Депутатський прийом: Беленюк став дворазовим чемпіоном світу, а сьогодні у боротьбу вступають дівчата

Оце сезончик у Жана Беленюка видався! У передолімпійський рік – перемога на чемпіонаті Європи, перемога на Європейських іграх, перемога на виборах, а тепер і "Золото" чемпіонату світу в Нур-Султані! Вже друге в кар'єрі нашого призера ОІ-2016 з греко-римської боротьби – після титулу 2015 року. У фіналі до 87 кг Жан у валідольному протистоянні здолав угорця Віктора Лерінца – 2:1. "Займайтеся спортом! Побачимося!" – вигукнув на радощах борець після поєдинку. А потім додав: "Я такий щасливий. Я багато працював, щоб сьогодні вибороти перше місце. Це була важка зустріч. Віктор – сильний хлопець. Я дійсно втомився. На ньому дуже складно провести прийом: у нього гарний захист. Знаєте, зараз я народний депутат в Україні, і для мене дуже важливо підтвердити те, що я можу поєднувати, здавалося б, несумісні речі: бути і спортсменом з високим результатом, і досить ефективним депутатом. Я відповідаю за сферу спорту в Україні. У мене пленарні засідання, а в перервах я ще встигаю тренуватися".

ОКСАНА ЛІВАЧ. Сьогодні вступають у боротьбу дівчата. І однією з перших – чемпіонка Європи-2019 і срібний призер Евроігр-2019 тендітна Оксана Лівач, яка виступає у вазі до 50 кг.

— Оксана, як знаходите сили на ЧС після завантаженого сезону?
— Це велике бажання перемагати і йти до своєї мети. І так як світ – це останній старт і найважливіший в цьому році, потрібно налаштуватися, згуртуватися усіма силами і виступити якомога краще. Чи залишилися сили? Потрібно вміти це все коригувати – трохи відпочинку, трохи навантаження. Це все коригує тренер, і ми в гарній формі підійшли до чемпіонату. Як ставлюся до підвищеної уваги до себе? Це все приємно, але в певний момент потрібно абстрагуватися, зосередитися на своєму, на тренуваннях. Йти далі, де цілі серйозніші.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— У 22 роки ви одна з наймолодших в збірній. Питаєте поради у колег?
— Ми завжди дивимося на старших дівчат, беремо з них приклад. У них вже дуже багато нагород, і хочеться в якийсь момент бути ближче до них – за медалями і взагалі щодо боротьби. Вони завжди викладаються на тренуваннях, завжди цілеспрямовані. А ми ще молоді, у нас трошки вітер в голові, буває, на тренування з музикою приходимо. У нас більше молодіжний стиль (посміхається). Любимо розважитися, посміятися, але вже після того, як зробимо свою роботу.

— Хто ваші головні суперниці в Казахстані?
— У нас дуже сильна категорія. Зазвичай серед найсильніших японки. Також буде Марія Стадник, представники з Китаю і Кореї непогані. Але будемо намагатися оформити цю ліцензію, вона нам дуже потрібна.

— До речі, у вас вийшов драматичний фінал на Євроіграх з екс-українкою Стадник, яка виступає за Азербайджан. Чого не вистачило?
— Мені поки не вистачає досвіду, а вона старша за мене і сильніша фізично. Мені потрібно трохи додавати в плані фізичних даних. І більше впевненості в собі. Може, в Мінську мені її десь не вистачило. Але тут потрібно працювати, і все це приходить з часом.

— Траплялось бувати у Казахстані?
— Минулоріч на тренувальному зборі. Місцева збірна прийняла нас дуже тепло. Отже потрапимо в знайоме оточення. А клімат в Казахстані специфічний – вітри, тому що там степ, і холодно. Архітектура красива, але з Україною не порівняти – багато нових будівель, а природи немає. У Казахстані я вперше спробувала кінське молоко – смак специфічний. Як і вся кухня. М'ясо досить жирне, але цікаво, звичайно. У мене немає проблем з вагою, можу і солодке собі дозволити, але намагаюся їсти більше м'яса, макаронів, так як потрібні вуглеводи, фруктів, овочів. У мене проблема – набрати вагу. Треба, навпаки, більше їсти тістечок (сміється).

— Батьки були спочатку проти, щоб ви йшли у боротьбу. А як зараз реагують, не переймаються, вбачаючи ваші синці та садна?
— Вони були проти тому, що спочатку моя сестра йшла в боротьбу, і вони не хотіли, щоб і друга донька йшла – залишила їх самих. Але сьогодні вони дуже радіють моїм перемогам, вболівають, іноді приїжджають на змагання. Я думаю, їм це дуже приємно, адже ми з маленького села на Франківщині, і коли вітають батьків, кажуть, що пишаються нами. Так, батькам боляче дивитися, коли в їхньої дитини щось не виходить, але всі ці моменти перекривають наші перемоги. До цього варто прагнути.