Катерина Степаненко
редактор Сьогодні, 22 березня, в Києві стартує 16-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays, ексклюзивним інформаційним партнером якого є "Сегодня". В рамках фестивалю "Сегодня" спільно з "Радіо Свобода" представлять документальний фільм "Балух", який розповість про кримського фермера і громадянського активіста Володимира Балуха, засудженого російським судом на п'ять років в'язниці. Саму стрічку можна буде побачити 16 травня на каналі "Україна".
Ми поспілкувалися з автором проекту "Балух" Анжелікою Руденко про сам фільм і про труднощі зйомок документального кіно на тимчасово окупованій території.
- Анжеліко, розкажіть, чому вирішили взятися за документальне кіно?
- Спочатку я не планувала, що це буде кіно. Мені хотілося зробити розширений матеріал, спецрепортаж. Але коли ми відзняли все і побачили, що є кілька сюжетних ліній, з режисером зрозуміли, що це найімовірніше фільм.
- Чим саме вас зачепила фігура Володимира Балуха?
- Коли я дізналася подробиці його історії, мені захотілося розповісти про цю людину більше. Для мене було важливо не просто показати людину з патріотичними поглядами, який вважає, що Крим – це Україна. Ця його позиція всім відома. Я хотіла дізнатися, звідки у нього такий незламний характер, чому він такий принциповий, чому він такий безстрашний? Тобто він розумів, що робив і чим це загрожувало йому особисто і його родині. Звідки таке безстрашність? Чому? Хотілося дізнатися, що відбувається в його родині. І родинна, особиста історія виявилася теж досить драматичною, непростою. Як і життя будь-якої людини.
- У родині не всі згодні з його позицією?
- Не те щоб не згодні. Чоловік і дружина – у них є своя історія відносин, схожа на синусоїду. Тобто те, що він зараз у в'язниці, їх скоріше об'єднало. Вона допомагає йому зараз. А з сином відносини складні. Нам вдалося взяти у нього ексклюзивне інтерв'ю, тому що ні до нас, ні після син Балуха інтерв'ю не давав.
Також ми поспілкувалися з іншими членами його родини – з мамою, з його рідною сестрою, яка, до речі, живе в Росії. Там окрема історія їхніх відносин. Загалом, виявилося, що у нього дуже непрості відносини з усіма абсолютно. До того ж ми хотіли дізнатися, як до Володимира Балуха ставляться в селі: він займав активну громадянську позицію, балотувався на голову села. І ось восени ми поїхали на тиждень до Криму знімати цей матеріал. В результаті це відрядження обернулося для нас великою пригодою і декількома зустрічами з силовими структурами РФ. До цього я не зовсім розуміла, як люди знімають там, в Криму. Але це виявилося дуже ризиковано і дуже незвично для наших українських реалій: коли за тобою стежать, коли тебе затримують..
Володимир Балух. Українського активіста посадили на 5 років
- Защо вас намагалися затримати?
- Українські журналісти, як іноземні ЗМІ, повинні мати акредитацію МЗС Росії, щоб працювати на території Криму. Акредитацію російський МЗС нам уже багато років не дає без пояснення причин. Тому ми їхали як туристи, розуміючи, що не вестимемо зйомки публічних заходів. Що ми, по суті, зніматимемо в гостях у людей вдома. Мені здалося, що тут немає нічого такого.
- Але все-таки проблеми виникли?
- Так. Нас затримали за порушення міграційного законодавства, тому що ми в'їхали як туристи, а працювали як журналісти. Це нам загрожувало видворенням. Було кілька етапів, коли спочатку нас просто попередили, потім затримали для роз'яснювальної роботи. Оштрафували. І після цього відпустили. Але попередили, що якщо ми втретє попадемося, то нас виженуть з Криму на п'ять років. І мене це дуже здивувало, тому що ми приїхали знімати фільм про людину, яка на той момент вже два роки як сиділа у тюрмі! Тобто яку він може становити небезпеку для силових відомств у своєму становищі, я до кінця не розуміла. Тим більше що ми говорили з його мамою, дружиною і з адвокатом. І навіть це не сподобалося силовим відомствам. Тому, коли я повернулася додому, зловила себе на тому, що весь час озираюся, чи немає за мною стеження! Коли таксист в Києві запитав: "Звідки приїхали?", я стала якоюсь підозрілою. Чому він мене про це запитує? Тобто цей тиждень, проведений в Криму, коли за нами постійно велося стеження, залишила свій відбиток. Я повернулася з відчуттям страху. Адже коли я їхала до Криму, у мене навіть жодних підозр не було з цього приводу. Мовляв, в чому проблема – я ж просто їду поговорити з людьми у них вдома. За що мене можуть заарештувати? Але виявляється, їм дійсно не потрібна ні стаття, ні причина. Причина завжди знайдеться, була б людина.
- Як про вас дізналися і почали стежити?
- Ми самі до кінця не зрозуміли. Перший раз нас затримали і запросили на перевірку, коли тривало одне з останніх судових засідань у справі Балуха. Суд був відкритим для всіх бажаючих, там були і родичі, і журналісти. З собою з техніки у нас був тільки фотоапарат і смартфон. Але коли ми звідти вийшли, до нас підійшли люди, представилися співробітниками міграційного відділу МВС Росії, попросили документи і відвезли нас у відділення. Вони сказали, що підозрюють нас у здійсненні журналістської діяльності. Але це був тільки початок. Потім були і стеження, і штрафи. Нам доводилося ховатися в церкві, місцеві жителі ховали нас з однієї квартири до іншої...
- Ховались саме від стеження чи вам погрожували?
- Були різні загрози. Ми прийшли додому до однієї вчительки з села Серебрянка, яка була фігурантом в історії Балуха. Хотіли поставити незручні для неї питання, а вона викликала поліцію. З того моменту, як вона відмовилася з нами говорити і ми пішли, минуло всього півгодини, а нас вже по селу шукала поліція! Місцеві жителі порадили нам сховатися, тому що могли бути різні наслідки. Нам могли інкримінувати все що завгодно. Але оскільки це був тільки другий день відрядження, ми ще не до кінця розуміли, як правильно діяти. Ми погодилися сховатися, тому що я боялася, що ми нічого не знімемо.
І таких загроз дивних було багато. Місцеве населення досить агресивне було, підозріле. Вони не люблять журналістів, не люблять, коли їх про щось запитують. На прізвище Балуха вони реагують як на червону ганчірку. Не всі, звісно, приблизно 50 на 50: половина жителів села підтримує і позитивно відгукується про Балуха, а друга половина дуже проросійськи налаштована. Ці люди дуже агресивні і весь час погрожували викликати "кого слід". Це, звісно, дискомфорт, коли тобі весь час говорять: "Зараз ми викличемо поліцію".
Кадри з зйомки. Ексклюзивне інтерв'ю з сином Балуха
- Чи вдалося дізнатися, чому ця вчителька заявила на вас?
- Так. Це ми дізналися вже останнього дня відрядження, коли нас знову затримали. Це було вже в іншому районі, неподалік села, де жив Балух. Нас привезли до поліції і стали допитувати відразу за двома справами. У справі ось цієї вчительки виявилося адміністративне порушення. Вона заявила, що журналісти без дозволу зайшли на приватну територію.
А друга справа – порушення міграційного законодавства через те, що ми здійснювали журналістську діяльність. Ми вдруге попалися за це. І тому мене і оператора оштрафували, кожного на 2 тис. рублів. Про це ми детально розповідаємо в самому фільмі. Там було ще багато цікавих моментів.
- Такий досвід не відлякав від подальшої журналістської діяльності?
- Я собі віддавала звіт, що це може бути одна поїздка, наступна – вже через п'ять років. Але в цьому суть нашої роботи. Якщо ми всі боятимемося і не розповідатимемо, що насправді відбувається, ніхто про це ніколи не дізнається, і Крим так і залишиться такою собі terra incognita в окупації.
- Які перші відчуття у вас були, коли ви приїхали до Криму?
- Двоякі. Найголовніше відчуття і те, що вразило відразу після перетину кордону, – тиша. Абсолютна тиша! На зупинці, де ми чекали маршрутку, люди не розмовляли між собою взагалі. Ніхто, ні про що. Навіть сімейна пара між собою не спілкувалася. Коли ми сіли до маршрутки і хвилин 25 чекали відправлення, ніхто з пасажирів не вимовив жодного слова, ніхто не говорив по телефону навіть. Це такий контраст з Україною, де просто постійний галас, шум на зупинках, в маршрутках...
Потім ми запитували у людей, чому так. Нам відповідали, що люди просто не хочуть говорити зайвого, щоб у них не було проблем з владою.
Другий момент, який візуально вразив, – автостанції, які обнесені парканом. Є тільки вхід і вихід з цього паркану. Це напружує трохи. Я навіть зняла це на відео. Тобто звідти неможливо втекти, все під контролем. Дуже багато людей, які охороняють ці автостанції. Скрізь якісь посилені заходи безпеки...
І третій момент, про який неможливо не згадати: десь половина кримчан, з якими ми не на камеру спілкувалися і запитували, як їм живеться в Криму, відповідали, що їм все подобається, у них немає проблем. У них хороша, нова реальність.
Найгучніші українські документалки
"Майдан": був показаний на Канському кінофесті
Документальна стрічка Сергія Лозниці – це хроніка подій на Майдані, починаючи від мирних акцій кінця 2013 року і закінчуючи наслідками кривавого протистояння протестуючих і міліції. На початку стрічки історія зосереджена на побуті протестуючих на площі, фоном для яких служать промови, вірші і пісні, що лунають зі сцени. Далі показуються зіткнення в січні-лютому 2014 року, а кінцівка фільму присвячена загиблим на Майдані. Світова прем'єра картини відбулася на Каннському кінофестивалі.
"Майдан". Бюджет документальної стрічки становив 95 тис. євро
"Війна. Український рахунок": Друга світова
Український 9-серійний документальний фільм режисера Сергія Буковського розповідає про Україну в період Другої світової війни. Буковський показав, чим була страшна війна саме для українців. У фільмі багато військової хроніки, частина з якої раніше ніколи не демонструвалися, і показання свідків тих подій, для яких війна стала доленосною. Автор фільму намагається зберегти об'єктивність, надаючи можливість висловитися всім, навіть якщо їх погляд на одну і ту ж подію діаметрально протилежний.
"Війна. Український рахунок". Історія рядових українців
"Рідні": стрічка про те, як війна впливає на родину
Документальна картина "Рідні" режисера Віталія Манського присвячений тому, що переживає Україна після Майдану, і показує історію життя самого режисера і його родини, що живе в різних куточках країни: Львові, Одесі, на Донбасі і в Криму. Інша сюжетна лінія висвітлює глибоке коріння конфлікту між Україною і Росією.
"Всі герої фільму – мої родичі. Багато з них мають різні погляди. Я люблю їх усіх, але не з усіма згоден. Дуже складно було не сперечатися з ними, а дати висловити все, що у них на душі", – говорить Манський.
"Рідні". Дуже особиста історія, яка зачепить кожного
"Українські шерифи": про будні жителів села
Документальна стрічка Романа Бондарчука була висунута Україною на "Оскар" за кращий фільм іноземною мовою, але так і не потрапила в шорт-лист. Картина розповідає про робочі будні двох жителів села Стара Збур'ївка. Через те, що в селі практично повністю відсутні правоохоронні органи, двоє сміливців взяли на себе обов'язки правоохоронців. Спостерігаючи за їх роботою, глядачі можуть побачити насущні проблеми Старої Збур'ївки і вади, що стосуються всієї України.
"Українські шерифи". Фільм висували на премію "Оскар"
Нагадаємо, 2018 року фестиваль Docudays UA прийняв 62 фільми з 36 країн світу, з них 11 – українських.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми