У Вуглегірську, який до кінця 50-х років минулого століття називався селищем Хацапетівки і виправдовував свою назву на всі сто, життя остаточно зупинилося цієї зими.
У восьмитисячне містечко, в якому, незважаючи на нечисленність громадян, бадьоро бігав тролейбус (два маршрути!), за минулий рік двічі змінювалася влада – спочатку туди зайшли представники т.зв. "ДНР", потім їх вибила українська армія, а в лютому 2015-го, зруйнувавши обстрілами значну частину Вуглегірська, сюди знову повернулися бойовики.
Про те, як навесні громадяни, що залишилися, в подиві зустрічали "визволителів", розкурочити снарядами житлові будинки, можна не розповідати. Пара-трійка тисяч вуглегорців, які залишалися в місті, були в стані трансу, вийшовши з підвалів і притулків. Все що їх цікавило – де добути їжі і води. "Визволителі", роздавши по буханці хліба в руки, наобіцяли з три короби – відновити місто і нагодувати, напоїти і одягнути всіх нужденних. Сегодня.ua поїхала в колишню Хацапетівку і побачила, що місто як і раніше лежить в руїнах, а жителі кажуть "У нас все добре!"
Фото: С. Іванов
Півроку без прогресу
На вулицях Вуглегірська машин мало, але якщо вже вони їдуть – так під сотню кілометрів на годину. Головна дорога, що пролягає через центр міста, веде з Єнакієвого в Дебальцеве. За нею туди несуться легковики і вантажівки з цеглою, шлакоблоком, дошками і піском.
У Вуглегірськ будматеріали не везе ніхто, крім гуманітарних місій. Влада міста, призначена бойовиками, при цьому говорить, що будують замість зруйнованих нові будинки. Ми пройшли кілька центральних вулиць – слідів будівництва не побачили. Зате побачили спалені і зруйновані будівлі, нерозібрані завали. У більшості жителів вікна затягнуті плівкою або забиті фанерними листами.
"А що, бабуля, кажуть, десь будинки нові будують для тих, хто без житла залишився?" – Бадьоро звертаємося ми до місцевої мешканки, яка вийшла у двір будинку погрітися на вересневому сонечку, що минає. Бабуля в старих калошах і теплих шкарпетках, погляд у неї підозрюючи, пильний.
"Хто будує? – Перепитує вона. – Кому будують? Та нам дах залатати не можуть, а ви "будують". Може, комусь і будують..."
Дах цього будинку по вулиці Некрасова дійсно виглядає погано. Втім, весь будинок такий. Сліди від осколків, діри по кілька сантиметрів в діаметрі, за півроку влади бойовиків ніхто не подумав бодай замазати. Даху не вистачає декількох шматків шиферу, над вікнами другого поверху загрозливо нависають залишки брусів, на яких колись кріпилися шиферини.
Фото: С. Іванов
"Якщо і будують, то навряд чи добудують, – продовжує міркувати бабуля. – Грошей у них немає. Ми от самі з сусідами скинулися і купили руберойд для даху, заплатили 1700 гривень. У мене пенсія 1100. Син дах залатає, щоб взимку не потекло. А в інших будинках навіть не знаю, як будуть викручуватися. Не всі повернулися, хто повиїжджав, мужиків немає".
Лукавить бабуся – є в Вуглегірську мужики. Он, розвантажують гуманітарний вантаж в колишньому магазині, а нині – складі будматеріалів. Біля них ходить, мабуть, начальник і плаксивим голосом говорить приймальниці: "Відчуваю, розвантажуватися будемо цілий день. Центр зайнятості всього шість хануриків прислав..."
