Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Інтерв'ю з Юрієм Грищенком: "Розстріли інкасаторів схожі на гру або іспит"

18 серпня 2018, 07:21

Корчинський Олександр

Начальник Головного слідчого управління ГПУ розповів про те, що розслідують його підлеглі, чому вважає, що слідство у "справі Княжичів" треба продовжувати, про "дуель" з вівчаркою і своє хобі

Юрій Грищенко: "За характером я далеко не добряк, але вважаю себе прихильником справедливості". Фото: з архіву Ю. Грищенка

Юрій Грищенко: "За характером я далеко не добряк, але вважаю себе прихильником справедливості". Фото: з архіву Ю. Грищенка

Кілька тижнів тому ми опублікували бесіду з начальником Головного слідчого управління Генпрокуратури України Юрієм Грищенком і його підлеглим Андрієм Ткачуком про раніше маловідомі факти резонансної справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, про те, що зараз з названим судом вбивцею екс-генералом Олексієм Пукачем. Нагадаємо, що саме Юрій Олександрович, будучи членом слідчо-оперативної групи ГПУ з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, особисто затримував тоді ще чинного генерала Пукача за підозрою в умисному знищенні матеріалів стеження за журналістом (пізніше Пукача випустив суд, і він кілька років переховувався). Сьогодні ми публікуємо другу частину інтерв'ю з Юрієм Грищенком. Тут йдеться про те, в якому становищі зараз знаходяться самі слідчі прокуратури, про резонансні справи та деякі казуси в роботі ГСУ.

- Ваш главк – це велика структура на сьогодні?

- Всього по Україні в прокурорському слідстві в різних структурах до 700 осіб. В областях близько 300 слідчих, вони по вертикалі підпорядковані обласним прокурорам. Але керівництво ГПУ має право вивчати їхні кримінальні провадження, ГСУ має такі повноваження у цих кримінальних провадженнях, включати регіональних слідчих прокуратури до групи по тих справах, що у нас в главку в провадженні. Всього у нас на початок року було близько 7 тисяч кримінальних проваджень. А в центральному апараті – приблизно 400 справ.

У ГСУ в зв'язку з реорганізацією – чотири управління: з особливо важливих справ, стосовно працівників правоохоронних органів, розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки і стосовно організованої злочинності. Вся ця ускладнена ситуація існує до того моменту, коли запрацює ГБР, якому прокуратура повинна передати всі розслідувані справи.

Однак, за моїми відомостями, в ГБР, що створюється, начебто не дуже хочуть їх приймати в майбутньому, а бажають розпочати з чистого аркуша, тобто не з старих, а з нових справ. Але для цього необхідно законодавче рішення. В іншому випадку ГБР прийме наші незакінчені справи до розслідування, бо поки так каже закон.

До речі, подібна ситуація вже була і з НАБУ. Після 20 листопада 2017 року ми, тобто наш главк і територіали, передали їм 63 кримінальних провадження, як і належить за законом. Однак половина була нам повернута. Мовляв, все, що ми розслідували до створення НАБУ наприкінці 2015 року, не підпадає під їх юрисдикцію і слід розслідувати знову ж нам... Ми і розслідуємо. А ось справи щодо їх підслідності, занесені до ЄРДР після цієї дати, ми їм передаємо.

Оскільки йдеться про правоохоронців, наприклад, справу про події в Княжичах розслідувало наше відповідне управління. Повинен сказати, що на певному етапі думки слідчих і процесуальних керівників розійшлися в кваліфікації та оцінки дій учасників тих подій. Невдалу роль тут зіграло трактування ст. 365-364 КК України (перевищення влади і зловживання владою), за якою наслідки таких порушень закону мають лише майновий характер. До 2014 року був інакше, могли бути й інші наслідки. Але після внесених законодавцем змін залишилися тільки майнові.

1240101

Княжичі. На місці перестрілки працюють співробітники поліції. Фото: А. Бойко

Стосовно Княжичів ми спільно з процесуальними прокурорами дійшли до певної стадії розслідування, а далі наше бачення розійшлося. Ми, слідчі, вважали, що треба продовжувати слідство і давати оцінку діям ще низки людей, посадових осіб. Процесуальні керівники з нами не погодилися, зупинили слідство на цій стадії, виділили напрацьовані матеріали в окреме провадження і оголосили про закінчення розслідування (таке право у них є, і це абсолютно законно і нормально). Так що в суді, повторю, розглядатимуться тільки ті матеріали, які визнані процесуальними керівниками і напрацьовані слідством до настання розбіжностей з процесуальним керівництвом.

Тепер для продовження слідства, мабуть, процесуальні прокурори передадуть розслідування, наприклад, до СБУ або до прокуратури Київської області. Але не нам. Хоча частина справи все ж у нас, в частині організації того, що сталося, в зародку ситуації, так би мовити. Не так все там просто... А ось наслідки, з певною кваліфікацією доказів, з якою не погодилися процесуальні прокурори, розслідуватимуть інші.

