Головний коп Львова Антон Пузиревський: за легальну проституцію, але проти зброї

Фігура Антона Пузиревського, який півтора місяці тому очолив патрульну поліцію Львова, ідеально вписується в портрет "героя нашого часу". Ще пару років тому, філософ за освітою займався виготовленням меблів і самостійно виховував дочку. У квітні 2014 року, з першою хвилею мобілізації, його призвали в зону бойових дій, де він, поряд з усіма, рив окопи, ходив у розвідку і втрачав товаришів. Сьогодні у 36-річного шефа поліції – більше 600 підлеглих, троє дітей і світлий кабінет, який нерідко служить йому місцем для ночівлі.

- Ви прийшли на "утоптане" місце після Юрія Зозулі, що довелося міняти і скількох звільнити?

- Особливих нововведень я не застосовував, все було налагоджено і той колектив, який у нас, не потребує змін. Єдине, зараз у Києві проходить переатестація, і частина людей може її не пройти. Що стосується звільнень: всі, хто звільнений – пішли за власним бажанням. Причиною тому стали сімейні обставини і зміна місця проживання.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Зозуля придумав карати винних декламацією віршів, а які методи використовуєте ви?

- Що стосується віршів, то, чесно, їх ніхто публічно перед ротою або батальйоном не виголошував. Це був більше жарт, ніж реальний "вирок". Покараннями у нас займається відділ моніторингу, а ми, відповідно, приймаємо рішення з усією строгістю закону. У той же час, все, що робиться у нас, відразу ставати відомим громадськості. Ми нічого не приховуємо, інакше будь-які реформи не мають сенсу, і ми скотимося туди, де були.

- Як ви ставитеся до легалізація зброї в Україні?

- Сьогодні в нашій країні маса незареєстрованої зброї, але більшість людей психологічно не готові до того, щоб зберігати у себе пістолет, і нікому не нашкодити. Тому зараз краще цього не робити. Треба почекати, коли знизиться рівень соціальної агресії і все трохи заспокоїться.

- А що думаєте про легалізацію проституції?

- Ну, до цього ставлюся позитивно, тому що саме явище ми не викорінимо, а легалізація будь-якого "темного бізнесу" – це наповнення бюджету і можливість контролювати те ж рівень захворюваності "жриць кохання" тощо. Зараз поліцейські дуже рідко з цим зіштовхуються – адже складно довести склад злочину. Наприклад, у Польщі проституція легальна, але закон забороняє створення борделів і сутенерство.

- Як вважаєте за краще проводити вільний від роботи час?

- Найкращий відпочинок нині – це сон. У мене такий жорсткий графік роботи, що нерідко доводиться ночувати в кабінеті, на дивані. А так, коли є вільний час, люблю риболовлю, вилазки на природу з родиною. Взагалі, віддаю перевагу активному відпочинку, особливо Карпати і Шацькі озера на Волині.

- Зі своєю дружиною ви познайомилися завдяки гуртку з плетіння бісером, як таке було можливе, розкажіть детально.

- Це мій другий шлюб. Моя дочка, яка після розлучення залишилася зі мною, ходила в цей гурток. Я постійно зустрічав дитину, коли вона поверталася додому. А дочка моєї майбутньої дружини теж ходила на заняття по бісеру, і Олені теж доводилося її зустрічати. Ось так ми познайомилися, і вже чотири роки разом. У нас народився син Олександр, якому вже два роки, а дочкам – 12 і 13 років. В основному зараз дружина займається вихованням дітей, а до декрету вона працювала на АЗС.

- Дружина не була проти, що вас мобілізували і відправили в зону бойових дій?

- Звісно, їй не подобався такий розклад, але я інакше не міг: як потім пояснювати синові, що батько – не боєць, злякався і т.д. У квітні минулого року отримав повістку, взяли "зв'язківцем", в 51-мотоіізованную бригаду, що дислокувалася у Володимирі-Волинському. Спочатку нам говорили, що поїдемо на вчення, а вийшло так, що попаливши АТО. Там велася повноцінна війна. У розвідку ходили, траншеї рив, в караулі стояв, їжу готував, стріляв. Страшно було постійно. Під Волновахою загинули наші люди, а ті, хто вижив, не могли це прийняти. Їх відвели назад, на переатестацію і ВВК (військова лікарська комісія – авт.). Але все одно, багато людей, більше 350 осіб повернулися назад, на блокпости.

- Який найстрашніший спогад про Донбас?

- Найжахливіший день – 19 серпня, коли ми виходили з Савур-Могили, знаючи, що там залишаються наші хлопці. Це невеличкий курган, де вміщується не більш 15 осіб. Стріляли з боку РФ, а команди на відповідь вогонь нам не давали і ми не могли нічого зробити.

