Мир і море. Як Маріуполь вчиться жити після війни

Маріуполь зустрічає з українським прапором: відразу на в'їзді, ще до блокпоста, стоїть величезна фігура металурга – символ міста – з кочергою в руці, до якої прикріплено синьо-жовтий державний прапор. Звертає на себе увагу і сам блокпост: щити і барикади розписані яскравими фарбами, рослинами та квітами, ніби натякаючи, що, крім грізного залякування, яке несуть з собою озброєні люди і бронетранспортер, котрий причаївся в "зеленці", тут – мир, тут Україна.

Навколо – розмірене, неквапливе життя курортного міста. Зранку народ йде на пляжі, вечорами з прибережних кафе лунає музика, вдень у парках гуляють мами з дітьми, а вечорами, абсолютно не звертаючи уваги на пізню годину, закохані парочки.

"Ми дали зрозуміти, що ми – маріупольці, і це наше місто"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Мир прийшов до Маріуполя 13 червня – місто було звільнено від бойовиків. Звичайно, спокій з'явився не одразу, визнають місцеві жителі. Спочатку і виходити на вулицю боялися – чекали, що терористи можуть повернутися, та й після влади "ДНР" неспокійно стало, злочинність зросла.

Серйозну допомогу в справі повернення спокою на вулиці столиці Приазов'я надали народні дружини – ініціатива, висунута свого часу керівництвом металургійних комбінатів "Азовсталь" та ММК імені Ілліча, які входять до групи "Метінвест".

"Робочі ідею керівництва підтримали, – розповідає "Сегодня" електромонтер ЛПЦ-1700 ММК імені Ілліча Олександр Бородулін, – адже особливо після подій 9 травня у місті стало неспокійно, на вулицях з'явилися бандити, люди стали боятися. Звичайно, кожен з нас хотів захистити свою сім'ю, своїх близьких. Але, захищаючи тільки свою сім'ю, загальну проблему не вирішиш – тому ми й організувалися разом".

За словами Бородуліна, до цієї ідеї долучилися й інші – в деяких селищах люди почали самоорганізовуватися, їх підтримав місцевий дрібний і середній бізнес. Звісно, всі патрулі дружинників діють у суворій взаємодії з працівниками міліції.

"Переважно боремося з дрібним хуліганством. Я особисто брав участь у затриманні бандита, який намагався пограбувати дівчину. Забрав сумочку. Його вдалося зловити. Займаємося і патрулюванням парків, скверів – робимо зауваження тим, хто розпиває спиртне, поводиться агресивно", – додає Бородулін.

Але головне досягнення дружинників, за його словами, – це те, що самі городяни показали: вони готові виходити і захищати своє рідне місто. "Ми дали зрозуміти, що ми – маріупольці. І ми в змозі навести тут лад", – говорить співрозмовник видання, підкреслюючи, що ініціатива з патрулювання міста добровольцями буде продовжена і надалі. "Упевнений, що цей досвід варто перейняти й іншим містам", – резюмує Олександр Бородулін.

"Ми навчилися себе захищати, ми навчилися думати і не боятися", – згодна маріупольчанка Вікторія Придущенко. Саме вона разом з іншими громадськими активістами організувала акцію, щоб відзначити місяць після звільнення міста від "ДНР". Тоді в центрі Маріуполя розгорнули найбільший державний прапор України.

"Це було справжнє свято, просто дивовижне відчуття – красиво ж!" – відгуки про акцію я випадково чую в Приморському парку: жінка говорить з кимось по телефону і довго, докладно розповідає, як вперше зважилася піти на проукраїнську акцію. І тепер не шкодує.

Хоча, за розповідями тієї ж Вікторії Придущенко, побачити маріупольським патріотам довелося всяке: їхні акції закидали камінням, по них стріляли, на них бойовиками було оголошено полювання...

"Не дайте розбомбити столицю Донбасу"

З Вікторією Придущенко ми розмовляємо в будівлі Приморської районної адміністрації – саме тут тимчасово розташувався офіс голови Донецької обласної державної адміністрації Сергія Тарути (відповідне розпорядження відразу після визволення Маріуполя видав Президент Петро Порошенко).

Життя адміністрації також триває. "Потрібно, щоб люди думали про мир, про врожай, думали про майбутнє, – каже губернатор Тарута. – Ми повинні дати зрозуміти нашим громадянам, що їхнє майбутнє пов'язане з Україною, з Донбасом, з районом, де вони живуть... Зрештою, ми повинні вийти з цієї війни сильнішими, а регіон – отримати новий імпульс розвитку".

Втім, навіть і в таких умовах війна дає про себе знати.

Під Волновахою (а це всього за п'ятдесят кілометрів від Маріуполя) – табір ДСНС для тимчасових переселенців. Тих самих, хто хоче втекти тут і зараз, від близької стрільби, від глухого літакового гула. Достатньо зателефонувати на "101", і вам підкажуть найближчий пункт, рятувальники допоможуть до нього дістатися, нагодують і нададуть нічліг, а потім – забезпечать квитками, щоб тимчасові переселенці могли дістатися до друзів або родичів.

Донеччанка Лариса разом з донькою і двома онуками дві доби просиділа в підвалі свого будинку в Петровському районі шахтарської столиці. Поки ми говоримо, бабуся поглядає за малюком, що грається на дитячому майданчику, але варто їй тільки згадати ті страшні хвилини, як голос її починає тремтіти. "А внучка досі прокидається ночами, зачувши, як їде поїзд, і запитує – невже і тут бомблять?".

"Для дітей у нас є іграшки, спортивний майданчик, ми займаємося з ними арт-терапією, допомагаємо якомога швидше забути про страх", – розповідає "Сегодня" психолог ДСНС Анастасія Кучинська. Значно важче, за її словами, дорослим, але і їм психологи намагаються допомогти якомога ефективніше: "Часто людям, коли вони тільки приїжджають із зони бойових дій, важливо виговоритися, зрозуміти, що вони не одні зі своїми переживаннями і страхами".

Тимчасовим переселенцям зовсім не обов'язково їхати з рідної Донецької області: для них мають намір створити до 10 000 місць тимчасового поселення, перш за все, в південній частині регіону. Тут тобі і мир, і море...

Не залишається осторонь і бізнес. У затишному приморському містечку з промовистою назвою Ялта в пансіонаті "Південний", що належить агрохолдингу Harveast, відпочивають жителі Слов'янська та Краматорська.
З дітьми займаються професійні педагоги: старші пишуть диктант, щоб грамоту до школи не забути, молодші – вчать літери та цифри, ліплять з пластиліну, малюють. На стіні тенту – нехитрий дитячий живопис – альбомні аркуші, гуаш. На одній з картин – український прапор.

"Місцеві жителі нам дуже допомагають. Хто молоко принесе, хто дітей солодощами пригостить, хто ще чим. А деякі чоловіки навіть встигли трохи грошей заробити на будівництві, на збиранні врожаю, а хлопчаки пасли телят", – ділиться одна з жінок.

Біженкою її назвати не повертається язик, тимчасовою переселенкою також – бронзовий загар, на обличчі посмішка, але варто тільки згадати про рідний Слов'янськ, як перше, про що люди запитують: коли можна буде повернутися?

Новини про повернення миру і туди обнадіюють, але перспективи лякають: а що з будинком, а чи заплатять пенсії, а чи не повернуться бойовики і чи не мобілізують в армію. Але не тільки:
"Не дайте розбомбити столицю Донбасу! Нехай скоріше повернеться мир!" – звертається одна з жінок до Тарути. Губернатор обіцяє зробити все від нього залежне.

"У відображенні я побачив точку снайперського прицілу на лобі"

Але страх, що війна може повернутися, що вона десь зовсім поруч, за черговим блокпостом, все одно залишається.

Вигорілими чорними очницями дивиться на центральну вулицю Маріупольська міська рада – її відновлення поки й не починалося. За пару сотень метрів – моторошний остов будівлі банку – його також спалили свого часу прихильники "ДНР". І тут же – рожеві кущі, дитячий майданчик.

Чотирирічний Максим радісно катається на гойдалках під наглядом мами і тата. "Звичайно, стало спокійніше, ніж раніше, але все одно страх залишається. Багато терористів поїхали в той же Донецьк, але хтось зачаївся і залишився, – каже тато Максима, Дмитро. – Плюс до рук людей попало багато зброї і її ніхто не вилучав".

До речі, на поклади нелегальних "стволів" у маріупольчан скаржиться і дружинник Олександр Бородулін, і Вікторія Придущенко: місцевій владі ще тільки належить вирішувати цю проблему, причому, чим швидше, тим краще.

"Страх повертається щоразу, коли я виїжджаю за межі Маріуполя. Нещодавно поїхав до двоюрідного брата в Горлівку. Зупинили на блокпосту, оглядають машину, начебто, нічого особливого, але раптом я бачу у відображенні в лобовому склі червону крапку на лобі. Снайперський приціл, – продовжує Дмитро. – Звичайно, поки мир не прийде на весь Донбас, навіть тут спокійно не стане".