Стосовно ж самих подробиць того, що сталося в Княжичах, крім вже оприлюднених, то я поки не можу про них говорити. Це неетично і може зашкодити подальшому слідству, тому що частина осіб можуть ще потрапити під підозру (і думаю, що потраплять). Але це ніяк не вплине на об'єктивність вже розглянутої в суді справи. Виходячи зі сказаного, я не виключаю і ще один судовий процес у "справі Княжичів", але вже з іншими обвинуваченими.

- А старі резонансні справи розслідуєте? Наприклад, про загибель Чорновола, Кирпи, Кравченка?

Реклама

- Справа про загибель Чорновола розслідується на території, конкретно, прокуратурою Києва. Кравченко фігурує у нас в справі Гонгадзе, саме його дії, загибель же не розслідується, ви знаєте, офіційний висновок – самогубство, як і у Кирпи.

Відомо, що ви особисто чимало часу займалися так званою справою "харківських інкасаторів". Що там було цікавого і чим все закінчилося?

- Нагадаю, що в Харкові кілька років тому неодноразово нападали на інкасаторські машини. Почалося все ще 2001 року, останній випадок був 2015-го, всього – одинадцять нападів і 17 жертв. Особливістю почерку злочинців, зокрема, було те, що вони нападали на інкасаторів тоді, коли ті приїжджали на передостанню або останню крапку маршруту. Тобто маршрут був заздалегідь відомий.

Інша особливість – схоже, гроші для нападників не завжди були на першому місці! Такий висновок роблю з того, що в низці випадків гроші залишалися на місці, їх не забирали. У мене навіть склалося враження, що орудували або любителі комп'ютерних стрілялок, або пейнтболу. Настільки все було поставлено при нападах якось сценічно, награно... Ніби як заради самого процесу, а не заради грошей.

Ось приклад. Інкасатори приїхали на точку, пішли за грошима, водій залишився в машині. Неподалік стояв непримітний автомобіль. На нього ніхто не звернув уваги. Злочинці дочекалися інкасаторів, які йшли з сумкою до свого автомобіля, вискочили з непримітної машини і, як в кіно, почали стріляти з автоматів, поливаючи вогнем все довкола. Водій інкасаторської машини прикинувся мертвим, потім розповідав, що чув переговори нападників, які шукали якусь мітку і так далі. Тобто на машину заздалегідь був встановлений своєрідний трекер (простіше кажучи, маячок. – Авт.) для стеження. Його хотіли забрати, щоб не видавати свої методи. Сумку з грошима, щоправда, забрали, але, як показали свідки, якось ліниво, не в першу чергу, як щось необов'язкове, але потрібне за сценарієм.

Встановлено, що злочинці посилювали патрони до автоматів, які забрали після першої справи та інших. Ці кулі після переробки пробивали будь-який бронежилет. Тобто у них був такий фахівець.

Потім зброя на кілька років затихла, після чого знову заговорила. Була версія, що його власник за щось інше сів до в'язниці, потім вийшов і взявся за старе.

Але була й інша версія, яку ми розглядали всерйоз. Це версія про дії спецпідрозділу іноземного походження, не виключено, з суміжної сторони. Коли зіставляли деякі часові відрізки, виходило, що, коли на кордон заступав чергувати черговий загін північного сусіда, з прикордонниками могли приходити і кілька спецназівців, типу на посилення. А до Харкова там півсотні кілометрів... Тож версія, що, нападаючи на інкасаторів, спецназівці як би здавали якийсь іспит на профпридатність, мала право на життя. Може, тому й деякі були без масок, щоб здати іспит ще й на перевтілення за допомогою гриму. Але, повторю, це лише одна з наших версій... Тим більше що народилася вона ще до війни на Донбасі і розвивати її нам особливо не доводилося. Так, деякі відомості про "той бік" ми мали, самі розумієте, це робота розвідки, не наша. Наприклад, на перевірці документів з російської сторони бачили таких типів, що на прикордонників зовсім не були схожі. А ось на спецназ, на диверсантів – цілком...

--3

В тренді
Як не заразитися коронавірусом в Україні: що радять Супрун, Комаровський та МОЗ

Харків. Тут кілька годин тому розстріляли інкасаторів

- Коли Віктор Шокін очолював ГПУ, був випадок, про який багато говорили. Маю на увазі кулю, що залетіла до його кабінету під час наради. Чи не ви розслідували цей інцидент? Самі на тій нараді були?

