Прогулянка по проспекту імператора в Одесі

Олександрівський проспект, залежно від поворотів історії, називався по-різному: на честь лейтенанта Шмідта, Гітлера, Сталіна, Миру, а зараз знову повернув своє початкове ім'я. Багато будівель першої забудови тут збереглися, як і дерева, висаджені ще у 1825 році. Під час війни від затишку зеленого проспекту не залишилося й сліду: у перші ж дні окупації вздовж дороги на деревах були повішені городяни. Зараз про цю криваву сторінку в історії міста нагадує лише пам'ятний знак на проспекті.

Чорнильна лавка письменниці

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Підійшовши до зеленої зони проспекту, ми залишаємо за спиною будівлю колишнього ресторану "Київ". Ще в дореволюційний час тут знаходилося домоволодіння Гааза. У ньому в 1872 році відкрилася перша торгова точка з продажу чорнила, а продавала їх всесвітньо відома письменниця Олена Блаватська. Частим гостем письменниці був її двоюрідний брат Сергій Вітте – майбутній прем'єр-міністр Російської імперії. Зараз у будівлі розташовані офіси та магазини. До речі, її неодноразово намагалися підпалити або знести під час тривалої реконструкції Грецької площі.

Пам'ятник Міцкевичу та Франку

Відкриває проспект пам'ятник відомому польському поету Адаму Міцкевичу, який жив на Дерибасівській на початку 1825 року. На постаменті можна прочитати: "Польському поету-романтику Адаму Міцкевичу – одесити", а також "Він між нами жив..., і ми його любили" О. С. Пушкін". За сумною іронією долі, саме Пушкін став суперником поляка в його коханні до інтриганки Кароліни Собаньської. До речі, це не єдиний пам'ятник відомому літератору на проспекті. Так, трохи далі можна побачити пам'ятник українському письменнику Івану Франку. В Одесі автор був неодноразово, і саме тут проходив курс лікування.

Торгова вісь і відомі постояльці

Кожен будинок на Адміральському проспекті дихає історією. І ця історія тісно пов'язана як із торгівлею, так і з поїздками відомих літераторів в Одесу. Перший же будинок на проспекті побудований ще у першій половині ХІХ століття. Колись тут розміщувався магазин капелюшок мадам Рузер, родичем якої був Лев Троцький. Під час своїх візитів до Одеси він зупинявся у свого двоюрідного брата Шпенцера, батька поетеси Віри Інбер. А ось у наступному за ним прибутковому будинку Мерца на сходовій клітці навіть зберігся прекрасний розпис кінця ХІХ століття.

На протилежній стороні проспект відкриває ще одна будівля – будинок Гальперіна, на місці якого колись був заїжджий двір Томазіні. Тут зупинявся дідусь Катаєва, а пізніше – магазин парфумів та одеколонів "Товариства Ралле і К". Відразу за ним – прекрасна будівля колишнього готелю "Саксонський". Зараз у цих будинках – житлові і торгові приміщення.

Чесний гравець і перший комуніст

На перехресті з вулицею Жуковського можна побачити красивий будинок духовної семінарії. У 20-х роках ХІХ століття на її місці стояв будинок купця Лучича, а згодом – міського голови. У своїх записках Пушкін згадує його як чесного гравця азартних ігор.

Семінарію, або єпархіальний будинок побудували у 1876 році за проектом архітекторів Мааса і Прокоповича. Першим ректором семінарії став відомий вчений-сходознавець і магістр богослов'я архімандрит Порфирій (Успенський). Поряд з богословськими дисциплінами тут вивчали і світські предмети. Також семінарія славилася глибоким вивченням іноземних мов. Цікаво, що у 1878-1879 роках тут навчався засновник Болгарської комуністичної партії і засновник першої російської марксистської групи Димитр Благоєв. Пізніше семінарія переїхала на Канатну, а будинок зайняв Комітет профспілок працівників середніх шкіл, дитячий садок і навіть технікум зв'язку міністерства зв'язку СРСР. Зараз тут – коледж Одеської національної академії зв'язку.

Меморіал пам'яті і церемоній

Не доходячи до Єврейської вулиці, можна побачити ще один пам'ятник на зеленій зоні проспекту – Меморіальний комплекс пам'яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час захисту життя громадян і боротьби зі злочинністю. Проект, автором якого став сучасний архітектор Олександр Князик, являє собою переобладнаний фонтан, по колу якого на меморіальних дошках вказані прізвища загиблих правоохоронців Одеської області.

Цікаво, що саме тут проходять церемонії посвячення випускників Одеського університету внутрішніх справ у захисники правопорядку і виходу на перше чергування.

Перша гімназія для євреїв

Завершуємо ми прогулянку перетином з вулицею Успенською. Саме тут, ліворуч, можна побачити будинок, зведений ще у 1830 році. Колись тут жив власник крамниць одеських базарів Кумбарі. А вже у 1895 році кандидат математичних наук Ігліцький відкрив у цій будівлі курси для підготовки до вступу у ВНЗ. Викладали тут російську мову, математику і фізику. Пізніше курси стали училищем, а у 1905 році воно перетворилося у першу єврейську гімназію. Сюди приїжджали вчитися євреї з усіх куточків Росії, які не мали доступу в державні гімназії у містах, де проживали. З приходом радянської влади в будівлі відкрилася чоловіча середня школа, і вже не для євреїв, а для всіх охочих, а в період окупації тут була румунська гімназія, яку відкривала сама королева. Пізніше тут розташовувався німецький загін.