"Ханурики", тим не менш, за годину розвантажили три вантажівки. Виявилося, на ці "добровільно-примусові роботи" їх дійсно посилає біржа праці, але це робота оплачувана, і "ханурики" вже прикидають, куди що витратять. "Куплю дружині чоботи!" – Передражнюючи знаменитого персонажа з роликів "МММ", говорить один. Другий, серйозніше, збирається "затаритися картоплею". Решта розбрелася покурити і випускають дим в яскраво-блакитне вересневе небо. Димок пливе в бік колишнього тролейбусного депо – воно тут неподалік. У депо тепер теж база гуманітарно надісланих будматеріалів і останній з Вуглегірська тролейбусів, що стоїть тут на вічному приколі. У нього немає коліс. А уздовж його колишнього маршруту немає проводів. Слава Вуглегірська як міста з найкоротшим тролейбусним маршрутом в Україні закінчилася.
"Чого скаржитися? Аптека і магазин працюють"
Середина дня. Уздовж дороги бадьоро тупає дитина, помахуючи шкільним рюкзаком. "А що, школа працює, – перехоплюючи наш здивований погляд, говорить місцева мешканка. Вона зупинилася перепочити, в руках – кермо велосипеда. – Правда, годують їх там не дуже, але так батьки вдома догодовують. Було б чим..."
Фото: С. Іванов
"Як взагалі життя?" – Задаємо ми сакраментальне в цьому місті питання. Жінка зітхає. "Так все добре, – каже вона, немов сама не вірить. – Головне ж що не стріляють. Хоча вчора десь біля Дебальцевого щось бабахало. Але у нас тихо. Це дуже добре. Аптека працює, так. Магазин працює, гуманітарку видають. Чого скаржитися?"
Скаржитися, напевно, сенсу немає. Та й кому? Самі місцеві жителі кажуть, що в адміністрації до них нікому діла немає. "Ну, пройшли люди по домівках, записали, у кого що зруйновано – і все, ніяких рухів. А зима-то ось вже скоро, – бурчить пенсіонер Юрій Павлович Воронін. Він акуратно підмазує цементним розчином дірку в кутку свого будинку. "Знаєте, скільки коштує вікно на кухню нове поставити? Дванадцять тисяч рублів (майже 4 тис. гривень, – Авт.). Заяву ми написали в адміністрацію ще тієї навесні. Жодної відповіді, – говорить Юрій Павлович. – Подивіться, наш Палац культури побитий весь, будинки вздовж дороги, пройдіть по вулиці Смирнова – там житлові будинки всі покоцані. Ніхто не ремонтує".
"Після обстрілів дівчина нявкати почала"
На перехресті Некрасова і Смирнова – спалений і зруйнований в результаті обстрілів будинок, колишній магазин "Продукти". Напроти нього – зупинка, але транспорт тут не зупиняється, тут можна просто посидіти і послухати, про що говорять вуглегорці. "Сказали, що будуть видавати сьогодні гуманітарку – там всяке "мильно-рильне" типу зубної пасти і порошку. Я прийшов – а мене послали, і веліли приходити в понеділок. Що за несправедливість?" – Обурюється в телефон громадянин напідпитку в тренувальних штанях і капцях. "Ми чекаємо, що наступного тижня завезуть сюди українську гумдопомогу", – запевняє когось там же, в телефонних мережах, пишна дама. На тому кінці трубки не вірять. "Та я тобі точно кажу – українська! – Кипить дама. – А яка тут ще є?"
Фото: С. Іванов
Молода жінка з коляскою у магазина розповідає комусь абсолютно сумну історію. "... Дзвонить вона своїй співробітниці, дзвонить – а та два дні трубу не бере. На третій день взяла. Господиня їй: "Ти де, чому на роботу не виходиш?" – А та у відповідь нявкати почала. Викликали на адресу бригаду, ті приїхали, а дівчина нявкає без зупинки. Забрали... Звичайно, з глузду можна з'їхати, у них же там взимку стрілянина не змовкає, і в будинок їй влучили. Тут не те що занявкали – завоєш!".
