Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

90-річний ветеран: "Шкода, що не можу повернути молодість і стояти на передовій"

7 травня 2015, 17:30

Тетяна Самотий

Во Львове поздравили воинов, а они поделились воспоминаниями

Сьогодні у Львові курсанти та офіцери Академії сухопутних військ привітали ветеранів Другої світової війни. Біля входу в навчальний заклад ветеранів зустрічали молоді курсантки, що дарували людям похилого віку мініатюрні зображення "червоного маку" – символу пам'яті про загиблих і подяки тим, хто вижив в ті жорстокі роки.

Під час святкового концерту люди похилого віку завзято підспівували, і навіть підтанцьовували під "Смуглянку" і "Розпрягайте хлопці, коней".

Багато літніх людей зі сльозами на очах згадували воєнні будні. "Я сам росіянин, з Красноярського краю, в армії з 1942 року. У 18 років став курсантом військового училища зв'язку ім. Калініна в Красноярську. У грудні 1943 року потрапив на фронт. Рівно через рік, під містом Кошице, в колишній Чехословаччині був поранений, але після госпіталю одразу повернувся на фронт", – розповідає Андрій Мухачев.

img_0111

Фото: Т. Самотий

Реклама

У 1948 році Андрія Прокоповича демобілізували. "А в 50-му році я вдруге був призваний, і з тих пір працював на різних військових посадах. Закінчував службу у Львові, у званні полковника, викладачем військового училища. Тут живу з 1961 року. Це дуже гарне місто", – каже полковник у відставці.

За його словами, Друга світова – це війна порятунку заради всього людства. "Так її оцінили навіть американці. Вона була за звільнення людей, за наше життя і я хочу, щоб таке ніколи не повторилося. А те, що зараз відбувається на сході України – це не війна, а розбирання державних "мислителів", – додав ветеран.

Ветеран, кандидат медичних наук Андрій Куликівскій також поділився спогадами.

"Мені вже стукнуло 90 років, я на фронт потрапив в 1944 році, в 19 років, воював на 3-му білоруському фронті. Тоді не було добровільно, а була мобілізація, і забирали всіх, хто підходив за віком. Пам'ятаю, як нас після недовгого навчання під Білою Церквою, перекинули в Прибалтику в Каунас. Серед мобілізованих були в основному Західної України. Командири наказали пройтися по місту троем, з піснею, але ми не знали жодної пісні російською і несподівано для всіх затягнули: "Ой там на горі Січ іде", – розповів він.

Сам Андрій Євгенович народився у Вінніпезі, в Канаді, де батьки були на заробітках, але вирішили повернутися на свою землю. "Мені тоді було 2,5 року. Виріс в Тернопільській області, в місті Теребовля, мій батько – селянин, який вирощував хліб і ростив дітей", – каже ветеран.

img_0114

Фото: Т. Самотий

Демобілізували Андрія Куликівского я старшиною роти, в 1946 р., після чого він працював сільським учителем. "Незабаром я поступив в львівський медінститут, одночасно працював фельдшером в психіатричній лікарні. Коли отримав диплом, потрапив до Києва, в інститут удосконалення лікарів, там, на кафедрі психіатрії, я пропрацював більше 30 років, захистив дисертацію. Усі ті роки згадував війну як страшний сон і сьогодні ми повинні вшанувати пам'ять всіх загиблих від куль, і від голоду, в таборах і ГУЛАГ. А нинішня війна на Сході – це наше горе, страшне для України, і я шкодую, що не можу скинути пару десятків років, щоб бути там, разом з бійцями української армії", – додав кандидат наук.

Під кінець торжества все ветеранів запросили в їдальню Академії откушать солдатської каші та випити фронтові "сто грам".

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...