Таємниці монастирів: як живе найбільш закрита обитель країни – Корецький жіночий монастир

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

1/13

Після Нового Року хочеться продовжити відчуття старої доброї казки, яка ніколи не обманює, не старіє і багато чому вчить. Є така і в Свято-Воскресенському Троїцькому Корецькому жіночому монастирі. Про те, як один з братів Корецьких, прихильників православ'я і організаторів жіночої Корецької обителі, не витримав тиску польської верхівки і прийняв католицизм. Змінив ім'я Іван на Ян-Карл і виніс з домашньої молитовні сімейні реліквії – ікону Божої Матері "Споручниця грішних" та Її чудотворну плащаницю – на знак визнання нової віри. Ікону і плащаницю передав своїй сестрі Серафимі, ігумені Корецького монастиря. Хресним ходом святині перенесли з княжого замку в обитель, а ігуменя Серафима плакала і молилася про невірного брата. Відчувала біду. Так і сталося. Яну-Карлу Бог не дав дітей, розкішний замок швидко зруйнувався, а рід великих князів Корецьких перервався. Бог зберіг ікону "Споручниця грішних" і Корецький монастир, але стер з лиця землі рід Корецьких. Від того в монастирі ключовою чеснотою вважається вірність. А монастир у народі називають обителлю вірних.

Головний. Свято-Троїцький собор.

"Споручниця грішних". За переказами ікону писав апостол Лука.

ХРАМИ В ОРЕНДУ. І дійсно, за майже 1000-літню історію Корецький монастир руйнувався дощенту, але відроджувався, як фенікс із попелу. Були часи, коли понад століття це був єдиний на Волині центр православ'я. "У 1064 році нашу обитель заснував перший ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам на честь Благовіщення пресвятої Богородиці, – розповідає екскурсовод по слухняності черниця Саватія. – Багато разів намагалися знищити обитель. У XIII столітті хан Батий спалив монастир дотла, але зусиллями сестер він був відновлений. У ХV столітті Корецький монастир знову зруйнував хан Менглі-Гірей, після чого відновити святиню вирішили князі Корецькі. Першою ігуменею стала княжна з роду Корецьких Серафима. Часи були непевні. Після прийняття Брестської унії почалися гоніння на православ'я. Тих, хто не хотів стати уніатом, вбивали. Православних зі знатних родин забирали в Варшаву і піддавали тортурам, палили на вогнищах, вимагаючи зречення. За 200 років існування унії на Волині її жертвами стали 680 тисяч православних християн. Храми здавали в оренду для здійснення треб. Могли здати навіть під мечеть, під корчму або шинок. З жіночих монастирів цієї долі уникнув тільки наш монастир і став центром православ'я, який любив відвідувати Преподобний Іов Почаївський та матеріально допомагав Петро Могила. А ось князі Корецькі в особі Івана, що став Яном-Карлом, від православ'я відречуться".

Милостиня. Вчить доброті.

СВЯТИНІ. День, коли в 1622 році домашню святиню роду Корецьких, ікону "Споручниця грішних", хресним ходом перенесуть в жіночу обитель, – справжнє торжество для всіх корчан і святкується в четвер по святій Трійці. Через цю ікону Бог багато разів рятував Корець від ворогів, рясних дощів та інших напастей. У важкі часи її несли хресним ходом навколо обителі або міста – і біда відступала.

Про другу же святиню, що залишилася від князів Корецьких, плащаницю Успіння Божої Матері, написану на кипарисового дерева, досі розповідають дивну історію. Нібито вона була корабельною плащаницею. Коли почалася буря, всі кинулися до шлюпок, і тільки один матрос кинувся рятувати плащаницю, схопив її і тут же був змитий водою. Вся команда корабля загинула, а той матрос з плащаницею чудесним чином опинився на березі і вижив.
"Чудес в обителі безліч! – розповідає матушка Саватія. – Коли в 1990-х відкрилася Києво-Печерська лавра, наша ікона Печерських святих стала сама оновлюватися. Спершу вона була дуже темною, а тепер видно лик кожного святого! У 1938 році польський ескадрон під командуванням Адамкевича йшов на Корець, щоб стерти монастир з лиця землі. Не доїжджаючи до міста, воєначальник, прекрасний наїзник, раптом падає з коня. "Мене вразив ангел! Я вмираю! – промовив воєначальник. – Прошу про одне – не чіпайте Корецький монастир". Воїни повернули коней, так і не доїхавши до обителі. Пізніше з'ясувалося, що настоятелька сказала всім сестрам три дні дотримуватися суворого посту (навіть худобі не давали їжі) і молитися цілодобово. У той момент, коли впав Адамкевич, сестри служили акафіст архістратигу Михайлу".

Плащаниця Богородиці. Була домашньою святинею роду Корецьких.

КРАДІЖКА ІГУМЕНІ. На зорі "нульових" прозорливий старець архімандрит Парфеній, який відсидів у ГУЛАГу, не раз говорив монахиням: "Бережіть ігуменю вашу, щоб її не вкрали. А то прийдуть злодії і вкрадуть". Тільки після його смерті сестри зрозуміли, про яку ігуменю йшла мова. У листопаді 2001 року монастир пережив напад. Злодії вкрали ікони і цінне начиння. Але мати Божа "Споручниця грішних" знову явила диво: скільки не ламали злодії кіот, змогли зняти з ікони тільки дорогоцінну ризу. А ікону взяти так і не змогли. Це було ще одне диво.

РАДЯНСЬКІ ЧАСИ. "У період найсильніших гонінь на релігію за Хрущова, коли масово закривали монастирі, Корецька обитель прихистила безліч черниць з Зимненського, Кременецького та інших монастирів, – говорить черниця. – Виганниць привозили сюди машинами, як дрова, заштовхували за ворота і замикали. За межі обителі віруючим виходити заборонялося, біля воріт стояв конвой. Черниці не могли купити в магазині навіть буханець хліба! Щоб врятувати напівголодних черниць, люди перекидали їм їжу через паркан. Щоб уберегти свій монастир і сестер, настоятелька матушка Людмила їде в Москву до Святішого Патріарха Алексія з проханням про клопотання. Але не тут-то було! Секретар патріарха, явно ставленик від радянської влади, впізнавши матінку, повідомив, що якщо вона хоч словом обмовиться патріарху про стан Корецького монастиря, він викине її. Тоді матінка погодилася, а на зустрічі з Патріархом заговорила по-французьки, який знав і патріарх. І при цьому попросила його посміхатися, нібито йдеться про щось веселе. Після зустрічі монастир не тільки не закрили, але в Корці познімали все місцеве начальство – випадок унікальний. Все ж радянська влада намагалася обмежувати черниць, наприклад, відсутністю прописки, без якої будь-яку людину можна вигнати з дому і навіть монастиря. Прописувати на території обителі влада відмовлялася. Начальника, який погодився прописати сімох черниць, на наступний же день позбавили посади, а матушкам веліли ролтягом доби виписатися і виїхати з монастиря. "Нас тримали в кабінетах по 4 години, пропонували залишити монастир, обіцяли взяти на роботу секретарями, – згадує матушка Георгія. – Тільки ми не погоджувалися". Митарства черниць закінчилися в 1978 році, коли зусиллями настоятельки Наталії та за наказом Патріарха Пимена прийшло розпорядження всім насельницям видати прописку. Нині Корецький монастир носить статус ставропігійного – безпосередньо підкоряється тільки патріарху Московському. Таких монастирів патріаршого підпорядкування в Україні більше немає".

У музеї. Фісгармонія з монастирського класу 1900 роуц.

КОРЕЦЬ ЗСЕРЕДИНИ. Сьогодні в обителі живе 80 насельниць. Коли запитуєш корецьких черниць, скільки років вони тут, ті відповідають: "Ми роки не рахуємо. Бог рахує". "У монастир надходить не так багато послушниць, – говорить настоятелька, матушка Рафаїла. – Буває, що за рік жодної немає, а потім може і шість прийти. Часто думають, що сюди йдуть неповноцінні люди або через трагічну долю. Приходять з різних причин, але залишаються лише за покликанням. Коли я після закінчення 8 класів повідомила, що хочу піти в монастир, батько заплакав. І розповів, як одного разу сильно захворів і в гарячій молитві пообіцяв, що якщо Господь його зцілить, він віддасть свою дочку на служіння в храм. Батько зцілився і чекав мого рішення в пості і молитвах".

РОЗПОРЯДОК ДНЯ. Опівнічна починається о 6:00, о 7:30 літургія. Матушка благочинна без роботи не залишить: хто на пасіці, хто в школі, хто у дворі підмітає, на городі, на кухні. Виконувати покладається покірливо. О 13:30 обід у трапезній разом з настоятелькою. О 17:00 – вечірня служба, в 20:00 – чернече правило. У келіях живуть по двоє, як правило, старша з молодшою, щоб досвід передавати. Є кілька схимонахинь, які вже не ходять на послух, а перебувають у постійній молитві, вичитують псалтир і причащаються щосуботи.

"Як Бог один і той же, так і монастир – місце служіння, який століттями залишається незмінним", – кажуть черниці.

У монастирі читається невсипущий псалтир – безперервна молитва вдень і вночі. Днем можуть читати і молоді черниці, але вночі псалтир – тільки старші. "Це наша безперервна молитва за весь світ. Поки світ спить, монастир про нього молиться", – кажуть сестри.

50 ПОКЛОНІВ ЗА П'ЯТІРКУ і ТАЄМНІ СЛУЖБИ

Коли в 90-х роках стали відкриватися українські монастирі, ігуменями і благочинними часто ставали вихідці саме з цієї обителі. У тутешнє регентсько-катехізаторське училище приїжджають навчатися мистецтву диригування церковним хором і секретам церковного крою та золотошвейної справи. Найчастіше сюди потрапляють за направленням архієрея своєї єпархії, маючи при собі рекомендації парафіяльного священика. У середньому на одному курсі – до 15 учнів, навчання триває три роки. Щоб вступити, потрібно знати молитви і музичну грамоту, мати хороший слух і голос. Студенти чесно кажуть, що в їх училище нескладно вступити, складніше вчитися – пітерська програма досить складна. Може, тому тут, як і в монастирі, залишаються ті, хто прийшов за покликом серця. "Я з восьми років співаю на криласі, – говорить випускниця Галина. – Але батьки були проти того, щоб я вчилася тут. Мама казала: "регентством ти собі на життя не заробиш, це може бути хобі". Але я вирішила довести їй, що стану хорошим регентом і зможу жити тим, щоб вчити людей служити Богові".

Перед іспитами студенти завжди ходять до ікони Божої Матері "Споручниця грішних" в Троїцькому соборі. "Якось ми всім курсом пообіцяли Матері Божій, що якщо здамо на п'ятірки, підемо покладемо по 50 поклонів, а хто на 4 – ті по 40 поклонів, – каже Галина. – Після іспитів ми всім курсом поклали по 50 поклонів на знак подяки. П'ять днів після постригу одній з наших викладачок ми ночами співали в храмі молитовні співи. Чекали, поки закінчиться служба, а потім тихенько прокрадалися і потайки молилися. У храмі темрява, свічки та ікона Божої Матері, і таке одкровення в серці приходить – ні з чим не порівнянне. Ми настільки звикаємо до цього життя, що приїжджаємо на канікули додому, як у гості, а сюди повертаємося – як до себе додому".

Урок диригування. У духовному училищі високі вимоги.

МУЗА ПУШКІНА І ХРАМ-ВУЛИК

За багаторічне життя обителі у неї було безліч благодійників. Особливо люблять згадувати черниці про Анну Оленину (в заміжжі Анну Андро де Ланжерон), яка була музою Пушкіна. "Пушкін був вхожий у дім батьків Анни від самого її народження. Коли він повернувся із заслання, їй було 20 років, – каже матушка Саватія. – Олександр Сергійович настільки закохався в неї, що став просити руки. Але її батьки, незважаючи на всю любов до його творчості, вважали поета неблагонадійним і категорично відмовили. Проте Анна зберегла вірність Пушкіну і вийшла заміж тільки після його смерті, коли їй було вже 32 роки. Її чоловіком став син французького емігранта в Петербурзі. Вони жили спочатку в Петербурзі, потім 40 років у Польщі. Після смерті чоловіка Анна повернулася сюди, в маєток своєї доньки, княгині Уварової. Останні три роки життя прожила недалеко від Корця. Повністю взяла на себе опіку над дитячим притулком, де тепер знаходиться училище. Також на її пожертвування була куплена частина монастирської землі".

Храм-вулик. Бджілки живуть в зменшеній копії Троїцького собору.

ГОСПОДАРСТВО. "Якби не земля, не знаю, як би ми зараз і жили, – каже настоятелька монастиря матушка Рафаїла. – Земля – наша годувальниця. У нас є 20 га в чотирьох кілометрах від обителі. Ми вирощуємо овочі, картоплю, буряк та інші овочі, вирощуємо зернові культури, щоб могли самі випікати хліб. У нас є техніка, комбайни. Найважчим вважається серед сестер послух на оборі".

А ось один із найулюбленіших послухів – на проскурні. "Випіканням займаються черниці і іноді студенти Духовного училища, – говорить черниця Димитрія, з 30-річним стажем роботи в монастирській пекарні. – Це свята слухняність, і найулюбленіший послух! Проскурки випікають раз на тиждень. В середньому за один раз випікається до 3000 проскурок для прихожан і 100 – для служб".

Є в монастирі і своя пасіка, яка за своїм виглядом нагадує монастирський прихід. У макеті Троїцького храму живуть бджоли. Черниці любовно називають його: "Наш храм-вулик" і вчаться слухняності у бджіл.