Постаті 90-х: у День Незалежності артисти і спортсмени згадали, яким було життя 28 років тому

Незалежній Україні виповнюється 28 років. Навіть по людських мірках це дуже невеликий вік. Юність. Але скільки всього пережила країна за цю мить історії! Журналісти новин "Сьогодні" не тільки відкрили свої архіви, щоб поглянути на Україну 90-х, але і поговорили зі знаменитостями і зібрали самі колоритні розповіді про їх тогочасне життя. Вони згадували, як брали участь у демонстраціях за незалежність України, вболівали на кухнях, отримували зарплату свинями, робили спецефекти пилососами, вчилися спілкуватися з "малиновими піджаками", мріяли про нове життя своєї країни і шкодували про повільні реформи. Спортсмени пишалися, коли грав український гімн на честь їхніх перемог, а артисти раділи почуттю свободи.

Попередню частину спогадів читайте тут: Постаті 90-х: напередодні Дня Незалежності політики і бізнесмен згадали, яким було життя 28 років тому

Актор Віктор Андрієнко: "У 1991 році ми відчували свободу"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Це був непростий, місцями страшний, але класний час. Люди в малинових піджаках і з величезними золотими ланцюгами трансформувалися в теперішніх багатіїв, але вже без піджаків. Правда, тільки ті, кого не перестріляли конкуренти. До речі, багато хто з них допомагав акторам, захищав в розборках або, навпаки, наїжджав…

До сих пір пам'ятаю історію, як "малинові піджаки" замовили Давиду Черкаському телерекламу їх казино, заплативши аванс в 3 тисячі доларів. Але поки він творив, пройшло кілька місяців. Давид Янович прийшов здавати замовлення, а біля керма казино вже зовсім інші люди, запитують: "Чого прийшов?". Давид відповів, що зробив рекламний ролик казино і хоче продемонструвати замовникові. Відповідь його приголомшила: "А ми щось замовляли?". Черкаський: "Так". Господарі казино: "Так ми ще й гроші дали?!". Давид Янович: "Так!". А нові господарі: "Дуже добре ... Принеси завтра гроші, що ми дали!". Навіть на лічильник погрожували поставити, але все закінчилося добре…

А ось якби режисер Борис Небіерідзе не дружив з такими людьми, то українці так і не побачили б серіал "Роксолана". А вони допомогли – дали гроші на створення серіалу, і не тільки на це кіно.

Для мене 1990-ті – дуже різні. У 1991 році ми відчували неймовірну легкість, свободу і нічого не боялися. У 1992 році настала "оксамитова весна розкуркулення складів ЦК КП України" – вона почалася в травні і красиво закінчилася в листопаді, коли всі ми остаточно зрозуміли, що летимо у прірву...

У 1992 році з'явилися перші долари, зарплати, і ми щосили працювали. Тоді, в Ялті, я одночасно знімався в 6 фільмах, серед них "Імперія піратів". Мій син говорив: "А мій тато працює на кораблі піратом!". Я тоді зіграв в кіно не тільки піратів, а й римлян, французів, індійців, євреїв, зіграв навіть в англійській рекламі та працював на розігріві перед виступом Михайла Жванецького.

А в 1993 році почалася розруха. Мені довелося працювати тележурналістом – знімати свою програму "Про Кіно". До речі, саме я їздив в Москву, щоб роздобути на центральному каналі майстер-касети з серіалом "Горець". Цей серіал став мегапопулярним в Україні – за хвилину реклами під час його трансляції платили аж 3 тисячі доларів!

У 1996 році прийшов час для "Шоу довгоносиків". Вони збирали величезні рейтинги до 1999 року. Багато акторів тоді отримали можливість працювати. Нас впізнавали на вулицях, в транспорті і впізнають досі. Ми дозволяли собі жартувати над всім, що відбувалося в країні. Час був непростий, але хороший".

Ведучий Костя Гнатенко: "Мене помітили в кафе"

"Дев'яності – пік моєї популярності як успішного ведучого і поета. На ТБ я потрапив випадково. Мене, стильного і яскравого, зауважив в кафе режисер Олександр Бар і запросив на роль ведучого нового тоді жанру ток-шоу. Все так швидко закрутилося ... І я, скромний науковий співробітник музею, став мегазіркою. Моя програма "Бар "Чорний кіт" була дуже популярна! 

У ті роки я зізнався, що гей, і мені не було страшно! Зараз я не досліджую життя ЛГБТ-спільноти, впевнений, що люди, які ним керують, навіть не знають, що я існую. А я, до речі, автор гімну ЛГБТ "Рожеве і блакитне". Його ми з Ірою Білик написали ще на початку 90-х! Але це вже інша історія... 

У житті важливі не звання і не посади. Одного разу мені довелося виступати з концертом на сході країни перед справжнім кримінальним авторитетом! Так ось, якщо б мені не сказали, що він "авторитет", то я б подумав, що він викладач філософії, настільки був культурний і освічений. Виявилося, "авторитет" був моїм шанувальником, і заплатив хороші гроші. 

Зараз я – арт-директор нічного клубу у Києві. Разом з режисером і продюсером Валерієм Погонським ми відновили ток-шоу "Бар "Чорний кіт", правда, тепер на YouTubе. 

Я навчився бути щасливим без популярності, слави, впізнаваності, автографів, селфі та іншої нісенітниці – тієї, без якої в 90-ті не уявляв свого життя".

Гімнастка Олена Вітриченко: "У вагонах вода замерзала"

/ Фото: Getty Images

"1990-ті асоціюються у мене в першу чергу з кар'єрою в художній гімнастиці. Це були найуспішніші роки, – згадує бронзова призерка Олімпіади-1996 і 9-разова чемпіонка світу. – Розвалився Радянський Союз, ми як раз були його останньою молодіжною збірною. 

Для нас всіх це було, з одного боку, шоком, а з іншого – радістю. Кожна країна змогла виставляти своїх гімнасток на змаганнях. Але фінансування практично не було. Пам'ятаю, як ми добиралися з мого першого чемпіонату світу в 1992 році: летіли через Москву, а потім їхали на потязі, який не опалювався! А це була майже зима – листопад місяць. І ми з мамою (Ніною Вітриченко, тренером Олени. – Авт.) спали під матрацами, тому що було дуже холодно у вагонах. Поставили в стаканчик квіти, які нам подарували, і вода замерзла!

Але я пишалася, що наша країна стала незалежною державою. Мій батько завжди був за Україну, і його гордість за неї передалася мені. Було приємно бачити наш прапор і чути гімн, коли ми перемагали. 

На чемпіонаті світу вперше в мою честь гімн грав в 1994-му (в Парижі Вітриченко разом з іншою українкою Катериною Серебрянською розділили перше місце в фіналі з м'ячем. – Авт.). Чи впізнавали на вулицях? Так, брали автографи, знайомилися. Був навіть свій маніяк, який стежив за мною. Ми викликали міліцію, щоб його позбутися!

В кінці 1990-х у мене було вправу зі скакалкою під "Ти ж мене підманула": хотіла, щоб було видно, що ми представляємо Україну. Звернулися до Володимира Бистрякова, щоб він обробив цю музику спеціально для мене. Дуже подобалося його виконувати".

Штовхач ядра Олександр Багач: "У Канаді шукали гімн і дали премії за ОІ"

/ Фото: Getty Images

"У березні 1993-го збірна України вперше виїхала на чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні – в Торонто. Нас було десь вісім осіб, але ми взяли п'ять медалей. Інна Кравець виграла "золото" в потрійному стрибку, у мене була "бронза". Нам за спецзамовленням видали одяг і взуття, але не в національних кольорах. Коли Інна виграла, ніяк не могли знайти гімн, діаспора допомогла. А для мене гімн України вперше звучав на зимовому ЧЄ в 1994-му. З 1996-го ввели держпремії за Олімпіаду: за 1-е місце – 50 000 доларів, за 2-е – 30 000 і за 3-е – 20 000. Які взагалі були 90-ті для легкої атлетики? Приклад: у Луцьку на чемпіонаті України на 100 м у жінок брали участь 8 або 9 осіб, а в 90-х було по 5 забігів – людей 40-50".

Влада Литовченко: "У моделі пішла за порадою подруги"

"На початку дев'яностих я працювала вчителькою музики в звичайній школі. Свої заняття намагалася проводити нестандартно, розвиваючи музичні здібності у кожного учня. І так приємно, що мені до сих пір дзвонять колишні учні і дякують за уроки! Доля склалася так, що зі шкільного викладача я стала супермоделлю. Одного разу я з подругою гуляла по київських вулицях і побачила оголошення про набір дівчат в модельне агентство. Вона сказала мені: "Іди, спробуй, тебе візьмуть!". І понеслося! У 1994 році я стала "Міс Київ", а в наступному році – "Міс Україна". 

В ті часи потрапити в модельний бізнес було складно, адже він тільки з'явився в нашій країні, і ще не був розвинений. Будь-яка симпатична дівчина могла спробувати себе в ролі моделі. Якщо порівнювати з сьогоднішнім днем, то платили тоді трохи – за показ можна було заробити 50-100 доларів. Але в той час і це були для багатьох величезні гроші. У школі за місяць ніхто такої зарплати не отримував. Відомі супермоделі, які рекламували різні бренди і з'являлися на обкладинках глянцевих журналів, могли за один показ отримати тисячу. Для мене, простої шкільної вчительки, це був справжній успіх.

В кінці 1990-х я заснувала своє модельне агентство, яке сприяло тому, що модельний бізнес в нашій країні вийшов на європейський рівень. Після цього багато років я займалася культурною дипломатією і питаннями ЮНЕСКО. А кілька років тому захистила кандидатську дисертацію з історії та працюю директором Вишгородського історико-культурного заповідника".

Рудницька: "Ми все знищуємо" 

Українська співачка, зірка 90-х років і творець хіт-параду "Територія А" Анжеліка Рудницька на початку 90-х побоювалася, що незалежність Україні не дадуть.

"На щастя, це вийшло. Відразу скажу, що я не чекала тоді того, що за помахом якоїсь чарівної палички в країні все зміниться на краще. Навіть незважаючи на те, що я романтик, я розуміла, що в країні починався ремонт. За рік зробити його було б неможливо. Наприклад, не сталося швидкої декомунізації. Все це реалізовується з відстрочкою в кілька десятиліть, тому що тоді ми не захистили себе від впливу старої ідеології, – каже Рудницька. – Деякі зараз скаржаться, мовляв, що ви перейменовуєте вулиці, а не ремонтуєте дороги. Є, так би мовити, дві біди – дурні і дороги. Починати потрібно з дурнів, а дорогами займатися паралельно". 

На її думку, Україна ще через 28 років цілком має шанси стати країною мрії.

"Хочеться, щоб люди навчилися сортувати сміття, перестали вирубувати ліси, незаконно вимивати бурштин. Наша країна має для цього всі шанси. Але починати треба не з покарання, а з того, щоб прищепити людям любов до всього цього. Зараз ми все знищуємо, у нас якась епоха споживання", – емоційно розповідає Рудницька.

І продовжила:

"Відмінною рисою України може стати масове виробництво меду. Мрію про те, щоб українці їли не якийсь солодкий кондитерський сурогат, а свій першокласний мед. До речі, мед може годувати не тільки нас, а й інші країни. Мрію, щоб наші українські артисти не комплексували. Наші пісні фантастично сприймаються іноземними слухачами".

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, що потрібно знати про головні заходи Дня Незалежності: Ходу Гідності і Марш Захисників. Замість військового параду по Києву пройдуть ветерани на чолі з президентом Зеленським.

Також нагадаємо, що до Дня Незалежності відбудеться прем'єра фільму "Україна: еволюція гідності" .