Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач Шість років тому – 16 березня 2014 року – в практично повністю захопленій на той час російськими окупаційними військами Автономній Республіці Крим відбувся так званий "референдум" про приєднання півострова до Російської Федерації. За "результатами" цього дійства, проведеного під дулами автоматів і невизнаного міжнародним співтовариством, 18 березня в Кремлі Володимир Путін і представники колабораційної "влади" Криму – т.зв. "прем'єр-міністр" Сергій Аксьонов, "спікер" Верховної Ради Криму Володимир Константинов і "народний мер" Севастополя Олексій Чалий – підписали т.зв. "Договір про входження Криму до складу РФ".
Про події того часу відомо якщо не все, то дуже багато чого. Тонни матеріалів розслідування офіційних українських органів лягли в основу міжнародних позовів України до держави-агресора. Великий внесок у вивчення технології анексії внесли різні міжнародні структури. Десятки політиків, які перебували тоді в гущі подій, дали численні інтерв'ю.
Сайт "Сьогодні" представляє погляд на те, що відбувалося в ті дні, людини, далекої тоді від епіцентру подій. Це сьогодні Володимира Балуха знають не тільки в Україні, але й в усьому цивілізованому світі. Сьогодні він один з дуже небагатьох політв'язнів, чиє ім'я фігурує в резолюції ООН. У березні ж 2014-го його, фермера з невеликого села Серебрянка в Роздольненському районі, навряд чи знав хтось за межами Криму. Тоді він був всього лише одним з кримських патріотів України. Яких, що б не говорила з цього приводу російська пропаганда, в АРК було і залишається чимало. Володимир Балух тільки починав свою боротьбу, а те, що відбувається, сприймав, як багато проукраїнськи налаштованих жителів Криму. А тому цей погляд "зсередини" особливо цінний для розуміння того, як відбувалося захоплення АРК.
"Діти на вулицях дякували за те, що мають можливість бачити символ України"
- Загальновідомо, що кілька років жовто-блакитний прапор над вашим будинком залишався, може, єдиним державним прапором України, який відкрито майорів на території анексованого Криму. А вивісили ви його ще в грудні 2013 року – до анексії...
- Насправді перший прапор, який я вивісив, дійсно в дні Майдану, був червоно-чорного кольору. Не тому, що мені хотілося таким чином показати своє ставлення до подій на Майдані. А просто тому, що синьо-жовтого не знайшлося, коли я прийняв рішення. Вивісив я його спершу не на будинку: у мене біля двору стояв гусеничний трактор, схожий на танк, на нього і поставив прапор, зробивши високий флагшток. Провисів він два тижні, а потім зник. Я здогадуюся, хто його зірвав. І ось вже після цього я вивісив державний прапор України на будинку.
Як до цього ставилися односельці? Все як в житті. Одноголосної підтримки не було, як і одноголосного негативного ставлення. Для мене найголовніше і цінне – що діти, починаючи з самих маленьких, які ходили в 3-4 клас, і закінчуючи випускниками і студентами, зустрічаючи мене на вулиці, дякували за те, що мають можливість бачити символ України в анексованому Криму.
- Справді дякували?
- Так. Причому це були діти іноді з сімей, про які я б ніколи не подумав, що діти мають настільки українське серце. Тому що про їхніх батьків я б так не сказав.
До речі, щоб ви розуміли: український прапор, який висів на вході в школу, яку я закінчив, яку закінчив мій син, зник з флагштока ще в середині лютого ...
"Тактика Росії – не дати часу, щоб зрозуміти, що відбувається".
- Офіційно анексія Криму почалася 20 лютого. Як ви сприймали події тих днів? Було розуміння, що це саме окупація, а не, припустимо, "примус до повернення Януковича?
- До 26 лютого в мене просто не було часу проаналізувати те, що відбувається. Тому що Майдан, смерті майданівців, події в Києві займали 100% уваги. Чесно вам скажу: розуміння, що трапилася біда тут і що ти в епіцентрі цієї біди знаходишся, з'явилося 26 лютого, а остаточно оформилося 27-го. Коли стало зрозуміло, що російський спецназ захопив Верховну Раду Криму і що під дулами прийнято відомі рішення.
- Ви були на мітингу в Сімферополі 26 лютого?
- На жаль, ні. І те, що я там не був, стало для мене такою свого роду образливою несподіванкою. Я дізнався про події в Сімферополі вже 26-го. Почав видзвонювати знайомих, які могли бути на цьому мітингу. Знайшов одного, жителя Сімферополя. Він каже: для мене це також було несподіванкою, людей почали збирати тільки сьогодні вранці. І я так розумію, що далеко не всі кримські патріоти, які могли б бути на мітингу в той день, потрапили на нього. Я 100% впевнений, що інакше він був би більш масовим.
Тактика Росії на цьому й була заснована: не дати часу, щоб зрозуміти, що відбувається. Не дати оговтатися людям з українським серцем, свідомістю. Вони дуже добре застосували фактор несподіванки. І, якщо пам'ятаєте, перший "референдум" був призначений на травень. Потім його перенесли на кінець березня. І, нарешті, на 16 березня. Все сталося дуже швидко.
"У моє село не приїжджали козачки. Все робили місцеві"
- Саме у вашому селі хто організував псевдореферендум? Це були заїжджі "козачки" чи свої – колись українська влада, міліція і т.д.?
