Як перевиховують людей, які вчинили злочини: досвід пробації в Україні

В Україні з'являється все більше засуджених, які за рішенням суду відбувають покарання не за гратами. Іншими словами, останні 5 років в рамках спеціального закону застосовуються інші заходи, не пов'язані з позбавленням волі. Офіційно це називається система пробації, а простіше кажучи – людина, що скоїла нетяжкий злочин, за який передбачено до 5 років в'язниці, направляється під контроль інспекторів. При цьому вона має можливість перебувати вдома, працювати, платити податки державі, відшкодовувати матеріальні збитки своїй жертві і в певній мірі переосмислити скоєний злочин. Такий захід застосовують лише до тих, хто, згідно з зібраними даними, готовий і може виправитися.

Вчора в Києві пройшов перший в історії України відкритий форум "Пробація – безпечне суспільство". На ньому зібралося близько тисячі співробітників служби пробації, своїм досвідом поділилися зарубіжні експерти. Наприклад, українські пенітенціарії розповіли, як і скількох злочинців вони намагаються виправити.

1/12

"Людей, які скоюють злочини, неможливо заховати за тюремними стінами і чекати, що проблема вирішиться, – повідомив директор державної установи "Центр пробації" Олег Янчук. – Ми вважаємо, що це питання потрібно вирішувати. Будуючи нашу пробацію разом з міжнародними партнерами, разом з представниками проєкту "Право-Justice", проєкту МАТРА, ми створили систему, альтернативну тюремному ув'язненню".

За словами Янчука, система пробації працює так: суду надається вся інформація про правопорушника. "Співробітники пробації готують для суду звіт про те, що могло штовхнути на злочин, – каже Янчук. – І найголовніше, служба пробації відповідає на питання про те, чи є у людини шанс виправитися без ізоляції від суспільства. Суди до нас прислухаються. Ми працюємо за допомогою таких інструментів, програм, які допомагають людині захотіти виправитися. Вже є хороші результати. 95% людей, з якими працює пробация, не здійснюють повторних злочинів. Але наша робота ускладниться, якщо суспільство не усвідомить своєї ролі в процесі порятунку тих людей, які одного разу оступилися".

До цього він додав, що зараз кількість правопорушників, з якими працюють органи пробації, – 61 тис. осіб.

"Це вдвічі більше, ніж кількість тих, хто відбуває покарання в тюрмах. Ще кілька років тому ситуація була зовсім іншою. Це означає одне – правосуддя нам довіряє".

На форум приїхав і виступив колишній засуджений Григорій Тонкий. "Зараз мені 37 років, – каже Григорій. – Свою першу судимість я отримав у віці 15 років. З тих пір, до 2012 року, у мене було 6 судимостей. Останню судимість я отримав за крадіжку. Мені дали 5 років з відстрочкою вироку на 3 роки. Мені дали шанс реабілітуватися і принести користь як для міста, так і для держави. Всі ці 3 роки я відмічався у відповідних органах, завдяки співробітникам пробації я дійсно задумався над своїм майбутнім. У підсумку я пройшов реабілітацію, потім став волонтером пробації. Зараз я зовсім інша людина. Влаштувався на роботу, є приватним підприємцем, займаюся будівництвом, плачу податки. Якби мене посадили, то було б навпаки – на мене витрачала б гроші держава". Присутній на зустрічі керівник проєкту "Право-Justice" Довидас Віткаускас резюмував: "Тюрма – це дороге задоволення".

Профільний заступник міністра юстиції Віталій Василик, який також брав участь у форумі, прокоментував перспективи пробації так: "Основна мета, простою мовою, – це перевиховати людей, які вчинили злочини. Є альтернативні методи покарання і варто їх використовувати. Це напрацьована міжнародна практика".

У свою чергу, присутній на форумі священик Олександр Клименко, який працював з ув'язненими, підсумував так: "У суспільстві є зайва, майже шансонна романтизація тюремного середовища. Є постійний поділ на "ми" і "вони". У таких випадках згадую слова Висоцького: "А раптом трапиться так, що маска ката сподобається і він її не зніме...".