В Іловайську варіант був один – вихід з боєм: інтерв'ю з ветераном спецназу Рафаелем Люкмановим

У ці дні виповнюється річниця трагічних і водночас героїчних подій боїв за Іловайськ. Шість років тому, в серпні 2014 року, велике українське угруповання військ було оточене в районі цього стратегічного для фронту міста російськими військовими, що вторглися в Україну. На думку багатьох військових експертів, поразка української армії під Іловайськом стала переломним моментом бойових дій у 2014 році і війни в цілому: після неї успішні до того наступальні дії української армії із звільнення нашої території були згорнуті. Війна перейшла в режим позиційної.

Коротенько нагадаємо хронологію подій тих днів.

• 6 серпня розпочинається операція український військ – добровольчих батальйонів і регулярної армії – зі звільнення Іловайська. Контроль над цим містом відкривав ЗСУ можливість для подальшого повного оточення Донецька.
• Після декількох невдалих штурмів 18 серпня українські війська увійшли в місто. На той час було завершено оперативне оточення Іловайська. Протягом кількох наступних днів здійснюються спроби остаточно вибити підрозділи сепаратистів з міста.
• Паралельно на південній ділянці фронту російські війська починають розгортатися для масованого вторгнення на територію України. Перші підрозділи заходять на територію нашої країни 6 серпня. Протягом наступних днів за сильної вогневої підтримки далекобійною артилерією з території РФ росіяни займають ключові для наступу позиції.
• 24 серпня регулярні війська РФ висуваються від кордону і починають оточення українського угруповання. Спроби деблокувати оточені війська, вжиті українським командуванням, зазнають невдачі.
• 28 серпня в результаті складних переговорів РФ погодилася надати українським військам зелений коридор для виходу з оточення. Коридор гарантував Володимир Путін, правда, закликавши сприяти виходу з котла "сили ополчення". Адже, за офіційною версією Кремля, російських військ на території України начебто не було.
• 29 серпня українські підрозділи, оточені під Іловайськом, починають вихід "зеленим коридором" і на марші розстрілюються із заздалегідь підготовлених позицій агресором.

У боях за Іловайськ загинуло 366 українських захисників, 429 отримали поранення. 300 військових потрапили в полон. Втрати регулярних частин РФ оцінюються в 300 з гаком людей.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

За підсумками розслідування парламентської ТСК, причиною трагедії стали системні недоліки в організації оборони, помилкові рішення військового командування. Міністр оборони Валерій Гелетей подав рапорт про відставку, який був задоволений 14 жовтня 2014 року.

Прямим наслідком поразки під Іловайськом стали перші Мінські угоди – Мінський протокол, велика частина пунктів якого ніколи не була реалізована.

Повертаючись до подій тих днів, сайт "Сьогодні" поговорив з ветераном спецназу, полковником Рафаелем Люкмановим. Полковник Люкманов не приймав особистої участі у подіях в Іловайську: в той час він займався організацією і підготовкою оперативного резерву. Однак "у котлі" побували його бойові товариші, а сам полковник Люкманов уважно стежив за подіями і рішеннями української влади і військового командування в ті дні.

Полковник Рафаель Люкманов. Фото з архіву Р. Люкманова

- Вважається, що до Іловайської трагедії призвела низка помилок, починаючи з недооцінки намірів і рішучості Москви і закінчуючи невірними рішеннями в ході виходу з котла. Друга причина – реальна відсутність у України сил для того, щоб протистояти масштабному російському вторгненню або щоб деблокувати наші оточені війська. Яка ваша думка з цього питання?

- Дуже широке питання. Давайте по порядку. Я знаю, що проводилися слідчі дії, в тому числі депутатами, тих подій. І, напевно, якісь висновки були зроблені. Але, наприклад, для мене немає відповіді на питання, чому напередодні вторгнення російських військ правий фланг нашої оборони під Іловайськом був фактично відкритий. Під Амвросіївкою стояла батальйонно-тактична група високомобільних десантних військ. Яка дуже добре підійшла до оборони цього населеного пункту. Амвросіївка – це пряма стріла на Іловайськ. Але десантники потрібні в іншому місці, а тут якось територіальна оборона впорається. Не впоралася.

Читайте також:

Як ЗСУ могли вийти з Іловайська: Муженко розповів про два варіанти

- Ви маєте на увазі батальйон "Прикарпаття", який самовільно знявся з позицій?

- Так. Чи потрібно їх в цьому звинувачувати? Я б сильно не став. Стійкості від БТО чекати не можна, це фактор, який треба враховувати під час планування операції. Тобто це реальний прорахунок командування. Проводити наступальні бойові операції, не забезпечивши достатнє прикриття флангів, – це як піти під зливою з дірявою парасолькою. Щось прикриється, але голова все одно буде мокра.