- В моє село не приїжджали ні козачки, ні ще хтось. Все робили місцеві. Але швидкість, з якою все було зроблено, з якою, так би мовити, "організований" т.зв. "референдум", – у мене немає сумнівів, що це була заздалегідь ретельно підготовлена операція. Знаєте, я брав участь у всіх виборах починаючи з 1999 року – був або членом окружної виборчої комісії, або членом комісії на дільниці. І точно так само багато односельців постійно брали участь в організації виборів. Вони знають, як це робиться, знають закон, процес і так далі. Так ось, ті люди, які з року в рік організовували вибори в селі, під час "референдуму" були практично не задіяні. Я так розумію, вони бачили, що нічого спільного з референдумом, плебісцитом це дійство не має. Т.зв. "Референдум" організовували переважно інші, які раніше виборчим процесом не займалися.
Потрібно розуміти, що таке і географічно, і політично Північно-Західний Крим. Це кримська периферія, яка, зазвичай, віддалена від різних політичних подій. Але при цьому всьому вона дуже важлива для взяття контролю над Кримом. Північно-Західний Крим – найбільш проукраїнська територія Криму, з українською та проєвропейською ментальністю. Це підтверджували з року в рік вибори. За все своє життя я жодного разу не бачив в наших краях військової техніки. Ніколи. Але якраз в той період вона з'явилася.
На жаль, змушений констатувати: при тому, що моє село знаходиться в найбільш проукраїнській частині Криму, все було зроблено руками місцевої влади. Саме влади. Тому що серед людей я не бачив відповідних настроїв. Звичайно, були обговорення всіх цих "фейків" на кшталт "поїзди з бандерівцями їдуть", "всіх різати і вбивати будуть". Але нічого, крім іронічних усмішок, не тільки у мене, а й у більшості односельчан, вони не викликали.
"Люди були в розпачі"
- Коли колаборанти оголосили про проведення т.зв. "референдуму", коли почалася підготовка, як реагували люди? Обговорювали, наприклад, чи варто "освячувати" його своєю присутністю, навіть голосуючи "проти", чи краще проігнорувати взагалі?
- Ключовий момент: за два-три тижні до т.зв. "референдуму" ніяких розмов на тему "волевиявлення", "чи потрібно відділятися від України" не велося. Взагалі. Я маю на увазі серед переважної більшості громадян – окремі політичні діячі, звичайно, про це говорили і раніше.
Тепер щодо тих, хто пішов голосувати, хто – ні. У т.зв. "референдумі" взяли участь багато людей, які раніше ні на які вибори не ходили. Тут я можу говорити як людина, яка роками бачила цей процес зсередини, майже кожного виборця в обличчя знаю. У село прибуло багато людей, які раніше не голосували. Вони прописані в селі, але проживали в містах, причому не завжди в кримських. І тут приїхали на "референдум".
Я знаю також факти, коли в "референдумі" брало участь дуже багато людей, які не мали права голосувати. Або ж для того, щоб проголосувати, повинні були отримати відповідний дозвіл виборчої комісії.
Нарешті, бюджетники просто не мали права не прийти на "референдум". Всім було оголошено, що неявка на "референдум" рівносильна звільненню з роботи. Люди були в розпачі. Я знаю тих, хто йшов, зціпивши зуби. Знаю багатьох, хто не пішов би на "референдум", щоб не брати участь навіть у видимості легітимізації цього дійства. Але їм поставили ультиматум. І потім вони намагалися не спілкуватися з людьми, які агітували за цей "референдум" або які з радістю на нього пішли.
Настрої ж серед того шару, який на той час був отруєний російською пропагандою, – істерія. При цьому цей псевдореферендум – він же був на перших порах, якщо пам'ятаєте, про самостійність Криму. Але вже тоді всі вони кричали: Путін, повернення в Росію! Саме з цим були пов'язані прагнення тієї частини, яка йшла на "референдум".
- Коли стали відомі результати псевдореферендума, які були почуття?
- Різні. Перше відчуття – зрада з боку режиму Януковича. Тому що всі усвідомлювали, що багато в чому причиною події став безлад на найвищому державному рівні. І друге почуття – розпач.
На території Криму залишилося досить людей, які живуть і сьогодні цими ж самими відчуттями. З тим же самим українським серцем, українськими поглядами. Найголовніше, про що повинна сьогодні думати українська влада, – не дати цим людям розчаруватися, зневіритися в Україні. Поставити під сумнів те, що Україна здатна відновити справедливість. І треба якось дати зрозуміти цим людям, що українська держава цінує їх відданість.
Нагадаємо, раніше президент України Володимир Зеленський заснував День опору окупації Криму, який тепер буде відзначатися щороку 26 лютого. Детальніше дивіться на відео:
Крим був незаконно анексований Росією в березні 2014 року після проведення "референдуму", невизнаного ні Україною, ні світовим співтовариством. У тому числі "кримський референдум" не визнає і ООН.
Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 р. початком тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. 7 жовтня 2015 року президент України Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу ввели ряд економічних санкцій.
У свою чергу Міжнародний кримінальний суд (Гаазький трибунал) визнав, що дії Росії під час окупації Криму розцінюються як військовий конфлікт проти України. У Гаазі відзначають, що даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний за нормами Римського статуту.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми