Хто і навіщо підірвав Захарченка

31 серпня о 17:42 сепаратистський інформаційний інтернет-ресурс "Донецьке агентство новинˮ (ДАН) повідомив про потужний вибух, що пролунав в кафе" Сепарˮ (м. Донецьк) та одного постраждалого, якого відвезли до лікарні.
Вже о 18:39 було уточнено, що потерпілим виявився ватажок так званої "ДНР" Олександр Захарченко, який загинув в результаті "терористичного акту".

Фото: AFP

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Разом з тим, центральне державне інформаційне агентство Росії "ТАСС" інформацію про загибель Захарченка розмістило о 18:18, тобто раніше, ніж про це повідомило місцеве, донецьке агентство ДАН, яке від початку відстежувало цей інцидент і першим повідомило про вибух.

Така, можливо трохи детальна хронологія, надається виключно для акцентування уваги на досить важливому моменті – російський "ТАСС", значить, відстежував ситуацію в Донецьку – а це, на хвилиночку, таки інша держава – більш оперативно і ретельно, ніж це робив головний інформаційний канал в самому Донецьку, прямо з місця інциденту.

Це змушує запідозрити, що інформація була заздалегідь відомою в "ТАСС" і вона, маючи на те команду "зверху", повинна була оперативно її опублікувати з потрібними коментарями.

Також не випадкова і заява представника російського МЗС, що з'явилася на тому ж "ТАСС" з мінімальною затримкою вже о 19:02. Нагадаємо, перша інформація про подію з'явилася о 17:42. Так ось, Захарова заявила: "Партія війни в Києві замість виконання Мінських угод реалізує терористичний сценарій, є всі підстави вважати, що за вбивством Захарченка стоїть київський режим. Світова спільнота повинна вимагати від Києва проведення об'єктивного розслідування".

Як бачим, головні тези:

1. вбивство Захарченка – однозначно і безальтернативно справа рук "київського режиму" (а як же ж інші версії? Вони ж мають бути навіть чисто теоретично, але, їх просто не має, їх не існує, тому що апріорі бути не може. Разом з тим, жодних доказів причетності Києва у Захарової просто не могло бути, бо ж від вибуху в далекому Донецьку пройшло трохи більше години і там навіть місцеві "силовики" за такий короткий час, могли лише займатись збиранням доказів на місці вибуху, де, до речі, все було сильно розрушено, але Захарова у Москві все вже давно знала, їй не потрібні були ці деталі з вибухами, оглядом місця події експертами-криміналістами, в неї і без того, давно вже все було готове, треба було лише проголосити заздалегідь підготовлену новину, швидко і оперативно, що вона й зробила);
2. Київ не виконує Мінські угоди – от навіть вбивство Захарченка про це свідчить (на це від початку почала давити офіційна Москва, зазначаючи, що ніби то саме смерть Захарченка, як одного з підписантів Мінських угод потрібна Києву для чергового намагання їх зірвати. При цьому, Росія чомусь не зазначала про таку ж "проблему", коли сама прибрала такого ж самого підписанта Плотницького, не вбачаючи тоді у цьому жодних перешкод до виконання Мінських угод);
3. київський режим є терористичним – що в котре є неспростовним доказом на думку Кремля, що саме Київ має нести відповідальність, за всі вбивства, що протягом п’яти років відбуваються на Донбасі, а от Росія тут, геть ні до чого.

Зазначені положення є невипадковими, бо це офіційна позиція Кремля, якою Росія вже п'ятий рік поспіль намагається прикрити свою пряму агресію в Україні, тим самим, відводячи від себе відповідальність за ведення бойових дій на Донбасі.

У цьому ключі досить показовий виступ Путіна буквально напередодні вибуху в Донецьку, 19 липня, перед послами і постійними представниками Росії в міжнародних організаціях, де він, відзначаючи ключові завдання, які стоять перед російськими дипломатами, окреслив проблеми дипломатичної служби РФ, почавши з небаченого лицемірства і блюзнірства , заявив: "Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, і в майбутньому буде відстоювати зафіксовані в статуті організації фундаментальні принципи: суверенітет і рівність держав, невтручання у їх внутрішні справи". 

Уявіть, анексувавши Крим і воюючи на сході України п'ятий рік поспіль, перетворивши Донецький регіон у зону гуманітарної та екологічної катастрофи, Путін при цьому безсоромно заявляє про відстоювання фундаментальних принципів ООН, включаючи дотримання "суверенітету інших держав і невтручання в їх внутрішні справи". 

Перерахувавши далі основні напрямки роботи російської дипломатії, Путін згадав про Сирію, ІДІЛ, Астанинський процес, Корейський півострів, Китайську Народну Республіку, внесок Трампа в бозна що, зокрема і США в Іранську ядерну програму, напруженість на Ближньому Сході і врешті, після всього цього довгого переліку, маленьким штрихом пролунало й про Україну, навмисно тим самим, підкреслюючи її другорядне значення для політики Росії, відносно чого було зазначено: 

"Серйозні ризики загострення ситуації зберігаються на південному сході України. Причини, по суті, ті ж: недотримання сьогоднішньою українською владою взятих на себе зобов'язань, відмова від мирного вирішення конфлікту. Раз по раз демонструється відверте нехтування домовленостями, небажання вести діалог зі своїми громадянами, всі сценарії вирішуються силовим шляхом. Виходимо з того, що Мінський комплекс заходів залишається реальним фундаментом для політичного врегулювання цієї кризи".

Тобто, як бачимо, президент Росії вперто продовжує розв'язану їм проти суверенної держави Україна війну називати "внутрішнім конфліктом" між українською владою і "своїми громадянами", з якими влада не бажає нібито "вести діалог, все вирішуючи виключно силовим шляхом".

Фактично все те, що було продубльовано Захаровою, Путіним і кількома інших посадовими особами вищого ешелону російської влади в "скорботних" пасквілях з приводу інциденту, що стався з бойовиком Захарченком, коли він вирішив гарненько набратися в одній з місцевих забігайлівок.

Зокрема, Путін у своїй скорботі до "народу Донбасу" зазначив, фактично відразу після вбивства Захарченка (о 20:15): 

"Олександр Володимирович був справжнім народним лідером, сміливою і рішучою людиною, патріотом Донбасу. У важку для свого рідного краю годину він став на його захист, взяв на себе величезну особисту відповідальність, повів за собою людей. Підле вбивство Олександра Захарченка – це ще одне свідчення: ті, хто вибрав шлях терору, насильства, залякування, не хочуть шукати мирного, політичного вирішення конфлікту, не хочуть вести реальний діалог з жителями Південного Сходу, а роблять небезпечну ставку на дестабілізацію ситуації, щоб поставити народ Донбасу на коліна. Це у них не вийде. Розраховую, що організатори і виконавці цього злочину будуть покарані, як того заслужили. Хочу ще раз висловити співчуття рідним і близьким Олександра Володимировича Захарченка, всім жителям Донбасу. Росія завжди буде разом з вами".

Фото: AFP

Тобто, майже слово в слово повторюються ті ж головні месиджі, що і у Захарової, і те, що він говорив перед дипломатами місяць тому щодо української влади, яка "обрала шлях терору, насильства, залякування, не хоче шукати мирне, політичне рішення конфлікту, не хоче вести реальний діалог з жителями Південного Сходу, бажаючи поставити народ Донбасу на коліна".

Але не зрозуміло, яке діло Росії і зокрема самого Путіна до, як вони кажуть, "внутрішнього конфлікту в Україні, де влада не прислухається до своїх громадян".
Відколи це Путін став адвокатом тих "своїх громадян", які, зауважте, своїми є для "української влади", але далеко не для Путіна, а тут така несподівана і малозрозуміла турбота, якою навіть свій власний народ він не балує.

І ще одна важлива деталь – відразу після вбивства сепаратисти, вже традиційно, заявили про українську ДРГ. Так, на сайті "Російська весна" о 18:47 було сказано:

"Правоохоронці "ДНР" затримали підозрюваних у замаху на голову "ДНР" Олександра Захарченка, повідомило "Інтерфаксу" джерело в силових структурах Донецька. "Затримано кілька людей, українські диверсанти і пов'язані з ними особи, які підозрюються в причетності до замаху на голову республіки" , – сказав співрозмовник агентства. Він повідомив, що затримання відбулося на проспекті Богдана Хмельницького, рух по вулиці при цьому було перекрито. "Підозрюваних затримали в автомобілі", – сказало джерело.

Провівши невеликий аналіз сказаного, приходимо до висновку, що людей з якихось невідомих ознак затримують у машині, де може бути 4, від сили 5 осіб. І ось тут їх відразу, знову-таки, за якимись ознаками не тільки ідентифікують як причетних до організації вибуху, але і відразу ділять на дві групи, ну, скажімо – 3 до 1, або 2 на 2, де одні – це "українські диверсанти", а інші – це "пов'язані з ними" особи.

Як можна у тих, хто сидить в машині людей не тільки побачити організаторів вибуху в кафе, яке постійно охоронялося найближчими соратниками Захарченка, а й розділити їх на диверсантів і з ними пов'язаних?

Насправді, це можливо, тільки якщо у них на лобі це буде написано, і то бажано великими буквами, щоб їх було видно за десятки метрів, або ж, якщо у когось із них за спиною в цей час волочився парашут, звисаючи через вікно машини на асфальт.

Фото: AFP

Отже, перший висновок – можна майже зі стовідсотковою впевненістю говорити, що операція зі знищення Захарченка ретельно спланована ніким іншим, як спецслужбами Росії, і узгоджувалась на найвищому рівні з залученням не тільки центральних інформаційних агентств, а й ключових політичних персон країни з президентом включно, реагували на все, що відбувається з такою шаленою швидкістю, немов сиділи всі разом і тільки чекали, коли ж все вибухне в цьому самому донецькому кафе "Сепар". 

На жаль, Україна не може поки похвалитися спецслужбами такого рівня, які могли б спланувати і провести подібну операцію, і на те є об'єктивні причини. 

По-перше, Захарченко добре знав, що на нього може бути скоєно замах, так як мав уже кілька невдалих спроб, через що був неймовірно обережний, а по-друге, квазі-республіки ( "ДНР" і "ЛНР") повністю перебувають під контролем своїх кураторів із ФСБ і ГРУ Росії, агентами яких все не те що напхане там, а й просто переповнене, тому влізти туди з якимись вербувально-розвідувальними заходами настільки важко, що фактично неможливо, а головне – через ці складнощі шкурка вичинки не варта.

Те, що Захарченка прибрали "свої", у будь-якого розсудливої фахівця в військово-політичній сфері ніякого сумніву не викликає, а ось тепер спробуємо зрозуміти, чому і навіщо це сталося?

Як повідомило російське видання "Нова газета", загибель Захарченка продовжує низку загадкових смертей сепаратистських ватажків, які гинуть "від рук українських диверсантів" не на передовій, де це було б логічно, а саме в тилу. 

Так загинули командири Мозговий, Іщенко і Дрьомов. Підконтрольні убитим ватажкам угруповання відразу вливалися в об'єднані корпуси, створені російськими військовими фахівцями, а на самих територіях припинялися міжусобиці. 

Пізніше "українські диверсанти", наводячи порядки в "ДНР", прибрали Моторолу і Гіві. Втім, іноді "диверсії" закінчувалися і безкровно. Наприклад, у випадку з поваленням голови т.зв. "ЛНР" Ігоря Плотницького .

І ось тут виникає повна аналогія, одночасно з питанням: чому одного прибрали мирно, а іншого – розірвавши йому на шматки голову вибухом?

По-перше, якщо згадати ситуацію з Плотницьким, то насправді, не так вже там все було мирно. Згадаймо то неймовірна кількість військової техніки і особового складу бойовиків, які зайшли в Луганськ, а можливо і російської "спецури", яка брала участь у поваленні Плотницького, якому просто не залишалося іншого шансу, як самостійно відмовитися від влади, тому що не треба було бути прозорливим, щоб побачити, що цю війну він програв. 

А ось де він зараз – це питання. Його не чути і не видно ніде, ніби й не існує такої персони вже давно, тобто, можна припустити, що і насправді його вже немає.

А по-друге, з Захарченком склалася зовсім інша ситуація. 

