Крістіна Зеленюк
політичний оглядач Поки нова політична команда в Україні тільки формує свої цілі і пріоритети, в Євросоюзі відбуваються не менш цікаві процеси. Після виборів до Європарламенту триває перетасовування портфелів в Єврокомісії. Частина "старих" хороших знайомих Україні єврокомісарів можуть зберегти свої позиції, тільки вже на нових посадах. Щоправда, є ризик, що портфель профільного комісара з розширення та європейської політики сусідства дістанеться представнику Угорщині. Будапешт, як відомо, вже не перший рік блокує європейську і євроатлантичну інтеграцію Києва.
Єврокомісар з питань розширення, як відомо, грає не останню скрипку і в Східному партнерстві (СП) – політиці ЄС, якій цього року виповнилося 10 років. Саме завдяки йому Україна підписала Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі (DCFTA) і отримала безвіз. Однак, ювілейного саміту в цьому році країни-учасниці так і не дочекалися. Брюссель обмежився лише дводенною конференцією в травні. Сайт "Сьогодні" розпитав у одного із засновників СП, колишнього прем'єр-міністра Швеції Карла Більдта, чи потрібно переглядати політику СП і який вплив на цю політику ЄС чинить Росія.
- Східному партнерству десять років. Ви – один з його авторів. Результати виправдали очікування??
- Я бы сказал да. История такая, что это совместная инициатива Карла Бильдта и моего тогда польского коллеги Радослава Сикорского, которая родилась поздней осенью 2008 года сразу после .
- Я б сказав так. Історія така, що це спільна ініціатива Карла Більдта і мого тоді польського колеги Радослава Сікорського, яка народилася пізньої восени 2008 року відразу після російсько-грузинської війни. Це прискорило прийняття рішення в ЄС, яке офіційно втілилося в життя 2009 року. Тоді і було створено Східне партнерство на саміті в Празі. Чому це сталося так швидко? Тому що ми повинні були приділити увагу країнам Східного партнерства. У той момент все наша увага була зосереджена на Росії. Проводилось по два саміти на рік, плюс регулярні зустрічі. Тоді ми сказали: "Добре, але ми не повинні нехтувати й іншими країнами регіону". "Допомогла", якщо можна так сказати, російсько-грузинська війна.
Тепер, чи виправдали наші зусилля очікування? Ну, давайте чесно подивимося, де тоді були наші очікування? По-перше, 2008-2009 року базовою метою було підвищити увагу ЄС до цих країн і створити кращі умови для країн регіону розвивати відносини з Європейським Союзом. І, думаю, до десятої річниці Східного партнерства ми сміливо можемо сказати, що досягли цієї мети. По-друге, нам вдалося створити концепцію Угоди про асоціацію і зони вільної торгівлі (DCFTA), яку підписали три країни СП. Думаю, це навіть більше, ніж ми очікували 2008 року.
- Якби Ви могли повернутися на десять років назад, що б Ви змінили?
- Не думаю, що я б щось міняв. Східне партнерство ще діє, ніхто його не закриває, воно на хвилі. І, якщо ви подивитеся, там більше рамок, які потім наповнюються якоїсь політикою, політичним діалогом і виконанням DCFTA, як і двосторонніми програмами.
- Виходить, СП стало результатом конкуренції країн Східної Європи з Францією та іншими країнами Західної Європи, які більше уваги приділяли Півдню?
- Ні, це не була конкуренція. Але потрібно сказати, що в той час була велика французька ініціатива, так зване Середземноморське партнерство. Воно було засноване під час величезної зустрічі в Парижі (на установчому саміті в липні 2008 року – Авт.). Це створювало напруженість. І, чесно кажучи, нам на це не було чим відповісти. Так, СП – це про політику нашого сусідства по відношенню до інших країн. Але не по відношенню до Росії, про що також були дискусії. Так що, я б сказав, що це не конкуренція, а взаємодоповнюваністьь.
- Давайте розвінчувати міфи. Східне партнерство передбачає членство в ЄС?
- Ні, взагалі не обов'язково. Візьмемо Білорусь, яка хотіла стати частиною СП. Мінськ є учасником СП на дуже мінімальних умовах. Порівняно з 2009 роком вони показали мінімальні умови розвитку. Але ніхто б не запропонував перспективу членства Білорусі. Тому все це залежить від різних факторів проблем.
- Вам не здається, що СП потрібно переглянути або змінити?
- Знаєте, це те, що варто робити постійно. І, взагалі-то, СП і так змінюється і розвивається. Зараз у ЄС з уже асоційованими трьома членами СП набагато тісніші відносини, ніж, наприклад, з Білоруссю, Вірменією та Азербайджаном. Зараз Вірменія просувається і хоче бути ближче до ЄС, ніж це було раніше.
- Але на території Вірменії російська військова база...
- Так. Але вона може бути там, оскільки СП не покриває питання безпеки.
- Україна, Молдова і Грузія в відносинах з ЄС обігнали інші країни СП. Може, ЄС варто запропонувати нам амбітніший проект в рамках СП?
- На сьогодні для України, Молдови і Грузії вже існують такі проекти. Для України – це енергетичні проекти, що покривають питання транзиту газу та енергетичної ефективності. Схожі проекти є з Молдовою і Грузією. Багато в чому це залежить від умов. Але якщо взяти всі три країни, то відносини України з ЄС тісніші, ніж у Молдови і Грузії, що також пояснюється розмірами країни, географією та іншими факторами.
- В Україні під амбітнішим проектом розуміють перспективу членства.
- Але само поняття "перспективи членства" вже є за визначенням. У статтях Римських договорів (підписані 1957 року. – Авт.) це є. І якщо ви подивитеся на положення DCFTA і Угоди про асоціацію, там є чіткі зобов'язання їх імплементувати. І ми тільки на початку цього шляху.
- Добре, Ви бачите вплив Росії на СП?
- Так, вони хочуть. Але якщо повернутися до весни 2008 року, ми всі говорили про візії Європи від Лісабона до Владивостока. Тоді у нас були набагато тісніші відносини з Росією, ніж з країнами СП. І тоді дійсно серйозно стояло питання, чому ми повинні приділяти більше уваги країнам СП, а не Росії. Ми запропонували Росії стати частиною СП, але вони не захотіли. Росія хотіла мати особисті привілейовані відносини з ЄС, а не ділити їх з маленькими, менш значущими країнами. Потім, звичайно, події почали розвиватися по-іншому. Вони, як ми знаємо, робили все можливе, щоб зупинити DCFTA (країн СП з ЄС. – Авт.).
- Всі ми пам'ятаємо, як після візиту до Москви Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію на Вільнюському саміті. Схожі приклади можу навести щодо Вірменії і Азербайджану. Що це, якщо не вплив Росії?
- У випадку з Україною і Вірменією це був прямий вплив Росії. В цьому ніхто не сумнівається. Росія має великий вплив на Вірменію в плані безпеки. Тому у Росії були сильні аргументи, щоб переконати Вірменію вступити до митного союзу з Росією.
- Поки в ЄС немає консенсусу щодо членства України. Частково, це через Росію. Частково, через те, що ми не готові. Але Москва не може диктувати, кому ставати членом ЄС, а кому – ні.
- Існує ще третя причина. В ЄС в цілому немає консенсусу щодо подальшого розширення. Багато країн зайняті своїми внутрішніми проблемами. Їх ми повинні розв'язати передусім. Стосовно України, це займе якийсь час, поки питання з'явиться на порядку денному. На черзі вступ до ЄС Балканських країн. Але навіть для цього потрібен час.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали, що уряд України хоче об'єднати український і європейський енергоринки.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми