Прогулянка по Базарній вулиці в Одесі

Вулиця Базарна відома в Одесі своїми старовинними будинками. Практично кожна будівля тут дихає історією і так чи інакше пов'язана з відомими євреями. Про її дивовижну красу колись писав Валентин Катаєв: "Для того щоб вийти на нашу вулицю Базарну, слід було пройти під кам'яними склепіннями, в кінці яких ніби у підзорну трубу виднілася різьблена арка воріт, а за нею до різі в очах яскрава і по-недільному пустельна вулиця – центр мого тодішнього світу". Також тут знаходиться комплекс будівель Стурдзовської громади милосердних сестер – церква Божої Матері "Всіх Скорботних Радість".

Де жили письменники

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

На початку вулиці Базарної розташувалися будівлі старовинної споруди, які колись прославилися як Когановські будинки. Раніше в них розташовувалися дешеві квартири для бідноти. З'явилися вони в 1870-х роках, коли одесит Овсей Коган заповів місту землі і будівлі, щоб полегшити життя нужденним городянам. У 1890-ті роки в будинку №3 проживав викладач Закону Божого Одеського казенного єврейського училища Ісаак Варшавський, а через півстоліття – автор знаменитої повісті "Зелений фургон" Олександр Казачинський. А от на протилежному боці вулиці жив його шкільний товариш Євген Петров (Катаєв) разом зі своїм братом – письменником Валентином Катаєвим. Раніше ця будівля була прибутковим будинком Стурдзовської громади сестер милосердя. А ось у 60-ті роки минулого століття тут розташовувався дитячий садок №55. Зараз будинок знову став житловим.

Втрачений сирітський будинок

Серед старовинних будівель виділяється нова висотка. Вона стоїть на місці Єврейського сирітського будинку, в який приймали як хлопчиків, так і дівчаток. Перші вивчали палітурну і шевську майстерність, а другі – рукоділля, шиття та ін. Щоб всі випускники були працевлаштовані, при будинку працювали майстерні, а за містом – ферма. Після революції будівлю віддали Будинку єврейської робітничої молоді "Єврабмол". А в повоєнні роки тут розмістився завод фрезерних верстатів імені Кірова.

Тут навчали ремеслу та науці

Наша наступна зупинка – на розі Канатної вулиці. Величний будинок у три поверхи нині займає Ощадбанк, а у XIX столітті тут розташовувалось Єврейське ремісниче училище товариства "Труд" для хлопчиків із бідних сімей. Також тут функціонували класи для дорослих з креслення, малювання, математики, геометрії, фізики і технології. У роки Першої світової та громадянської воєн у приміщенні товариства "Труд" проходили засідання єврейського добровільного музичного товариства "Ха-Замір".

У 1919 році в будівлі розташовувалося санітарне бюро "ОЗЕ", що займалося орендою лазень. Тут же видавалися квитки для безкоштовного відвідування лазні на вулиці Жуковського без різниці національності. Крім того, в лазні проводилась безкоштовна стрижка, і всім відвідувачам видавалося навіть безкоштовне мило. У роки радянської влади училище реорганізували, а після Другої світової тут був верстатобудівний технікум.

Посольство Румунії

На перетині з вулицею Осипова (колишньої Ремісничої) розташувався дуже вишуканий одноповерховий будиночок – зараз це Генеральне консульство Румунії в Україні. Особливу нарядність будиночку надають суворі решітки. Перед входом у будівлю стоїть пам'ятник Міхаю Емінеску, румунському поетові, класику румунської та молдавської літератури. До речі, до сторіччя з дня смерті поета в 1989 році Держбанк СРСР випустив пам'ятну монету в один рубль з його зображенням.

А до того, як у будиночку влаштувалися румуни, в 1960-ті роки, тут працювало консульство Індії.

Єврейське училище для хлопчиків

Якщо пройти трохи далі, то зліва, на розі з Катерининською вулицею, можна помітити школу. У дореволюційний період тут було Чоловіче приватне єврейське училище Гуревича – найбільший єврейський навчальний заклад міста (на 130 учнів). У 1828 році училище очолив Штерн, і мало-помалу воно перетворилося в досить солідний комерційний навчальний заклад. Учень, що закінчив повний курс в одеському училищі, був добре знайомий з кращими творами як російської, так і німецької літератури, вмів послідовно викладати свої думки цими мовами, знав досить добре іврит і французьку мови, історію, географію, математику і бухгалтерію. Хоча Одеське єврейське училище було створено на противагу традиційним єврейським навчальним закладам, останні також продовжували успішно розвиватися. До речі, у будинку поруч з училищем жив єврейський історик, мовознавець і громадський діяч Йосиф Клаузнер.

Сквер на базарі і кінь без статі

Наша остання зупинка – у Старобазарному сквері, який названо на згадку про одного з перших базарів Одеси. На так званому Вільному ринку була ціла площа, на якій продавалися заморські товари з усього світу. У той час Старобазарна площа займала серединне розташування в сітці кварталів, одночасно перебуваючи поблизу Привозної площі (тоді складської території).

Проходили роки, мінялася влада і за рішенням якогось чиновника ринок закрили, а на його місці створили парк культури і відпочинку. Зараз головною його визначною пам'яткою вважають пам'ятник отаманові Головатому. Його автор – архітектор Глазирін, зробив отаманського коня в Старобазарному сквері... безстатевим. За численними свідченнями городян, художнику набридло, що причинне місце в попередній композиції перетворилося в якийсь культ, тому нового скакуна одесит зобразив без ознак чоловічої статі.