Люди пропадають, росіяни з'являються – як прожили рік, що минає, в окупованому Донецьку

Потроху підбиваючи підсумки року, жителі Донецька в черговий раз переконалися: їхнє життя, яке круто змінилося два роки тому, продовжує нестися під ухил зі страшною силою. Мало хто з донеччан пригадує щось хороше, що сталося в цьому році. Натомість негативних спогадів – незліченна кількість. Донеччани розповіли "Сегодня.иа" кілька показових історій, які трапилися з ними або в їхньому рідному місті. Висновки сумні: окупований регіон живе у зворотний бік і за горизонтом вже маячать страшні 90-ті роки...

Бояться зайвий раз вийти на вулицю

"Цього року ми дізнавалися про зникнення людей, здається, частіше, ніж торік і позаторік. В інтернеті щотижня когось шукають, у центрі міста всі паркани і зупинки обклеєні фотографіями зниклих. Нещодавно бачив нове оголошення – матір шукає сина, – розповів донеччанин Ігор Палагура. За словами донеччанина, останнім часом почастішали зникнення молодих людей, особливо дівчат. "Дівчину з Текстильника викрали, коли вона йшла додому, зґвалтували, вбили і викинули в посадку. В іншому районі над вагітною кілька негідників познущалися так, що померла в лікарні. Ось зараз у соцмережах пишуть: хлопець пропав у центрі Донецька на машині, адже ще навіть не пізно було", – каже донеччанин.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Останнім часом пропажі людей з особистими авто почастішали, причому схема практично однакова: людина виїжджає додому, спілкується з рідними, повідомляє про швидке прибуття – і зникає. Телефон відключений, машини ніхто не бачив.

"Зараз темніє рано, молоді дівчата бояться ходити навіть по освітленому центру. Тому всі намагаються якомога швидше пробігти з роботи додому, чоловіки зустрічають дружин і дочок. Я пам'ятаю, в середині 90-х ситуація в Донецьку криміногенна була, але не настільки, що ми боялися зайвий раз на вулицю вийти. Раніше як було: якщо що – завжди йшли шахтарі зі зміни, робочі, можна було докричатися, покликати на допомогу. А зараз ніхто зайвий раз не заступиться. Тому що головні відморозки – ті, які зі зброєю", – резюмує донеччанка Інеса Любавина.

П'ять гривень за комфорт без мін

Невелике селище міського типу Єленівка під Донецьком розташоване на самій лінії розмежування. Цей крихітний населений пункт сьогодні добре відомий тим, кому доводиться перетинати лінію розмежування – тут розташована так звана межа т. зв."ДНР" з паспортним контролем і "митницею" бойовиків. Щоправда, самі бойовики селище називають чомусь "Оленівкою".

Щоранку в Еленівці світанок зустрічає чергу з сотень машин, кінець якої часто ховається за горизонтом. Саме завдяки цій черзі виживають багато місцевих, приторговуючи пиріжками, кавою, а влітку – пивом і водою. "У нас іншої роботи немає, все працювало – тепер розбите", – ділиться баба Маша, яка в своєму будинку відкрила імпровізований туалет.

Будинок баби Маші, який знаходиться всього за сотню метрів від "митниці" "ДНР", неабияк посічений осколками. Вибиті вікна, огорожі немає. На вході у двір тільки хвіртка з саморобною табличкою "Туалет". Вбиральню баба Маша відкрила прямо в своєму будинку – в передпокої стоїть буржуйка на дровах, а замість унітазу – старе відро. За "комфорт" просить 10 російських рублів або 5 гривень. "Адже Тут і сходити нікуди, кругом міни можуть бути, а мені хоч якось вижити, – ділиться своїм життям жінка. – Раніше виживала за рахунок невеликого господарства, але ще два роки тому всю худобу вбило снарядом. Навіть собаки немає".

Фото: AFP

Зовні будинок пенсіонерки назвати житловим складно. Та й в принципі уявити собі, що в ньому хтось живе – також. "Та я ж живу тільки в одній кімнаті – благо у нас хоч електрика є, ставлю обігрівач. Дрова купила, а от поколоти нікому. Температура в будинку вище 10-и тепла не піднімається, іноді навіть вода замерзає, доводиться нагрівати, щоб напитися, – ділиться пенсіонерка, спершись на похилу стіну. – Якщо чесно, я і так виживу – тільки б не стріляли. Бо щоночі на полігоні. Та й не страшно, що вб'є. Боюся, що якщо покалічить – покликати на допомогу навіть не зможу, помру, як собака".

Росіяни обживаються

На окупованих територіях Донбасу в рядах незаконних збройних формувань є багато громадян Росії, які з різних причин вирішили повоювати на Донбасі. Однак через пару років війни приїжджі не поспішають залишати Донецьк, замість цього вони асимілюються і обживаються майном.

"Тільки в моєму домі я знаю мінімум дві квартири, куди в'їхали жити росіяни, – розповідає донеччанин Віктор Передий. – Та вони в принципі і не приховують, що воюють за "ДНР" – постійно ходять у камуфляжі. З одним на стоянці розговорився, він якраз паркував свій старенький "Жигуль" з російськими номерами, каже він і не хоче повертатися назад. Сам він з якогось загниваючого села, у великих містах на зразок Москви або Пітера йому робити нічого, а тут для нього виходить столиця "республіки" і процвітаючий мегаполіс. Так що він вирішив тут осісти. Каже, що його прикладом хочуть піти ще кілька його знайомих з російської глибинки. Я як місцевий житель начебто не проти – нехай живуть, але ж вони приїхали сюди на танках, а це не по-сусідськи. Так, якщо в цілому говорити, то в місті постійно можна наткнутися на росіян, то акцент їх видасть, то невміння орієнтуватися в місті. А ось на дорогах дуже часто можна побачити авто з російськими номерами. Так що якщо так буде продовжуватися, то через 10 років місцевих і приїжджих буде 50 на 50".

Донеччани дивуються: те, що вони вважали само собою зрозумілим, досі викликає у "гостей з півночі" подив і заздрість. "Не всі вони розуміють принцип роботи домофона, дивуються, коли ми купуємо питну воду в бутлях і постійно сварять, хоча в Донецьку в останні передвоєнні роки жителі стали набагато акуратніші. Але ці гадять на кожному кроці ще й сміються своїм дебільним сміхом!", – з обуренням каже донеччанка Юлія Курильова.

"Дах" у камуфляжі і мертвий бізнес

Донеччани розповідають, що колись квітуче місто з кожним днем все більше захоплює депресія і безвихідь. І спроби хоча б зобразити звичайний перебіг життя приречені на провал.

Фото: Соцмережі

"За останній рік місто дуже сильно потьмяніло. Багато магазинів закрилися, на їхньому місці з'являються нові, але через якийсь час і вони закриваються вже назовсім, – розповідає донеччанин Олексій Вєтров. – Я цього літа теж вирішив піти в бізнес. Орендував на ринку павільйон, побігав по податковій та санстанції, де в кожному кабінеті з очима повними смутку мені казали: "Ви ж розумієте, тут треба трохи підмазати". Гаразд, Бог з ними, з документами начебто все нормально. Мій компаньйон поїхав у Росію, взяв товар, у результаті зависли на митниці. Вони там декларації складали, а поки туди-сюди – термін придатності йде. Так-сяк почали працювати. Через тиждень приходять з податкової з перевіркою. Я їм: "Даруйте, я навіть якщо і хотів би, то фізично не встиг би нічого порушити". А вони такі обличчя цеглиною, заявляють, мовляв, план у них. Почали якусь ахінею нести, до всього намагалися причепитися, навіть до того, що вогнегасник знаходиться у мене під прилавком, а не в легкодоступному місці. У підсумку 500 рублів вирішили питання і вони пішли. Наступного тижня прийшли якісь чоловіки в камуфляжі і зі старту заявили, що 30% від виручки – їм за "дах". Я у сусідів запитав – всі їм платять другий рік, бояться, когось із реалізаторів вони навіть у "підвал" забирали. Діватися нікуди – погодився. А тут знову "податкова" правила свої поміняла, звітність, довелося їхати до них, а там все по новій, грошей просять. Митниця постійно товар затримує з деклараціями. В підсумку два місяці в мінус попрацювали і зачинилися. І більше я свій бізнес у Донецьку відкривати не буду!".

"На операцію назбирали по сусідах і ломбардах"

"За останній рік жити в Донецьку стало ще складніше. До війни всі вже давно звикли – залпи, вибухи, звичайно не так сильно, як у 2015 році, однак людей душать злидні, – ділиться Ігор Казан. – Зарплати у всіх такі, що ледь-ледь вистачає кінці з кінцями зводити, і про якісь істотні покупки говорити не доводиться. Натомість засновники "республіки", сидячи в шкіряних кріслах, з екранів телевізорів просять народ потерпіти і затягнути пояси. А куди сильніше затягувати? І так вже навколо хребта обмотали! Не можна сказати, що Донецьк голодує, тим більше абияк налагоджені поставки продуктів – магазини не порожні, і разом з тим, сюди з Росії женуть відверту брехню, яка тут коштує на 40% дорожче. Я влітку і восени двічі відправлявся за продуктами, так що зараз дуже і дуже уважно дивлюся, що купую. Тим більше, зараз краще ось взагалі не хворіти. У нас "народна республіка" і медицина – така ж "народна". Народ хворіє, народ шукає собі ліки сам. Нікого не хвилює, чим ти будеш лікуватися – подорожником чи антибіотиками. У мене брат у лікарню на операцію ліг, так лікарі йому відразу виставили рахунок – за ліжко, за саму операцію 800 дол., плюс сказали, що необхідні ліки він повинен сам купити. Виходить, що звичайна міська лікарня перетворилася в приватну клініку, де навіть за повітря гроші беруть. А де гроші проста людина візьме – не хвилює. Лікарі дали відстрочку дві доби, без грошей оперувати не хотіли, а якщо не прооперувати – біда. Я зразу кинувся по сусідах та по знайомих позичати – півсуми назбирали, а решту більше ніде. Довелося нести в ломбард золото дружини, їх зараз на кожному розі понатикали. У підсумку операцію зробили, але ми залишилися в суцільних боргах".