А, взагалі, війна – це завжди страшно. Ворог був з усіх боків, на ніч бойовики поверталися в села, а вдень йшли на позиції. Ми заходили в ті села відкрито, і небезпека була на кожному кроці. Але, якщо потрібно, я готовий повернутися туди знову. Так вийшло, мене звільнили раніше, ніж моїх побратимів. Але ми довго підтримували зв'язок, навіть з тими, хто на передовій. На жаль, не всім було дано повернутися додому цілими і неушкодженими.

Після повернення "в тил" я довго не міг адаптуватися, На війні все простіше. Там таке відчуття, що воює вся країна. Наприклад, мій брат з сестрою спочатку діставали все необхідне для мене, і так, спонтанно, створили волонтерську групу, збираючи допомогу багатьом бійцям. Я тут приїхав, таке відчуття, ніби нічого не змінилося – весілля, вечірки. Якби не повідомлення про загиблих, то напевне, й забули б, що хтось воює. Ще мене вбиває, коли козиряють, мовляв, "я був у АТО, я – герой". Насправді, на передову потрапив дуже невеликий відсоток людей, і вони, у своїй суті, дуже скромні.

- Після всього побаченого у вас з'явився рецепт виживання в такому складному світі?

Чим більше ми будемо згуртованими, тим краще. Саме це нам допоможе. І, напевно, кожному треба бути чесним з собою, і робити так, щоб потім не шкодувати про свої вчинки. Ми всі в дитинстві були однаково чистими. А потім люди намагаються втекти від цього.

- У вас є улюблена книга?

- Так, люблю наукову фантастику – Стівена Кінга, наприклад. Подобається "Майстер і Маргарита" Булгакова, але для цієї книги потрібен час, на відміну від звичайного чтива.

- З якими труднощами вже довелося зіткнутися в поліцейській роботі?

- В основному, це пережитки минулого. Ми мали справу з порушниками, які після зустрічі з поліцією пробували давати хабар, домовлятися, залякувати, дзвонити впливовим родичам, щось вирішувати через адвокатів. Але навіть вони не радили їм іти проти закону. Всі ми люди, буває, що у людини діабет, вагітність, і він не може вести машину. Але коли починають сперечатися, це відразу присікається. Наші співробітники теж мають хороші дипломи та соціальний статус. Близько 120 людей воювали. Але вони пожертвували своїми успіхами заради того, щоб змінити стару систему. І нас дуже надихає кредит довіри від наших співгромадян.

Хоча треба сказати, що на перших порах нам не вистачало практики, навіть при оформленні ДТП. Благо, допомагали колишні даішники, їх у нас приблизно 7%.

Головне, роботу поліції не регулюють на обласному рівні. Я працюю безпосередньо з Києвом, безпосередньо зі своїм керівництвом. Стара система у нас не діє. Люди ставляться до своєї роботи відповідально. Великих порушень всередині структури немає, окрім, як – підвищив голос, не представився, не вірно оформив протокол.

- А вам пропонували хабар?

- Мені – ні, тільки підлеглим, але ніхто не брав.

- Чи не помітили, рівень довіри населення той же, або щось змінилося?

- Кількість звернень на лінію 102 збільшилася в чотири рази. Ми займаємося охороною громадського порядку, чим займалася ППС, а також виконуємо функції дільничних інспекторів і ДАІ. Можете пригадати, який рівень довіри був до цих структур. Тепер люди звертаються, навіть у разі примітивних порушень, як, наприклад, хтось випустив петарду, або втратив домашнього вихованця. Ми не влаштовуємо на дорогах засідки, ховаючись у кущах, але повинні реагувати на кожне повідомлення і правопорушення. Найчастіше порушують ПДР – неправильна парковка і відсутність страхового поліса. За добу в місті таких реєструють понад 200. На другому – сімейні сварки через алкоголь, коли б'ють жінок, бабусь, а за всім спостерігають деті.60% таких справ них вирішується на місці, людям потрібні, ті, хто їх вислухає і захистить.

- А як можна запобігти порушення дорожніх правил?

- Не порушувати. Як тільки запустилася патрульна служба, ми намагалися проводити профілактику, але вона не дала очікуваних результатів. У Львові дуже гостро стоїть проблема парковок. Це потрібно вирішувати на вищому рівні, створювати доступні місця для стоянок. Центр міста настільки маленький, що я не розумію людей, які для подолання 500 м беруть автомобіль. Але, все-таки, ми вже трохи очистили центральну частину від машин.