- Наскільки я розумію, тоді у нас просто не було резервів, щоб забезпечити якісне прикриття флангів.

- Тоді виникає питання: навіщо починати операцію, не маючи достатньо сил? Але я вважаю – і це неодноразово доведено історією, – що питання не в числі. Є безліч успішних прикладів блискучих бойових операцій, здійснених малими силами. Згадаймо хоча б глибоко шанованого мною Карла Густава Маннергейма, який відстояв незалежність Фінляндії, взагалі не маючи сил.

Повторюю – питання в грамотному плануванні. Якщо мало сил – виокремлюй, де може бути удар, нарощуй там зусилля, на інших позиціях підтримуй бойової контакт. У випадку з операцією зі звільнення Іловайська грамотного планування, вважаю, не було.

- Ще один момент – фактор несподіванки. Мало хто очікував, що Росія буде бити по наших військах, дислокованих уздовж кордону, прямою наводкою зі своєї території. А потім масовано і практично відкрито введе свої війська.

- Справа в тому, що плани з блокування українсько-російського кордону, розроблені спочатку на той час, були порушені. Спочатку передбачався вогневий контроль українськими військами території вздовж кордону – без безпосереднього підведення військ до нього. Це виключало можливість нанесення Росією удару. Зрозуміло, така загроза була врахована. Але потім змінилося керівництво Міноборони, плани переглянули, війська підвели до кордону. Вогневий контроль і контроль військами – різні речі. У першому випадку у нас була зона, контрольована нашою артилерією, авіацією, але не військами. У другому – ми фактично підвели армію під удари росіян. Ігнорувати фактор Росії при проведенні такої операції – як мінімум безграмотно.

- Наскільки відомо, спроби деблокувати оточені війська робилися як мінімум двічі. Але сил здавалося недостатньо.

- Це теж питання: як планувалися ці операції? На мій погляд, в наявності була недооцінка масштабів російського вторгнення, недооцінка ситуації. В оцінку обстановки, яка повинна передувати постановці завдань, входить оцінка сил противника і оцінка своїх сил. Ухвалення рішення повинне було базуватися на цьому. Досить сказати, що мій товариш – капітан 1 рангу Юрій Олефіренко – тоді командував батальйоном територіальної оборони "Рух опору", відправленим на деблокування. Йшли вони туди на автобусах "Богдан". Близько сотні людей мали завдання деблокувати двохтисячне оточене українське угруповання...

Природно, без будь-якого прикриття вони були беззахисними перед артилерією агресора. Були загиблі, дуже багато поранених...

- Є думка, що українській владі не варто було довіряти Путіну, який пообіцяв "зелений коридор"...

- А що, все ще є думка, що росіянам можна довіряти? Вибачте, після Криму, Слов'янська, всіх цих "ДНР" і "ЛНР", після обстрілів через кордон? У мене абсолютно немає ілюзій з цього приводу. У Криму скільки разів вони давали слово офіцера, адмірала? І хоч раз вони цього слова дотримали? На якій підставі домовлятися про зелені коридори? На якій підставі варто вірити бодай одному слову росіян? Для мене особисто підстав для цього немає. Тому варіант був один – вихід з боєм.

Але навіть якщо виходити з того, що повірили, пішли зеленим коридором... Тут вже питання до тих, хто організовував відхід. Чи була проведена розвідка? А розвідка проводиться за будь-яких, повторюю, будь-яких видів бойових дій. Якщо так, то чому не були виявлені заздалегідь підготовлені позиції, з яких потім агресор розстрілював наші колони? А якщо були виявлені, чому не було вжито заходів?

Відкриваємо статут і просто дивимося по пунктах, як організовується марш. Рухома і нерухома застава. Протитанковий резерв. Головний загін. Я говорю про організацію маршу, а не про організацію колони. Чому не був заблокований танками російський укріпрайон? Танки на марші і танки на підготовлених позиціях для прикриття колони від вогню з російських укріпрайонів – різні речі. У другому випадку вони ці укріпрайони просто змели б. І такі дії передбачає статут. Але він не був виконаний.

Ніколи не забуду, що мені розповідав зі сльозами на очах худенький сержант, звільнений з полону, якого ми вивозили з-під Іловайська. Він говорив: "Ми йшли і бачили очі росіян. Вони злякалися, коли вся ця махина поперла. Двохтисячна армія – з танками, гарматами, БМП... Чому ми не прийняли бій? Ми б їх змели! Але потім вони прийшли до тями і почалося пекло".

Найбільш виразно демонструє суть Іловайської трагедії інсталяція, встановлена минулого року в Дніпрі: