Наш блогер в Ріо посидів у кріслі Мессі і зустрівся з Пеле і Марадоною

- Останні дні перед вильотом були якісь неспокійні: хоч би перенести цей довгий переліт, хоч би встигнути зібрати побільше інформації про Ріо. Втім, чим ближче до відрядження, тим голосніше я чув свій внутрішній голос. "Тодо бем" – звертався він до мене на португальському, немов відчуваючи: все буде добре.

Вирішальна доза заспокійливого наздогнала мене у Франкфурті – моїй транзитній точці. Символічний макет у вигляді статуї Христа-Спасителя був хорошим знаком. Він віщував лише одне: Бразилія чекає мене!

У футбольну атмосферу я пірнув ще задовго до Ріо. Одиночний хорват-сміливець забавляв своїми життєвими історіями і турбувався, як живеться в Донецьку його земляку Даріо Срна. До речі, з Даріо він раніше жив майже по сусідству, на відстані якихось 30 км. А ще моїми попутниками були гравці "Флуміненсе". З європейського турне вони поверталися не з порожніми руками: два невеликих кубки замінювали їм сувеніри у вигляді магнітиків.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

У самому ж літаку зайвий раз переконався: в найближчий місяць всі дороги вестимуть до Бразилії. Немов комахи, люди збиралися на найвидатнішу футбольну подію останніх чотирьох років. У подорож на мундіаль їхали організованими групами, з Японії та Китаю. Поряд з ними російські громадяни, схоже, організовували себе самі.

11 годин в повітрі далися на диво легко. За цей час встиг подивитися два фільми і побачити три сни. Лише один з них кольоровий. Зате який – про узбережжя Атлантики, яке я вже зранку бачив наяву.

Прилетівши, я ще довго не міг зрозуміти, що на іншому континенті. Все навколо здавалося якимось звичним, європейським. З вікна авто по дорозі до тимчасового житла так і хотілося охопити зором все навколо: величну статую Христа, кримінальні фавели, якими лякав мене фільм "Місто Бога", а ще славну "Маракану".

Втім, перше потрясіння застало мене в дорозі: наш автомобіль серед ночі і не думав зупинятися на червоне світло. "Такі наші правила", – пояснював водій, киваючи на годинник. Виявляється, до 6 ранку тут дозволяють розсікати повітря без зупинок, таким чином, зменшуючи шанси грабіжників на успіх поблизу перехресть.

Друге потрясіння було майже одночасно з першим: уже о шостій ранку в семимільйонному місті на дорогах ніде яблуку впасти – доводиться тренувати своє терпіння в автомобільних чергах.

Відвідати трущоби збирався з часом, хотів звикнути до тутешніх умов. Однак фавели знайшли мене самі, адже знаходяться вони в 200 метрах від її величності Копакабани. "Не бійтеся тут ходити, ці фавели миролюбні", – запевняла господиня орендованої мною квартири. Звучало переконливо. Настільки, що збираюся в найближчі дні відвідати цю унікальну на весь світ цивілізацію – міста в місті.

А пунктом номер один на порядку денному стояло відвідування "Маракани", перед якою мене зустрічали Пеле і Марадона. Точніше, два схожих на них як дві краплі води чоловіків, які заробляють собі на життя, торгуючи особою, жонглюючи м'ячем і імпровізуючи знамениту "руку Бога".

Атмосфера стадіону зачаровувала ще перед входом на територію, де до цих пір чутні звуки молотків. Незважаючи на те, що після реконструкції арену здали ще два роки тому, косметичні роботи на ній ведуться до останнього. Але точно все готово в роздягальнях. Їх комфорт відчув на собі, посидівши в кріслі під номером 10, на якому через кілька днів буде переодягатися сам Ліонель Мессі. Джакузі, що в сусідній кімнаті, тестувати не став: це задоволення залишив чотириразовому володарю "Золотого м'яча".

Чи буде якась новизна в словах "в Бразилії в футбол грають скрізь і чим завгодно", і зовсім необов'язково офіційним м'ячем турніру? Навряд чи. Не дарма кажуть, що у важких умовах дитинства Роберто Карлос грав не шкіряною кулею, а кокосами.

Футбольними майданчиками в Ріо служать всі вільні простори. Одне з них – це, звичайно, Копакабана, на узбережжі якої пощастило жити. Піщані фігури на пляжі, теплий океан і купа різних розваг навколо – все це чекає мене протягом найближчих двох тижнів.

Тому вітаю всіх з святом футболу з далекої Бразільщіни. Гра почалася. Мене чекає подальше знайомство з місцевими особливостями і самим чемпіонатом.

Ігор Бурбас, журналіст каналів "Футбол 1"/"Футбол 2", спеціально для "Сегодня"