П'ять років після війни: як ЗСУ звільняли захоплений Слов'янськ і чим місто живе сьогодні

Виповнилося 5 років з дня захоплення бойовиками Слов'янська. Події в цьому місті і поклали початок війні на Донбасі. Слов'янськ було визволено 5 липня 2014 року, але війна все ще триває. "Сегодня" з'ясували, як і чим місто живе зараз, а також про що думають його жителі.

Слов'янська епопея

Події в Слов'янську почалися 12 квітня 2014 року, коли 52 терориста під керівництвом офіцера ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрілкова) захопили адміністративні будівлі в цьому місті. Незабаром бойовики контролювали не тільки Слов'янськ, а й сусідній Краматорськ, а також ряд інших населених пунктів Донецької та Луганської областей.

Пізніше в своїх інтерв'ю Ігор Гіркін, який брав активну участь і в анексії Криму, визнавав, що загарбники мали намір провернути на Донбасі "кримський сценарій" – дочекатися прибуття російської армії, а потім – під виглядом незаконного "референдуму" – відокремити Донбас від України, приєднавши його до РФ. Програмою-максимум було утворення так званої "Новоросії" – маріонеткової проросійської держави, куди, крім Донецької та Луганської областей, мали увійти Харківська, Запорізька, Херсонська, Одеська та Миколаївська області.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Як все починалося

13 квітня 2014 року співробітники спецпідрозділу СБУ "Альфа" спробували вибити бойовиків зі Слов'янська, але зазнали невдачі. У бою з терористами загинув український офіцер Геннадій Біліченко. Так, власне кажучи, і почалася війна на сході України, яку до кінця квітня минулого року називали антитерористичною операцією (АТО).

Росія підтримувала бойовиків, перекидаючи на Донбас зброю і техніку, проте активно втрутитися в хід війни зважилася тільки в кінці серпня, коли сепаратистські "республіки" "ДНР" та "ЛНР" опинилися на межі військової поразки.

За півтора місяці до цього – 5 липня 2014 року – Слов'янськ був звільнений українською армією, а загін Гіркіна відступив до Донецька. Проект "Новоросія" провалився, а сепаратистський заколот було локалізовано на порівняно невеликій частині території Донецької та Луганської областей.

Зараз Стрєлков відкрито звинувачує президента РФ Путіна в "зраді" донбаського "повстання". При цьому Гіркін не втомлюється повторювати, що до первісного "ядра" з 52 чоловік активно приєднувалися місцеві жителі. І в решті решт нібито до 95% особового складу так званої "слов'янської бригади", за твердженням Стрєлкова, становили місцеві.

Прихід наших

Полковник Влад Волошин відомий тим, що в складі групи українських бійців 5 липня 2014 року встановив український прапор над будівлею міськадміністрації Слов'янська. Цей сміливий вчинок символізував повернення міста під контроль України.

Під Слов'янськом Волошин опинився вже 14 квітня. Полковник мав можливість спостерігати, як мінялися настрої місцевих жителів за весь час перебування під контролем "стрілківців".

За словами офіцера, 90% жителів Слов'янська спочатку проявляли повну інертність, приділяючи увагу побутовим речам, наприклад, роботі на власних городах. Через два-три тижні в місто почали приїжджати російські "козачки", і поляризація настроїв серед населення стала сильнішою.

"З'явилися як ті, хто повністю підтримував бойовиків, так і ті, хто ставився до них з затятою ворожістю", – пояснив Влад Волошин.

За його словами, на початку травня 2014 року активно запрацювала російська пропаганда. Вона посилено втовкмачувала жителям, що в Слов'янськ прийдуть "правосеки" і всіх вирішать. А в Слов'янськ приїжджали російські активісти та блогери, а також усілякий люмпен начебто бойовика Олександра Можаєва (Бабай). Він був відомий своєю колоритною зовнішністю, а також тим, що витанцьовував на одній з дискотек у Слов'янську, розмахуючи автоматом. Пізніше Бабай втік з Донбасу і надалі так і не зміг влаштувати своє життя. Але тоді він став одним із символів "ополчення".

"У травні бути "ополченцем" стало модно і круто. Туди потягнулася молодь, місцеві неформали та  "тітушки", – згадує Волошин.

Поступово події навколо міста почали набирати все більш серйозний оборот. Українська армія оточила Слов'янськ мережею блокпостів, відрізаючи бойовиків від російських поставок і одночасно накопичуючи сили. Блокпости все ж не могли повністю закупорити постачання, і в кінці кінців у бойовиків з'явилися навіть танки.

Іноді їм вдавалося завдавати втрат українським бійцям. Влад Волошин згадав випадок, коли група бойовиків під проводом ще одного "символу ополчення" - боевика Арсенія Павлова (Моторола) - атакувала десантників 95-ї бригади ЗСУ.

Однак концентрація підрозділів ЗСУ викликала паніку у Гіркіна, який раз у раз записував відеозвернення, закликаючи на допомогу російські війська.

На цьому тлі бойовики почали залякувати місцевих, доводячи їм, що саме українська армія винна у всіх руйнуваннях, які заподіяла місту війна.

"Місто було обладнане декількома лініями оборони. На перехрестях були встановлені барикади, викопані траншеї, створені укріплення. І, уявіть собі: кожен день ви бачите з вікон цю обстановку, і вам кажуть, що ось-ось прийдуть "укропи", і ми будемо вас від них захищати. Звичайно, люди боялися цих грізних "укропів", проти яких зводяться настільки міцні укріплення", – розповів Влад Волошин.

Але коли 5 липня "укропи" дійсно прийшли – більшість місцевих були щасливі їх побачити.

"Коли наша штурмова група просувалася по місту, нас на велосипеді наздогнав чоловік похилого віку. Він витягнув пом'яту пачку сигарет і почав нам їх пропонувати: "Хлопчики, рідненькі, я так вас чекав. Ось, візьміть все, що маю". Потім стара бабуся встала перед спецназівцями на коліна, осіняючи їх хресним знаменням. І таких зворушливих епізодів тільки ми бачили шість або сім. Коли ми увійшли в місто – жителі були за нас. Життя під владою "ДНР" їх дуже дістало", – згадує Волошин.

Після звільнення. Зараз Слов'янськ – спокійне місто, де йде нормальне життя. Фото: Facebook / slavjansk

Шлунковий інстинкт

Зараз в Слов'янську багато що змінилося. За словами місцевого жителя, колишнього співробітника слов'янської міськради, а зараз – члена громадської організації Дениса Бігунова, якби група Гіркіна прийшла в Слов'янськ зараз, вона б не отримала тієї підтримки, що п'ять років тому. За його словами, радикалізація зникла, а ідейних прихильників "народних республік" в місті залишилося не більше 10%.

"Та підтримка, яка була у них в квітні 2014 року, ґрунтувалася на "шлунковому" інстинкті. Більшість побачила анексію Криму і очікувала, що і на Донбасі у них будуть російські пенсії та російські зарплати (про російські ціни їм ніхто не говорив. – Ред.). Але зараз вже таких очікувань немає: всі бачать, що насправді відбувається в "ДНР" і "ЛНР", – пояснив Денис Бігун.

У той же час пенсіонери – а їх в місті добрих 50% населення, – все ще ностальгують за СРСР. Люди кажуть: туга за Союзом – це мрії про "соціальну захищеність і справедливість", "безкоштовну медицину і освіту", "повазі до старшого покоління". Ніхто не згадує зворотний бік медалі – не ностальгує за диктатурою однієї-єдиної політичної партії, залізної завіси, дефіциту, черг або блату.

Більшість городян мають проукраїнську позицію і хочуть простих речей – вирішення соціальних питань, порядку, верховенства права, високих пенсій і низьких цін.

Нагадаємо, раніше стало відомо, що в "Л/ДНР" підсилюють репресії: проти мирних жителів кинуть "козаків". Окупанти під виглядом захисту "конституційних прав" готують для людей "сюрприз".