Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, розповів сайту "Сегодня", як оцінити потребу України в боєприпасах, чому в умовах конфлікту з РФ важливу роль відіграє артилерія, і якими технічними рішеннями можна поліпшити роботу наших артилеристів.
- Якої шкоди зазнала Україна післе вибухів на складах в Калинівці під Вінницею, які там були боєприпаси?
- Там були переважно танкові боєприпаси. Також боєприпаси до реактивних систем залпового вогню, причому називають всі три категорії: "Град", "Ураган" та "Смерч". Там знаходилося 180 тисяч тонн боєприпасів, але яка їх частина підірвана, сказати важко. Якщо десята частина, про що говорили в Міноборони, то це одна версія. Якщо більше – інша. До речі, мене менше хвилюють танкові боєприпаси, ніж боєприпаси до системи "Смерч". Тому що їх кількість була обмеженою ще до вибухів у Калинівці. Справа в тому, що система "Смерч" повинна бути замінена новим ракетним комплексом "Вільха". Тому кількість боєприпасів до "Смерч" прорахована майже поодинично.
- У серпні президент говорив про суму, яка повинна піти на патронний завод, на цьому часто акцентували увагу і в РНБО. Чому такий акцент робиться на патронах?
- По-перше, якщо уважно послухати заяву президента, то він говорив про боєприпаси. Боєприпаси діляться на кілька компонентів – малий, середній і великий калібр. Малий калібр – стрілецькі боєприпаси і патронне виробництво. Зазначена сума в 1,4 млрд грн ділиться і на закупівлю, і на виробництво всіх боєприпасів.
По-друге, сьогодні Мінооброни і Мінекономіки розглядають питання будівництва складального заводу, на якому повинні виготовлятися великі (150 мм і вище) і середні калібри (23-30 мм та інше). Більшість моїх розмов з чиновниками стосувалися переважно великих калібрів. Тему стрілецьких боєприпасів часто піднімають компанії, які зацікавлені цю продукцію поставляти для Міноброни.
- Що це за компанії?
- В малих калібрах у нас представлені пропозиції компанії "Стілетто", яка спільно з канадцями просуває свої боєприпаси, продукція компанії "ТАСКО", що має патронне виробництво для категорії боєприпасів "спорт-полювання". Ще є обмежені закупівлі, які здійснює підприємство "Форт", вони закуповують комплектуючі з Ізраїлю без дозволу експортувати ці комплектуючі. Тут мова йде про гвинтівки, які вони поставляли в Національну гвардію і частково в ЗСУ. Якщо повернутися до питання про патронний завод, заступник міністра економіки Юрій Бровченко мені говорив, що відбудеться зустріч з компанією "Стілетто", щоб розглянути їх пропозиції спільно з канадцями щодо патронного заводу. Треба почекати результат цієї зустрічі.
– Що хоче держава?
- Український уряд розраховує на те, що закордонні партнери за свої гроші побудують тут виробничі потужності. Я розмовляв з канадцями, які говорять, що вони розуміють бажання українського уряду. Однак будуватимуть, якщо українська сторона теж візьме фінансову участь і надасть гарантії, що ці патрони дійсно будуть закуповуватися для ЗСУ. Також всі зацікавлені в тому, щоб було дано дозвіл на експорт вироблених в Україні патронів. Тому що немає 100% впевненості, що українська сторона дасть дозвіл на експорт продукції.
- Чому для виробника така важлива можливість експорту?
- Сьогодні виробнича лінія вартістю в $ 70 млн самооплачується протягом 25 років. Це не дуже рентабельно. Цей проміжок часу можна скоротити за рахунок експорту. Тому дійсно президент сказав про суму на боєприпаси, але Мінекономіки і Міноборони розглядають, перш за все, потребу у великих і середніх калібрах. Проблема малих калібрів перебувати на етапі переговорів із зарубіжними партнерами з натяком на те, що вони повинні побудувати потужності за свої гроші. Вони готові, але за умови можливості експорту, інакше такого заводу не буде. Ось зараз ми зависли в цій точці переговорів.
- Перейду до артилерії. Кажуть, що є проблема з боєприпасами для САУ і РСЗВ. Якщо порівнювати роботу російської і нашої артилерії 2014-2015 років, що нам тут потрібно підтягнути на випадок відновлення таких боїв?
- Я теж хочу отримати від відповідних посадових осіб в Україні відповідь на питання, яке у них бачення того, куди ми рухаємося з артилерією. Тому що коли ми говоримо про боєприпаси для артилерії або боєприпаси для стрілецької зброї, коли питають про необхідність в таких боєприпасах, то для правильної відповіді на таке питання потрібно зрозуміти, а потреба для чого і від чого? Якщо ми говоримо про інтенсивність боїв, які були в 2014-2015 роках – це одна ситуація. Якщо ми візьмемо відрізок таких бойових дій в 6 місяців і порахуємо витрату боєприпасів на півроку, то у нас для такої інтенсивності вже не вистачає і стрілецьких, і танкових, і, найголовніше, артилерійських боєприпасів. Такий темп бойових дій вимагає більшої кількості боєприпасів, ніж те, що у нас є на складах. Якщо ми говоримо, що війна закінчується, у нас головний акцент на "блакитні каски" ООН, відповідь інший: у нас достатньо боєприпасів!
А який контекст правильний?
- Я прихильник військової логіки. Підходи військових, вираховування потреби в боєприпасах за певним темпом бойових дій – найбільш правильний підхід. Наявність боєприпасного виробництва у великому, середньому і малому калібрі є критичною необхідністю. Боєприпаси – головний витратний матеріал бойових дій. Без цього говорити про боєздатність армії немає сенсу, навіщо тоді нові танки або РСЗО, якщо ми не в змозі забезпечити їх ефективними боєприпасами? Те ж саме стосується і стрілецького озброєння.
Сергій Згурець. Фото: Данило Павлов
Ще важливий момент. Виклик з боєприпасів полягає ще в тому, що якщо російські бійці будуть одягнені в бронежилети 6 класу, а вони не пробиваються патронами 5.45мм або 7,62мм, якими користуються наші солдати, це означає, що на складах у нас неефективні стрілецькі боєприпаси. Тому нові боєприпаси нам потрібні, враховуючи якісні зміни в російській армії.
А щодо артилерії?
За всіма типами боєприпасів – РСЗВ, ствольної артилерії і мінометів – кількість боєприпасів у нас вже недостатня. Це створює ризики для бойових дій нашої артилерії. Чому недостатньо? Тут комплекс причин. Наприклад, у нас є така тенденції, яку треба врахувати, ми часто стріляли "з гармати по горобцях". Коли ми використовували комплекси "Бук" проти російських безпілотників, то це неадекватно! Це неефективне використання комплексів для нетипових завдань. У нас є випадки перевитрати боєприпасів на порядок при знищенні деяких типових цілей. Наприклад, виявлений снайпер. І у цього снайпера РСЗВ випускає весь боєкомплект, замість того, щоб боротися з цим снайпером точково – іншим снайпером. Питання перевитрати боєприпасів дійшло навіть до військової прокуратури.
- Як вираховується розтрата боєприпасів?
- Є типова ціль. Наприклад, танк в окопі. Для танка в окопі потрібно максимум до 600 боєприпасів. Якщо на один захищений об'єкт вистрілюється кілька тисяч боєприпасів, то або у нас офіцери не підготовлені, або ми ігноруємо економічні розрахунки, які теж важливі для сучасних бойових дій. Тому недолік артилерійських боєприпасів після підриву складів і перевитрат – це серйозна проблема, яку треба вирішувати.
Як?
- Перше: більш ефективна підготовка особового складу. Друге: наявність власного виробництва боєприпасів. Тому що один новий боєприпас калібру 152 мм для артсистеми коштує десь 2400 євро! 2400 євро на один постріл, а таких снарядів треба сотні тисяч. Це астрономічні суми, які нам потрібні для закупівлі таких боєприпасів за кордоном.
Яке значення артилерії у війні з РФ на території Донбасу?
- Наша артилерія дійсно забезпечувала ведення бойових дій. У 80% операцій проходили із залученням артилерії. У разі інтенсифікації бойових дій, тягар боїв знову ляже на артилерію, яка є і мечем, і щитом. Тому на артилерію потрібно звертати увагу. ВСУ збільшили кількість артилерійських бригад. Ми зняли з арсеналів зразки техніки, які раніше не використовувалися, зокрема, гаубиці "Гіацинт" та інші системи, які були на складах. Весь арсенал, який у нас був, сьогодні використовується в штатних структурах ВСУ.
- Що потрібно підтягнути, щоб наша артилерія могла ефективніше протистояти російському противнику?
- Головна перевага штатних російських підрозділів у тому, що у них є поєднання автоматизованих систем розвідки і управління із засобами розвідки і безпосередньо з системами поразки.
Ми змогли підняти свій потенціал за рахунок безпілотних комплексів, української "Фурії" і польського Fly Eye, які використовуються для задач артрозвідкі в штатних артбригадах. Ми використовуємо певну кількість американських систем контрбатарейної боротьби AN/TPQ-49 і AN/TPQ-36, які нам надзвичайно корисні. Але шлях автоматизації бойового управління у нас не пройдений. У нас є пункт управління "Оболонь-А", яке розробляє львівське держпідприємство "Лорта". Саме "Оболонь-А" повинна стати тим "мозком" артбригади і привести до автоматизації управління (в програмному забезпеченні "Оболонь-А" закладений алгоритм бойової роботи артилерійської батареї, який дасть можливість відкривати вогонь набагато швидше – "Сегодня").
На виставці "Зброя та безпека-2017"10-13 жовтня ми цей комплекс побачили, ми бачили його і на минулій виставці, але до сих пір він не завершив повний цикл випробування, а це значить, що незрозуміло, коли комплекс надійде у війська. Тому у наших артилеристів більше техніки, більше досвіду, але в обробці інформації ми повільніше. Тому автоматизація ракетних військ і артилерії є найважливішою потребою для підвищення боєздатності наших військ. Командування це розуміє.
А зараз у нас ще радянське управління?
Для вирішення завдання розвідки ми застосовуємо радянські комплекси. Наприклад, АЗК-6 або АЗК-7. Але для ефективного ведення бойових дій артилерії треба швидко виявити противника, визначити його координати, здійснити удар і як можна швидше покинути місце, звідки було завдано удару. За рахунок американських РЛС ми визначаємо місце ворога, здійснюємо по ньому удар і змінюємо своє місцезнаходження. Але після визначення позиції ворога у нас все ще починається етап ручної калькуляції, ми вираховуємо, як здійснити удар, але це вже теж має бути автоматизовано. Про цей блок ми говоримо. У нас є кілька волонтерських розробок, не менше п'яти, але жоден з цих зразків не прийнятий на озброєння, тому що вони повинні бути інтегровані з "Оболонь-А", яку робить "Укробронпром". Без "Оболонь-А" ніякий інший комплекс не може бути інтегрований в систему управління. Зараз "пробка", яку треба вирішити, тому що без автоматизованого управління ми не зможе випереджати противника, навіть маючи хороші гармати і дорогі боєприпаси, все одно будемо нести втрати, тому що повільні за мірками сучасної артилерії.
- Ще питання про ПТРК. З одного боку постійні розмови про те, щоб нам дали американські "Джевеліни", але, з іншого боку, у нас є ПТРК "Корсар" і "Стугна", існують експортні версії, вони їздять на міжнародні виставки. Мені складно ці дві стратегії зрозуміти логічно.
- Я завжди говорив, що американські "Джавеліни" в Україну не потраплять з низки причин і обставин. Американська сторона не зацікавлена давати нам "Джавеліни". У чому ще проблема "Джавелінів"? Перше: вони не стріляють по холодних об'єктах. Якщо танк не рухається і він холодний, то влучити по ньому важко. Друге: якщо є пил або дощ, то є проблеми з пуском. Третє: це дорога річ. Але конкурентною перевагою "Джавеліна" є те, що він атакує зверху, якщо ціль була захоплена головкою самонаведення.
Тепер щодорозробки КБ "Луч" – ПРТК "Корсар". Він був прийнятий на озброєння місяць тому. Три тижні тому було змінене державне оборонне замовлення, збільшено кількість ПТРК "Корсар" і "Стугна", які закуповуються для ЗСУ. Але тепер інша проблема – ними треба вчитися користуватися. Це проблема для будь-якого нового зразка озброєння, який ефективний тільки тоді, коли особовий склад вміє ним користуватися. Якщо ми цього не вміємо, то хоч ми з мечем-кладенцем, але без навичок фехтування нічим хорошим це не закінчиться. ПТРК "Стугна" і "Корсар" не "розумна" зброя як "Джавелін", але це і спрощує їх швидкість адаптації українським військом.
- А яка ціна?
- "Джавелін" коштує $ 250 тисяч, а ракета – $ 100 тисяч. Ракета "Корсара" на порядок дешевше за ракети "Джавелін". Ця проблема зараз в Литві. Їм дали "Джавеліни" і гранатомети "Карл Густав", але основна частина тренувальних пусків відбувається на тренажерах. Тому питання з "Джавелінами" треба закривати через концепцію ефективного використання ПТРК "Корсар".
- Які сьогодні є зрушення щодо всього іншого спектра озброєння і техніки для ЗСУ і Нацгвардії?
-На сьогодні вже підписано контракт на поставки турецьких УКХ-радіостанцій, які будуть використовуватися для оснащення наших танкових підрозділів. Ці радіостанції цікаві тим, що працювали в умовах російського РЕБ, використовують режим ППРЧ і можна з ними познайомитися на виставці "Зброя та безпека-2017" (Псевдовипадкова перебудова робочої частоти (FHSS – frequency-hopping spread spectrum) – метод передачі інформації по радіо, особливість якого полягає в частій зміні несучої частоти, що підвищує перешкодозахищеність каналу зв'язку – "Сегодня") Якщо вони будуть закуповуватися, а ми будемо брати участь в розробці софта для них, то це теж підвищить керованість військами. Ще важливий момент – збільшення витрат на підготовку виробництва нових зразків. На початку наступного року, сподіваюся, буде прийнятий на озброєння ракетний комплекс "Вільха". Бронетехніка виготовляється більш повільними темпами, ніж очікувалося. Ті танки "Оплот", про які говорить завод імені Малишева, в кращому випадку ми отримаємо не раніше 2019 року.
Нагадаємо, до Дня Захисника України сайт "Сегодня" поспілкувався також з відомим військовим експертом, нардепом Дмитром Тимчуком, який розповів про прогрес української армії за три роки війни на Донбасі.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми