Наука кохання. Перший день форуму волонтерів у Святогорську

— А любов — це коли ти говориш "Від мене до тебе", — отець Петро Дудник підносить руки до серця, а потім простягає їх вперед, розкриваючи долоні назустріч тим, хто сидів перед ним в залі людям, — "Від мене до тебе". Це і є любов.

Його девіз — "Роби добро! Це можливо". Отець Петро — зі Слов'янська. Він, як і десятки інших небайдужих, як тільки на його рідну землю прийшла біда, взявся допомагати іншим — вивозити людей, знаходити їм тимчасовий притулок, медикаменти. Завдяки зусиллям таких, як він, вдалося зберегти десятки тисяч життів.

З УСІЄЇ УКРАЇНИ. Сьогодні такі, як Петро Дудник — активісти, волонтери, представники благодійних, громадських, некомерційних організацій, просто ті, кому не все одно, зібралися в Святогорську на перший Форум волонтерів і НКО, що допомагають мирному населенню "Взаємодія без кордонів". Мета цього масштабного заходу, організованого за підтримки Гуманітарного штабу "Допоможемо" при фонді Рината Ахметова, — налагодити контакт між десятками людей, які щодня рятують мешканців Донбасу від війни, а також виробити спільний алгоритм подальшої взаємодії — як між самими організаціями, так між ними і державою. Адже ні для кого не секрет, що держава часто через свою бюрократичної неповороткості не встигає вчасно прийти на допомогу, коли ця допомога так потрібна.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Тільки в серпні визнали, що в Маріуполі існує проблема переселенців. До серпня це питання не визнавався", — нарікає Уляна Токарєва з маріупольського Центру допомоги переселенцям. Зате місцеві жителі відразу не залишилися осторонь — забезпечували житлом, допомагали з харчуванням та одягом.

Труднощі з боку держави визнають і в Європейській асоціації прав інвалідів. Самі вони з Одеси, але за час збройного протистояння на сході вивезли в санаторії "Південної Пальміри" більше двох тисяч чоловік. Часом — дуже складних, неходящіх, лежачих, що вимагають постійного догляду та лікарського забезпечення. Зараз донеччани і луганчани живуть в чотирьох санаторіях, і залишаться там на зиму, зовсім скоро їм включать тепло (до речі, їх проживання в двох з них оплатив Гуманітарний штаб при фонді Рината Ахметова).

Але ось проблема з медикаментами залишається, каже представник Асоціації. Без інсуліну та гемодіалізу цим людям потрібно 100 тисяч гривень на місяць, і держава їх не дає...

І таких історій сьогодні звучали десятки. Всього ж в роботі Форуму бере участь більше 180 чоловік з усіх куточків України. Є й іноземні гості з ООН та інших світових благодійних фондів.

До речі, перед дискусійною частиною форуму волонтери вирушили в сумнозвісний передмістя Слов'янська — Семеновку. Це селище найбільше постраждав під час обстрілів навесні. Сьогодні ті, хто допомагає людям в зоні АТО дистанційно, змогли на власні очі побачити, в яких умовах змушені жити люди. А також дізнатися, в чому найбільше потребує місцеве населення.

ОСОБИСТА СПРАВА. Крім серйозних і сумних, звучали й історії щасливі та зворушливі. Адже волонтерство на війні — це не лише розповіді про те, як, ризикуючи життям, під бомбардуваннями, вивозили людей, а й маленькі історії великого і справжнього щастя.

Так, Ярослав Малько вирішив запустити проект "Від родини до родини" і вивезти діточок, які опинилися в зоні АТО, на місяць в країни Європи і США, в християнські родини. Щоб діти скоріше забули жахи війни.

Він зізнався, що коли вони вже привезли хлопців в Америку, то одна дівчинка стала розповідати свою історію, як в будинок до них увірвалися п'яні бойовики і приставили автомати до голів мами, тата, сестри. "Я з усіма ними тоді подумки попрощалася", — заявила дівчинка. "Американці, які слухали, плакали, і я теж", — каже Малько.

Зате поверталися діти потім такі, що не впізнати — з мішками подарунків, гостинців, сувенірів, повні вражень і захоплення, що побували в країнах, які бачили тільки в кіно. А деякі сім'ї подружилися, і тепер у маленьких донеччан є друзі за океаном.

А Юлія Галаган, волонтер організації "Донбас СОС", що займається в тому числі і дуже важливою інформаційною підтримкою переселенців (це саме вони разом з Мінсоцполітики та іншими службами готують так звані "дорожні карти" для бажаючих покинути зону конфлікту), в бесіді з "Сьогодні .ua "поділилася своєю особистою історією — виявилося, вона не тільки киянка, але і в минулому — москвичка, яка переїхала до чоловіка в Україну, а після початку всіх подій не зуміла залишити українців в біді.

"У нас є така меркантильна мета, — каже Дар'я Касьянова, керівник напрямку "Евакуація" в Гуманітарному штабі при фонді Рината Ахметова, — ми хочемо повернутися додому. Ми хочемо повернутися до нас в Донецьк і продовжити працювати для України. І тому і Рінат Ахметов не може бути осторонь, і тому, впевнена, що наш фонд ще допоможе багатьом дітям, багатьом людям, і працюватиме в інтересах і на славу України".

До речі, і Дарина ділиться особистою історією: одна з її колег колись перебралася на Донбас із Грозного. "Війна ганяється за людьми", — з сумом зауважує Касьянова.

НАСИЧЕНИЙ ДЕНЬ. В неділю Форум продовжить свою роботу. На порядку денному — не менше гострі питання.

Так, основна увага буде приділена роботі в групах по конкретних і дуже чітким напрямками: взаємодія з державою, забезпечення допомогою в зимовий період, підвищення ефективності роботи і навіть така дуже непроста тема як вигоряння волонтерів ...