Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

"День дурня" в українському спорті: Усику дзвонили з США, а в "Динамо" відпрацьовували "пас на запах"

1 квітня 2015, 10:24

Кінзерський Едуард, Олена Павлова

Як жартують спортсмени - баскетболісти, які "купилися" на халяву, "переїла" важкоатлетка, "виклик" із США для Усика і цегла в сумці лікаря "Шахтаря"

Олександр Усик не відразу зрозумів, що дзвінок від Роя Джонса - всього лише жарт. Автор фото: Юрій Кузнєцов, "Сегодня"

Олександр Усик не відразу зрозумів, що дзвінок від Роя Джонса - всього лише жарт. Автор фото: Юрій Кузнєцов, "Сегодня"

Олександр Усик: "Дзвонить нам якось Рой Джонс..."

"Це було давненько, десь 2007-2008 рік, – розповідає олімпійський чемпіон з боксу-2012 Олександр Усик. – Капітан нашої збірної Жора Чигаєв якось набрав мене і каже: "Там така тема: в нашу Федерацію боксу дзвонив абсолютний чемпіон світу Рой Джонс і питав, чи є в Україні хороші бійці в категоріях 81-91 кг (та вага, де виступав сам Рой). І хлопці запропонували твою кандидатуру. Так що скоро тобі від Джонса повинні зателефонувати, а потім і приїхати за тобою. Вони там за співпрацю купу грошей пропонують!". Я повірив, надихнувся. Думаю, нічого собі! Поїду в Америку, до самого Роя Джонса! А потім задумався: який Рой Джонс? Чого він взагалі сюди дзвонить? Глянув на календар, а там – 1 квітня. Я все зрозумів і особливо не засмутився – потім ми з хлопцями гарненько посміялися.

Сам я якісь масштабні розіграші не влаштовував, зате по дрібницях дурачусь постійно. Розв'язати там шнурки – взагалі не питання (сміється). Можу повиконувати щось і не 1 квітня. Наприклад, подзвоню в офіс своєї промоутерської компанії К2 під час підготовки до бою і скажу Танюші (виконавчий директор Тетяна Каблучко – Авт.): Мовляв, все, я закінчив збори і поїхав додому. Вона мені: "Як поїхав?!" А я: "Так ось так!" Починається паніка, але потім я її заспокоюю, кажу, що розіграв".

Олімпійський чемпіон 1988-го Міглінієкс: "Папа "купив" відіками"

"Ніколи не забуду, як нас розіграв на Олімпіаді-1988 в Сеулі Олександр Гомельський, наш головний тренер, якого всі ми називали Папою, – розповів "Сегодня" чемпіон тих Ігор, екс-наставник БК "Київ" і БК "Донецьк" Ігорс Міглінієкс. – Після перемоги у фіналі баскетбольного турніру ми гуляли всю ніч. А офіційна церемонія нагородження повинна була відбутися рано вранці наступного дня – годині о восьмій. А ми в шість тільки до сну зібралися відходити. І тут приходить Папа і каже: "Хлоп'ята, я тут домовився, що вас, як чемпіонів, звозять на Сеульський завод електроніки, і кожен зможе безкоштовно вибрати для себе по одній одиниці відеотехніки. Автобус чекатиме біля готелю о сьомій ранку". І ми, звичайно, "клюнули". Правда, поїхати змогли не всі. Волков і Сабоніс тоді більше всіх "втомилися" від свята. Підкликають мене: "Ігоре, візьми і на нашу долю по відіку". Зараз, згадуючи ту історію, Волков на повному серйозі запевняє, що вони з Арві з самого початку зрозуміли, що Гомельський нас "купив", тому і не пішли з усіма. Ну, зараз можна говорити все що завгодно. А тоді ми, всі інші, зібралися на стоянці рівно о сьомій. Прочекали півгодини, автобуса все немає і немає. Тут Папа підходить: "О, зібралися вже! Молодці! Ходімо на нагородження".

Реклама

"Шахтар": донецькі цеглини в Ленінградському готелі

"Одного разу ми дуже своєрідно розіграли клубного лікаря "Шахтаря" Олега Глубокова, – згадує захисник "гірників" 1980-х, чемпіон світу-1977 серед молоді, а нині футбольний експерт Олександр Сопко. – Сталося це в році 1983-му або 1984-му, під час вильоту з Донецька на гру з "Зенітом" в Ленінград. Лікар наш був людиною нешкідливою, тихою, мовчазною, ось ми і вирішили своїм жартом його трохи розвеселити і до життя повернути. Справа в тому, що у нас в команді тоді була заведена така процедура: перед тим як відправитися з бази в аеропорт, ми, залишивши сумки в автобусі, йшли в їдальню за сухим пайком, щоб по прильоті в інше місто можна було повечеряти у себе в номерах, а не бігати в пошуках точки громадського харчування. І ось, як тільки Олег зайшов у їдальню, ми дістали дві заздалегідь припасених цегли і, загорнувши в газету, поклали йому в сумку. Думали, він виявить "вкладення" вже в аеропорту, коли підніме свій поважчалий баул. Скоса поглядали на нього. Але, на жаль (а може, навпаки – на щастя для нас) очікуваного ефекту не вийшло: доктор доніс сумку, не розкриваючи, до кінцевого пункту призначення. Що цікаво, нічого підозрілого не виявили і під час перевірки багажу в аеропортах – спочатку в донецькому, потім в Пулково. Загалом, Глубоков виявив "подарунок", лише заселившись в свій номер. Але як саме це сталося, ми так і не дізналися – доктор жив в одномісному номері. На ранок він тільки хитро посміхався і вивчаюче вдивлявся в кожного, намагаючись вирахувати жартівників. Але відкрито нікому ніяких претензій не висував. Так що розіграш вийшов, так би мовити, заочний. Ми чекали на трохи інший розвиток подій".

"Динамо": відро яблук і "пас на запах"

"У нас один час практикувалися жарти, засновані на людській жадібності, – розповідає знаменитий форвард київського "Динамо" 1990-х Віктор Леоненко. – Хтось намагався будь-яким способом заробити гроші, а інші над цим сміялися. Це все від того, що під час тривалих заїздів на базу з розуму сходили від нудьги. Ну і сама собою виникала думка: "Треба щось замутити". Заводіями, як правило, виступали ми з Юрою Максимовим, іноді ще хтось із хлопців приєднувався. Збирали в складчину якусь суму – $100-200, а в середині 1990-х це були дуже пристойні гроші, по суті – цілий мішок купонів (сміється). Після цього кидався клич: "Хто хоче взяти "банк", повинен буде зробити те-то і те-то". Ну, наприклад, якось принесли відро яблук, які потрібно було з'їсти за один присід. Зголосився один любитель фруктів, почав їсти. А яблука кіслючі такі попалися. Він кривиться, але їсть, а народ навколо сміється, підбиває. Ну, кілограма чотири в підсумку він подужав. Або ось, пам'ятаю, випадок, коли масажист "Динамо" (прізвище не називатиму), бажаючи заробити, перефарбувався. Причому, він був чорнявий, а ми "замовили" йому пофарбуватися в білий колір. Але в підсумку волосся стали якимось жовтим. Доходило до того, що народ мало не нікофлексом (зігріваюча мазь для зовнішнього застосування, – Авт.) зуби готовий був чистити".

"Зі старшого покоління динамівців відомим жартівником був Віталій Хмельницький, – продовжує Леоненко. – Мені розповідали, наприклад, про такого "горбиля" в його виконанні. Якось під час пробіжки Григорович присів відпочити на лавочку, "старикам" це дозволялося, вони на тренування іноді виходили просто "хазяйством" потрусити. Ну от, сидить він, а поруч намотує кола хтось із тодішньої молоді – Мунтян, по-моєму. Хміль йому: "Так вистачить бігати, молодий. Заспокойся. Іди сюди – я тебе навчу з заплющеними очима грати". Той: "Як це?" – "А ти понюхай у мене під пахвою, і зможеш потім на запах паси віддавати".

Призер ОІ-2012 Юлія Калина: "Палець в "допомогу"

"Якось тренування збірної проходило 1 квітня, – розповідає призер ОІ-2012 з важкої атлетики Юлія Калина. – Прийшли ми в зал, і перед початком тренування обов'язкова процедура – зважування на електронних вагах. Ну, я і вирішила розіграти одну з наших "великих". Не Олю Коробку, але теж дівчинку із серйозних "тяжів". Прізвище називати не буду, щоб не бентежити. Так от, стає вона на ваги, а я присіла поряд і роблю вигляд, що зав'язую шнурки, сама ж трохи натискаю пальцем на край платформи. Вага, природно, висвічується більша. Вона дивиться, не може зрозуміти. Зістрибнула, зняла кофту, роззулась, знову стає. Я знову пальчиком їй "допомагаю". Вона в повному здивуванні: "Блін, ось це я вчора поїла!". Ну і ми всі покотилися зі сміху. Потім вона мені, звичайно, довго проходу не давала – образилася".

Призер ОІ-2008 Ірина Ліщинська: 2 кг на пам'ять про Італію

"У першій половині 2000-х років у мене був італійський менеджер і агент – Джанні де Мадонна, і я частенько проводила свої тренувальні збори в Італії, – розповідає Ірина Ліщинська, срібний призер Олімпіади-2008 в бігу на 1500 м. – І ось якось, пробувши на Апеннінах близько місяця, збираюся додому. А там адже як: то екіпіровку нову отримаєш, то щось купиш, якісь речі собі або подарунки рідним. А за перевагу в літаках платити не хотілося. Тому все добре утрамбовували і навіть робили контрольні зважування багажу, щоб знати, що не виходиш за "норму". І ось я з вечора склалася – все начебто нормально. А на ранок їду в аеропорт, думаю: "Та що ж рюкзак-то такий важкий?". І тільки в аеропорту під час перевірки виявила причину: Сергій Лебідь (багаторазовий чемпіон Європи з кросу. – Ред.), він теж тоді тренувався в Італії, нишком запхав мені в рюкзак величезну упаковку спагетті, кілограма на півтора-два. Ну, добре хоч не цеглу сунув – такі випадки, знаю, теж бували".

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...