Європи і Штатів ми побачили ще на етапі військової агресії Росії проти Грузії, яка, по суті, стала репетицією війни проти України. Щоправда, той же Збігнєв Бжезинський на Мюнхенській конференції з безпеки 2014-го недвозначно натякнув Києву, кажучи про окупацію Криму, що слабо уявляє, як солдати його рідної Польщі віддають частину своєї території без єдиного пострілу.
У розділі про п'ятого президента, згадуючи трагічні події лютого 2014-го, Володимир Горбулін пише: "Можна, звісно, погодитися з тим, що ми самі в усьому винні. У тому, що повірили в гарантії. У тому, що коли на кримській землі був зафіксований перший слід російського спецназівця, Київ прислухався до рекомендацій колишніх гарантів безпеки: тільки не довести до кровопролиття! Шість або навіть сім ключових, вирішальних годин були безповоротно втрачені, ми дали ворогові шанс освоїтися і розгорнути підрозділи. Хіба не цікаво, що втеча президента України Віктора Януковича відбулося фактично 22 лютого 2014 року, а на медалі Міністерства оборони РФ "За повернення Криму" вигравірувані дати проведення операції: "20 лютого – 18 березня 2014 року".
Не раз високопоставлені українські політики від Петра Порошенка і Олександра Турчинова, до Арсенія Яценюка і Арсена Авакова прямо говорили, що від військової операції для захисту Криму їх відрадили лідери ключових західних столиць. Але за п'ять років після анексії ми так і не побачили стратегії щодо повернення Криму, а Мінські угоди щодо Донбасу потребують серйозного перегляду, якщо не перезавантаження. І, як пише Володимир Горбулін, ні для кого не секрет, яку долю Путін готує українському Донбасу: "Фактично йдеться про "українську Чечню": Київ повинен задобрювати бойовиків величезними дотаціями, а управлятиме ними реально Росія. Безумовно, Україна не готова обговорювати подібні сценарії, але в Москви вони хоча б є. А скільки власних сценаріїв розробив Київ щодо цього регіону?".
Культ особистості чи культ слабкості?
Для всіх вже абсолютно очевидно, що правила і принципи ліберального міжнародного порядку, сформованого після Другої світової війни, більше не працюють. "А це означає, що Україні слід краще вивчити своїх союзників і опонентів, щоб не допустити "розчинення" національних інтересів в хвилях чужих цілей і очікувань", – пише Володимир Горбулін в розділі 12 під назвою "В новой системе координат. Украина-2030". Україні потрібно сформувати сильну зовнішньополітичну стратегію, враховуючи стрімко мінливий міжнародний контекст, визначивши, як писав Збігнєв Бжезинський, свої "опорні точки" – країни, на які ми дійсно можемо спиратися і сподіватися. Адже практика показує, що Франція і Німеччина, учасники Нормандського формату, які повинні були б відстоювати інтереси України, все більше дрейфують у бік Росії, будуючи "Північні потоки" і нову європейську архітектуру безпеки з Москвою.
Щоправда, українські decision makers досі не можуть усвідомити, що головне – це національні інтереси. Загалом же однією з ключових проблем нинішніх еліт України залишається нездатність позбутися маргінальності і містечковості:
"Хто в Україні претендує на елітарність? Не замислюючись над проблемою відповідальності перед майбутнім, до вітчизняної еліти себе сміливо зараховували практично всі депутати Верховної Ради різних скликань в незалежній Україні. Особливо парадоксальним таке позиціонування стало в 2010-2013 роках, коли влада почала трястися від перетасовувань. Крім окремих представників серйозного бізнесу, до лав політичної еліти повалили люди з шоу-бізнесу, поп-культури і іноді спорту, а також політологи – нова зірка на політичному небосхилі. Ми стали свідками жахливої підміни понять: влада із засобу реалізації ідей перетворилася на мету. Всі ці різношерсті команди об'єднувало наступне. По-перше, досягнуте матеріальне благополуччя і, природно, основна мета – отримання додаткової вартості. Гроші, ще гроші, ще більше грошей!".
Загальною проблемою для всіх п'яти президентів незалежної України залишається хронічна кадрова хвороба. Саме вона під час президентства Януковича, за словами Володимира Горбуліна, і стала причиною сповзання до краю прірви, яка привела Україну до фактично повного, трагічного руйнування державних інституцій на початку 2014 року. І саме за роки правління проросійського Януковича агентурна мережа Кремля проникла до усіх основних сфер України: політики, силових структур і навіть армії. До речі, як пише Горбулін, саме Янукович призначив директором концерну "Укроборонпром" фактично громадянина РФ Дмитра Саламатіна. У розділі про п'ятого президента Порошенка Володимир Павлович прямо вказує на те, що американська сторона була готова до військово-технічного співробітництва та передачі низки технологій, але наполягала на ліквідації держконцерну "Укроборонпром", який ось уже третій тиждень перебуває в епіцентрі потужного корупційного скандалу.
Хто ми і куди рухаємося?
Внесені поправки до Конституції визначили головний вектор руху України – це ЄС і НАТО. Примітно, що саме Леонід Кучма, президентство якого було суцільним пошуком балансу між США і Росією, в ході Мадридського саміту НАТО 1997 року підписав Хартію про особливе партнерство між НАТО і Україною, яка стала основоположним документом у відносинах України і Альянсу. І сталося це паралельно з підготовкою Великого договору з РФ (який, як підтвердила заступник голови українського МЗС, припинить діяти вже 1 квітня). А вже в червні 2002 року Кучма направив тодішньому генсеку НАТО Джорджу Робертсону лист з проханням про прийняття України до НАТО. "На той момент я був переконаний, що Україна має реальні перспективи до кінця першої декади нового століття знайти повне членство в НАТО. До речі, в той час Збігнєв Бжезинський оцінював довжину атлантичної дистанції України схожим чином", – пише Володимир Горбулін в розділі "Вызовы нового тысячелетия".
І, хто знає, можливо Україна була б уже на порозі вступу до Північноатлантичного альянсу, якби не "Кучмагейт" і "кольчужний скандал". На сторінках своєї книги Володимир Павлович згадує, як нинішній посол США в Україні Марі Йованович, яка 2002 року була заступником посла США Карлоса Паскуаля, запевняла українську громадськість, що Білий дім має деякі свідчення, що система "Кольчуга" перебуває в Іраку.
"Згодом горезвісні "Кольчуги" в Іраку так і не знайшлися, проте принести вибачення українській стороні забули... Хоча, як мені здається, Марі Йованович і сьогодні відчуває в зв'язку з цим деяку незручність", – пише Володимир Горбулін.
Президентство Віктора Ющенка прийнято вважати часом втрачених можливостей, мовляв, саме тоді Україна мала реальний шанс подати заявку на членство в НАТО. Але, за словами Володимира Горбуліна, це було утопією. США йшли до горезвісного "перезавантаження" відносин з Росією, а чимала частина українців жила в полоні старих уявлень про НАТО. Щоправда, зараз, коли протистояння США і Росії набирає обертів, до Альянсу нас запрошувати теж не поспішають. Але це не означає, що потрібно зупинятися на півдорозі.
"Загалом у України на рубежі 2030 х років є тільки два шляхи: або стати сильною державою, або зіткнутися з реальною небезпекою поглинання..." – підсумовує Володимир Горбулін.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми