Таємниці монастирів: Скит святої Анни – джерело зцілення

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

1/8

Пам'ятаєте, в казках є жива вода і мертва? Попив живої води – і зцілився. Казки казками, а в житті все буває. Наприклад, джерело праведної Анни у Рівненській області вважають одним з найдавніших резервуарів живої води у всій Україні. Сюди, за 30 км від Почаївської лаври, кожен день з'їжджаються десятки, а в свята – і сотні автобусів. Для чого? Щоб повірити в диво. А в цьому місці Бог проявляє особливо багато чудес і зцілень. Щоб чудо виповнилося, потрібно не так вже й багато: молитва, триразове занурення в крижану воду і віра в Бога.

З 2000 року тут не просто цілюще джерело і невелика церква, а скит Городоцького Свято-Миколаївського жіночого монастиря ("Сегодня" писала про нього 17 лютого 2015-го – "Острів молитви і покаяння"). Це тепер тут монастир, а починалося все... з блискавки, що вдарила в сосну і, пройшовши по стовбуру, увійшла в землю. З тих пір з-під її коренів тече джерело, яке люди прозвали "громовим" і "Троїцьким" (бо Господь, єдиний в трьох особах, управляє усіма стихіями).

Діти та наставники. Хресна хода навколо храму.

ЗНИКАЮЧА ІКОНА. "За народними переказами, у часи татаро-монгольського ярма тут стояла церква, – каже наш провідник, черниця Рахіль. – Коли татари нападали на Почаївську лавру, Господь явив велике чудо: церква промислом Божим пішла під землю, але довгий час люди приходили сюди і чули дзвін. Поки одного разу дітки-пастушки не знайшли тут ікону із зображенням праведної Анни. За православними канонами, Анна і її чоловік Іоаким, у яких 50 років не було дітей, а потім народилася Діва Марія, є молитовними предстателями за бездітними подружжями. Дітки принесли образ в храм Пресвятої Трійці в селі Онишківці, в 1,5 км від того місця. Селяни зраділи знайденій святині, але на ранок, коли прийшли в храм, виявилося, що ікона зникла. З'ясувалося, що вона знову була на тому ж місці, де її знайшли в перший раз! Тричі ікону хресним ходом несли назад в храм, і тричі вона поверталася на колишнє місце, де з'явилося цілюще джерело. Тоді вирішили спорудити там капличку, куди і помістили ікону. Власник тих земель не хотів будувати каплицю і прикинувся, що не бачить ні цілющого джерела, ні ікони. "Де вона? Я нічого не бачу!" – Сказав пан і тут же осліп. Від жаху він став просити людей принести йому цілющої води. Змочив очі – і прозрів. Після спорудив і каплицю, і кам'яні арки над джерелом".

У храмі. Схимонахиня просить благословення у ігумені.

СВЯТИНІ. "Ще у нас знаходяться дві чудотворні ікони – Богоматері "Єрусалимської" і "Онишковецької", – продовжує монахиня Рахіль. – Коли татари і турки в черговий раз намагалися захопити Почаївську лавру, вони спалили безліч навколишніх сіл, в тому числі і Онишківці. Повернувшись у рідне село, що перетворилося на попелище, серед згорілих уламків селяни знайшли ікону Божої Матері "Єрусалимської". Вона лежала ликом до землі і дивом не обгоріла. Вцілілу ікону принесли в капличку біля джерела. А коли наприкінці XVII століття в Онишківці знову відбудували церкву, то ікону перенесли назад, в храм Пресвятої Трійці.

У XIX столітті Матір Божа знову явила диво. Власником села Онишківці тоді був якийсь скарбник. Він був майже повністю паралізований і витратив неймовірну кількість грошей на своє лікування. У будинку скарбник була дивовижна сімейна ікона, яка передавалася у спадщину. На ній отроковиця Діва Марія зі складеними на грудях руками топче голову змія-спокусника. Образ цей дуже рідкісний і відповідає біблійним переказом: "Сім'я дружини зітре голову змія", а через обрану з усіх людей Марію в світ прийде Месія. Від безвиході скарбник став молитися у цієї ікони і просити Бога про зцілення. Уві сні йому явилася Матір Божа і пообіцяла одужання, якщо він побудує "невелику оселю" і віднесе туди сімейну ікону. На ранок скарбник прокинувся здоровим. Він виконав свою обітницю: побудував храм на джерелі і переніс туди ікону. Через деякий час скарбник переїхав в інше село і захотів забрати ікону в пам'ять про своє зцілення. Послав хлопчика-слугу за нею. Коли хлопчик зняв зі стін храму ікону, його обгорнув такий жах, а ноги і руки скрутило так, що він не міг поворухнутися, щоб поставити ікону на місце. Звістка про покарання хлопчика швидко облетіла всю округу, після чого до джерела йшли люди, а ікону стали називати чудотворною завдяки безлічі записаних свідчень про зцілення.

На службі. Три покоління віруючих.

РАДЯНСЬКІ ЧАСИ. "При СРСР і храм в Онишківці, і джерело сильно постраждали, – говорить Рахіль. – Після 1959-го храм розібрали і розпродали як будматеріал по "запчастинах". Зруйнувавши кам'яні коридори джерела екскаваторами, його повністю засипали торфокрихтою, землею і накрили бетонними плитами. Але тоді в ставках найближчого рибгоспу почала гинути риба. Через час люди зрозуміли, що причина тому – засипане джерело. Розкопали трактором котлован, в якому знову з'явилася вода. Священик отець Борис розповідав, що на цьому місці зцілилася дівчинка, яка взагалі ніколи не ходила. Батько привіз хвору дитину тільки за проханнями дружини. Вони побули тут цілий день, занурили паралізовану доньку на простирадлах у цілющу воду, помолилися і повернулися. Батько вийшов з машини, щоб відкрити ворота в будинок, і тут побачив, що відкрилися автомобільні двері і з машини повільно вийшла його перш паралізована дочка. Це було велике диво, після якого увірували навіть атеїсти. Стараннями місцевих жителів на джерелі спорудили фундамент з бетонних блоків і плит у вигляді трьох коридорів, а в 1991 році завершилося будівництво нової кам'яної церкви на честь праведної Анни, яка стоїть над джерелом. Ікони Богоматері "Єрусалимської" і "Онишковецкой" в 60-і роки вивезли невідомо куди. Залишилися лише записи про те, що вони були "розмірів із вхідні двері" і в срібних ризах. Ікони, які знаходяться в храмі зараз, відтворені нашими монахинями за старими записами з архівів. Ми віримо, що Матір Божа живе і проявляє чудеса не тільки в цих іконах, а в кожній, навіть відносно недавно написаної іконі. Тим більше на такому місці, прославленому чудотворіннями".

Підготовка до Великодня. Створюють унікальні воскові писанки.

ЗЦІЛЕННЯ. У будь-який час року тут одна температура води – плюс 4 градуси. Зайти в джерело незагартованим людям дуже складно. Холод моментально пронизує до кісток і сковує рухи. Тому зануритися реально тільки за допомогою молитви. Можна прочитати ту, яка висить на стінах джерела, можна "Отче наш". Занурюватися, за місцевими переказами, потрібно тричі. В купальниках і плавках черниці занурюватися не радять. Все ж святе місце, а не пляж. Сорочку, в якій занурилися, радять не прати, а висушити на сонечку і зберегти на випадок хвороб. Якщо захворів – потрібно помолитися, надіти на ніч і спати в ній. П'ять років тому я, будучи ще не особливо віруючою, купила у матінок в скиту "бабусину" сорочку в квіточку, занурилася і висушила її на сонечку. Минуло півроку, я злягла з високою температурою і згадала про сорочку. Не особливо повіривши, наділа її, промовила: "Господи, помилуй мене, грішну" і заснула. На ранок температура стала нормальною, і через день я знову була здоровою! Тепер сорочка завжди зі мною, якщо їду до джерела праведної Анни.

"У нас є така традиція: якщо хвора людина не може доїхати, його близькі занурюють у джерелі сорочку і привозять хворому, – додає матушка Рахіль. – Так зробила одна жінка з Одеси. Привезла сорочку доньці, яка страждає безпліддям, і сказала: "Просто носи її". Дочка виконала прохання, а мама посилила молитви. Через час дочка з чоловіком зважилися на штучне запліднення. Перше ж обстеження показало, що жінка вагітна! Тепер вони вже приїжджали до нас, дякувати святій Анні за малюка. Праведна Анна багато допомагає людям, особливо від безпліддя. Щотижня ми дізнаємося про нові свідоцтва зцілення і довгоочікувані вагітності. Люди приїжджають потім хрестити діток. Дівчатка – майже всі Анни. Ще багато свідчень від людей паралізованих, яких приносили сюди на простирадлах, занурювали, після чого вони чудесним чином зцілялися".

Послух. Черниці скиту із задоволенням водять мотоблок.

ЧИ ПОТРІБНО ЗМУШУВАТИ ЗАНУРЮВАТИСЯ. Здавна вважалося, що перш ніж іти в Почаївську лавру, потрібно прийти до джерела. "Тоді люди йшли пішки з найдальших місць. Занурювалися в джерелі, молилися, як би готували себе тілесно і духовно, потім йшли на Почаївську гору", – говорять матінки. По правді кажучи, далеко не всі наважуються зануритися в настільки холодній воді. "Чи потрібно себе змушувати?" – Запитую у матінок. "Якщо боїтеся, то ми не радимо, – кажуть матінки. – Значить, ще не час. Хоча якось приїхала до нас жінка Тамара з Луцька, у неї була холодова алергія. Хвороба, через яку до її першоджерела – холоду – звикнути неможливо. Жінка не могла ні в море купатися, ні в річці. Приїхала до нас з Почаєва з подругами. Ті її стали вмовляти. Вона зважилася, але перед зануренням лякала подруг: "Якщо занурюся – швидше за все помру, адже плюс чотири!". Перехрестилася, помолилася і занурилася. А вийшовши з води, забула про свою хворобу. Сестра Тамара багато разів приїжджала до нас, залишалася на послух на два-три тижні – дякувала праведну Анну за зцілення. Тобто іноді потрібно допомогти зробити крок до зцілення, перебороти свій страх. Але примушувати не потрібно. Можна просто умити обличчя, попити води, з собою взяти".

МОНАСТИРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. Сьогодні в скиту живуть 30 сестер, які не тільки здійснюють молитви, а розвивають підсобне господарство: ростять овочі та фрукти, тримають хоздвор і пасіку, забезпечуючи продуктами п'ять подвір'їв Городоцького монастиря. "Скит побудований на місці невеликого хутора Новаки, від якого у 2000 році дві хатки залишилося, і ті розвалювалися, – говорить Рахіль. – Жила одна бабулечка, а коли померла, донька прийшла і запитала, чи не хочемо ми купити будиночок з ділянкою. Віддала його майже даром, а наша матінка Михайла благословила: "Добре, хоч город буде! Біля монастиря ж не посадиш". Так і організувався госпдвір. Хатку ту не зносити, стоїть як пам'ять. Сестрички люблять жартувати: "У нас на скиту своя хата є!". У монахинь 7 корів, 3 телички і 2 кози, індики, кури, гуси. Сестри, які раніше в місті жили, зізнавалися, що ніколи і не замислювалися, звідки молоко береться і який це труд – доїти корів".

У корівнику на послуху дві сестрички – черниця Маргарита і черниця Матвія. Серед сестер це послух вважається найскладнішим. "Коли матінку Маргариту, щоб менше втомлювалася, перевели на інші роботи, вона назад запитів. Матушка благословила – і сестричка повернулася в корівник, – каже з посмішкою черниця Рахіль. – Взагалі, сестри тут особливі, дуже тварин люблять. Була у нас коза Ромашка. Так матінка Лариса пошила їй спідницю, одягала, як дівчинку. Коза знала, коли господиня її одягає, потрібно стати на лавку і стояти, не рухаючись. Дуже любила фотографуватися і вміла позувати, як справжня модель. Зараз у нас дочка її, але та скромніша, зовсім не модель, просто коза".

На госпподвір'ї. Матушка і дня не може без своїх корівок.

СЛУЖІННЯ ДІТЯМ. Крім господарства, черниці зайняті на різноманітних послухах: виготовлення чернечого одягу і священичих шат, сорочок для занурення паломників. Саме барвисте і копітка з послухів – підготовка сувенірів до Великодня. Саме тут створюють дивовижні великодні яйця з воску і бісеру за стародавніми традиціями, про які колись знали тільки черниці Корецького монастиря. З благословення владики Варфоломія і настоятельок обителей – матінки Рафаїли з Корця та матушки Михайли з Городка – сестри скиту святої праведної Анни приїхали в Корецьку обитель і навчилися цьому унікальному мистецтву.

А ще черниці відкрили недільну школу, куди щовихідні збігається дітвора з усіх навколишніх сіл. "Це в містах у дітей багато спокус – комп'ютери, телевізори, а в селах особливо і піти нікуди, тому вони вдаються на недільну школу, як на свято, – каже настоятелька Городоцького монастиря та скиту праведної Анни матінка Михайла. – Саме в селах тепер буде особливе духовне пробудження. Ось побачите! Часто діти приводять до церкви батьків. Таке тепер час, і в цьому – особливий промисел Божий. Кажуть, молодь тепер не духовна. Це неправда! Молодь хороша, знає і любить Бога. Немає поганих дітей. Просто потрібно знайти до них підхід. Кожна дитина за своєю природою – віруючий християнин, але треба вміти це донести".

ГАРТУВАТИСЯ ПО-ПРАВОСЛАВНОМУ

Тим, хто сумнівається – зануритися чи ні в холодні води джерела святої Анни, краще дочекатися, коли після служби сюди підійде місцевий священик. "Отець Лук'ян служив тут ще до організації монастиря, його все тут знають і дуже люблять, – каже монахиня Рахіль. – Перед нашим приїздом він зібрав усіх парафіян і оголосив, що приїдуть сестри і тут буде монастир, що прийняти нас потрібно по-християнськи, на те воля Божа. Взагалі сприйняв реорганізацію спокійно, зі смиренням, і залишився тут служити. Він дуже сильний молитовник. Обожнює джерело святої Анни і занурюється в нього по кілька разів на день. А взимку босоніж по снігу ходить!" Дійсно, побачивши нашого фотокореспондента у джерела, батько Лук'ян запитав: "Роздумуєте? Пірнайте! Ще жодна душа тут не захворіла, тільки одужала! Ось як потрібно!" Прямо в чорному одязі, з хрестом на шиї і радісною посмішкою, батько Лук'ян увійшов в джерело і тричі занурився.

Батько Лук'ян. З молитвою.