Магазини Вуглегірська демонструють недемократичні ціни на товари. Яйця – 58 рублів, куряче філе – 200 рублів. У гривнях це майже 20 і майже 70 відповідно. За стаканчик поганенької кави попросили 6 гривень, за гамбургер – 24.
Поруч є ринок, де можна було б знайти щось смачне і недороге, але на жаль – ринок спалений і зруйнований. А ось ці крихітні магазинчики вижили, і товар свій нехитрий-негабаритний врятували. Ось консерви, вироблені взимку, вермішель з весни і о, диво! – Кола українського виробництва ціною в 60 рублів літр (20 гривень). Покупці перемовляються між собою і розповідають про картоплю з машин по 19 рублів, "але тільки якщо брати мішок". Схоже, картопля – це головний продукт у Вуглегірську, навіть про хліб не так часто згадують, як про неї.
Як "снаряди" спиляли всі радіатори в лікарні
Біля одного з будиночків зажурилася "швидка допомога". "Однак, доїхала ж!" – Дивлячись на розбиту дорогу, з повагою думаємо ми. Але місцеві нам підказують: "швидка" просто стоїть біля... лікарні. А те, що лікарня – це просто приватний будинок з прибудовою – так то тому, що справжня лікарня постраждала від обстрілів.
"Взагалі, це молитовний будинок сектантів якихось, – довірливо шепоче нам дідок з сумкою, повною капустяних голів. – Коли лікарню розбомбили, сектанти пустили лікарів до себе. Як кажуть, в тісноті та не в образі".
Фото: С. Іванов
Лікарня (точніше – поліклініка) дивиться на нас через розбиті шибки, діри в стінах і повний бардак в приміщеннях. Дивовижний був обстріл! Крім того, що снаряди, мабуть, начисто знищили всі радіатори, акуратно спилявши їх і залишивши світлі плями на стінах під вікнами, боєприпаси, розірвавшись, ще й винесли всі інші металеві предмети аж до перил на сходах. Оксана, співробітниця "швидкої допомоги", яка супроводжувала нас в лікарню, розповіла, що після заходу бойовиків в Вуглегірськ, лікарі найняли машину, щоб вивести з пошкодженої будівлі документи, комп'ютери, оргхтехніку. "Ми пригнали машину на третій день після того як тут з'явилися "ополченці". І що ви думаєте? Всі кабінети були вже обчищені дочиста. Які комп'ютери? Ми своїх особистих речей не знайшли! Знаєте, як почався тоді обстріл – ми покидали все і в притулок помчали. Думали, потім прийдемо заберемо. Ага, забрали. Тільки не ми, а мародери".
Ми розуміємо Оксану. Оголошеннями "Здам/прийму металобрухт" заклеєний весь Вуглегірськ, а ще – пропозиціями продати волосся дорого, поїздками в Росію і довколишнє Єнакієве. Повз проходять два абсолютно п'яних шахтарі, обіймаючи один одного за плечі. Кажуть, шахта "Вуглегірська" погано-бідно працює, і "Булавинська" щось почала видавати на-гора після майже річного простою. "Слава богу, вугілля хоч є – ми закупили машину, хоча обіцяють, що тепломережа буде працювати. Але вже нічому не віриш. Нехай краще буде", – міркує місцева мешканка, що представилася Аліною.
ПУМБ
ПриватБанк
Ощадбанк
Райффайзен Банк
Укрексімбанк
Альфа-Банк
Укргазбанк
Універсал Банк
OTP Bank
Печерський
Шевченківський
Оболонський
Подільський
Голосіївський
Святошинський
Дніпровський
Дарницький
Деснянський
Солом'янський
Василь Ломаченко
Олександр Усик
Олександр Зінченко
Андрій Шевченко
Володимир Кличко
Еліна Світоліна
Андрій Лунін
Віталій Кличко
Дар'я Білодід
Юлія Герасимова
Toyota
Renault
Volkswagen
Hyundai
Skoda
Mitsubishi
BMW
Nissan
Mercedes
Ford
Головні теми