Під керівництвом Захарченка діяло воєнізоване угрупування – "Республіканська гвардія", яка після об'єднання в 2015-2016 роках всіх незаконних збройних формувань т.зв. "ДНР", "ЛНР" в 1 і 2 армійські корпуси залишалася єдиним численним формуванням, що було не підконтрольне російським військовим кураторам, яке насправді мало військову міць. 

Також Москва не контролювала і численні відомчі служби безпеки і охорони, що існують майже при кожному "міністерстві ДНР", наприклад, у складі "міністерства доходів і зборів" того ж "Ташкента" (права рука Захарченка) і які теж фактично були підвладні Захарченку, сумарно складаючи дуже суттєву військову силу навіть для російських кураторів, які не могли влаштовувати відкрите протистояння на Донбасі з однієї простої причини – тому що "їх там немає". 

Місцеві називали ці відомчі армії "спецназом з відбирання власності". В останні роки з Донецька приходило чимало новин про те, як спецназ "Ташкента" штурмує офіси місцевих фірм, фабрики і магазини.

На "бєспрєдєл" "Ташкента" скаржився навіть "донецький народний губернатор" Павло Губарєв.

А ось тут цікавеньке. На початку липня Москва зажадала розформувати ось ці самі відомчі угруповання, які повинні були віддати всю свою зброю і озброєння армії. У Донецьку цю новину сприйняли як сигнал про швидку відставку Захарченка, повноваження якого закінчувалися цієї осені. Але, як кажуть у Донецьку, йти з "хлібного місця" Захарченко зовсім не збирався. 

В руках ненаситної пари Захарченко-Тимофєєв (Ташкент) були сконцентровані майже всі прибуткові бізнеси "республіки". Але де великі гроші, там, як відомо, і великі ризики. 

Зміна економічної ситуації полонила не тільки Тимофєєва і Захарченка, а й російські спецслужби, і навіть структури Януковичів разом з їх "гаманцем" Сергієм Курченком. 

А з огляду на те, що позиції головного "даху" Захарченка дещо ослабли, бо про відставку головного донбаського куратора Владислава Суркова в Кремлі кажуть ще з травня, цю партію за власне життя глава "ДНР" програв, тому що де крутяться такі величезні гроші, там життя зовсім нічого не варто.

Отже, маємо другий висновок – причин, за якими прибрали Захарченка, насправді безліч, але з основних можна виділити наступні:

• Надзвичайна жадібність до грошей тандему Захарченко-Тимофєєв (Ташкент), які підім'яли під себе весь бізнес "ДНР", переставши при цьому бути "слухняними хлопчиками" для російських кураторів, зокрема, не виконавши їх вказівку про передачу своїх "кишенькових армій" в "офіційну армію ДНР", а це насправді не така вже й незначна проблема, з огляду на катастрофічну нестачу особового складу в цих так званих арміях (1,2 АК) через постійні значні втрати в особовому складі під час бойових дій з українським військом, але ж воювати комусь потрібно, тому, замість того, щоб віджимати бізнес і жити "в шоколаді" під прикриттям Захарченка, цих бойовиків росіяни давно вважають за краще поставити "під рушницю" як "гарматне м'ясо", відправивши на передову.
• І друга причина – Росія, прибравши Захарченка, фактично повністю завершила комплексну зачистку всіх одіозних бойових ватажків, які виникли ще в буремні 2014-2015 і мали реальний і неабиякий вплив у своєму середовищі, а головне – володіли величезним обсягом дуже "незручною" для Росії інформацією , в тому числі про злочини, які творила і творить російська армія на Донбасі, починаючи з обстрілів в 2014-му "Градом" з території РФ, а це все свідки, серйозні свідки, для міжнародних трибуналів, які – віримо в це – рано чи пізно відбудуться над цими військовими злочинцями.

Зараз залишилися ще Ігор Корнет, так званий "міністр внутрішніх справ ЛНР", і Олександр Ходаковський, так званий "міністр державної безпеки ДНР".
Почекаємо і, можливо, в не далекому майбутньому, почуємо і щодо них гучні звинувачення підступних "українських диверсантів і пов'язаних з ними осіб", принаймні, російські спецслужби вже працюють над цими сценаріями. Ніяких сумнівів у цьому немає, як і в тому, що їх зачистять.

Автор: офіцер ЗСУ Анатолій Кравчук, спеціально для сайту "Сьогодні"