- Розслідувала СБУ, це без альтернативи їх підслідність. Я на тій нараді не був, пізніше попросив дозволу зайти до кабінету, подивитися, що і як. Побачив пробите вікно, причому з досить товстими і міцними стеклами. Тобто це не фікція, все, як кажуть, по-дорослому... Це, звісно, не пістолет, а, мабуть, гвинтівка. Що пістолет? Я був якось свідком, як куля, випущена з ПМ прямо в лоб людині, особливо небезпечному рецидивісту, кістку не пробила! Тільки шкіра лопнула... Або куля така, або лоб...

Я подивився траєкторію кулі, що влучила в кабінет генпрокурора, стріляли, мабуть, з сусідньої висотки. Причому якось відстежувалося місцезнаходження людей в кабінеті, адже штори там завжди запнуті. Напевно, була апаратура, але судити про це не мені, а тим, хто розслідує.

Реклама

- Розкажіть про декілька випадків розслідування, які вам особливо запам'яталися. Найважчих або найнезвичайніших. Крім справи Пукача, зрозуміло, про нього ми вже багато говорили.

- Важким було рішення у "справі Княжичів", в результаті чого сталося виділення окремих епізодів. Адже там йдеться про вбивства, я, як слідчий старого гарту, вважаю, що в таких випадках не може бути компромісів, треба розслідувати все до упору. Не всі зі мною були згодні, тому вийшло, як говорив вище.

Дивують часом розміри хабарів. От нещодавно ми відправили до суду справу однієї дами, арбітражної керуючої якогось банку. Так там хабар становив 5 мільйонів доларів, причому готівкою!

З незвичайних справ... Ну, ось розслідували ми отримання хабара працівником правоохоронних органів. Його взяли на гарячому, разом з грошима. Потім привезли до кабінету слідчого. На стіл слідчий поклав той самий хабар, щоб зафіксувати під протокол детальний огляд предмета неправомірної вигоди (хабара). Підозрюваний виявився хитруном. Він прикинувся, що йому зле. Слідчий сполошився, чим би допомогти? Той хрипить: води! Слідчий метнувся за водою, а підозрюваний схопив хабар і сховав у кишеню. Потім, продовжуючи гру, попросився до туалету. Там, залишившись один, спробував прожувати долари. Нічого не вийшло. Тоді став купюри рвати і скидати в унітаз, в тому числі цілі купюри, часу особливо-то не було. Все зробив і вийшов, мовляв, полегшало. Тут слідчий, нарешті, помітив, що долари зникли, зрозумів, що сталося. Прибіг до мене з доповіддю... Що робити? Я дав команду закрити доступ до цього стояка, викликали фахівців, які добряче попрацювали, треба визнати, в результаті все знайшли і дістали, до останнього долара. Подерті, зжовані, але знайшли, як і конверт з викривальними написами, в який хабар була упакована і який теж потрапив до унітазу. 

Про що говорить цей випадок? В першу чергу, про уважність, про те, що треба завжди дотримуватися всіх правил, яких тебе вчили, навіть в дрібницях. Ось мої наставники мені втовкмачували: на столі у слідчого не повинно бути нічого металевого, тим більше гострого або важкого, це все може стати зброєю для того, кого ти допитуєш. І на стіні навпроти допитуваного не повинно нічого висіти, ніяких картин. Це вже психологія: впершись поглядом в картину, підслідний може зосередитися на цьому і успішно замикатися. А погляд на голу стіну не дає йому сконцентруватися... Начебто дрібниці, але в нашій справі дуже важливі.

Корисні звички треба в собі виховувати. Ось зовсім недавній випадок. Приїхав до нас в ГПУ на бесіду один бізнесмен, який проходить як свідок. Прибув він на броньованому "Мерседесі", з охороною. А ось звички носити ключі від машини у бізнесмена або його водія не було, мабуть. Коротше, щось там спрацювало, і в автомобілі на нашій стоянці, під нашими вікнами, завила сигналізація. А ключі від броньованої машини залишилися в закритому салоні! Все це тривало кілька годин, працювати було неможливо. Так під рев сигналізації я і з роботи поїхав... Пізніше дізнався, що відключити її вдалося лише через кілька годин. А якби була звичка завжди носити ключі з собою, наприклад, в такій-то кишені, подібного не сталося б...

--_02

Хабар. Ті самі долари, які побували в... каналізації. Фото: з архіву Ю. Грищенка

- Юрію Олександровичу, розслідуєте ви гучні справи останнього часу?

- Ні. З 20 листопада 2017 року слідчі прокуратури дані про кримінальне правопорушення вже не мають права вносити до ЄРДР (тобто не можуть, по-старому, самі порушувати кримінальні справи). Якщо говорити про прокуратуру, то це прерогатива тільки процесуальних керівників. А слідчі прокуратури беруть лише ті нові справи, які мають відношення до тих, що були у нас у провадженні до названої дати.

Наприклад, розслідуємо давно справу про розкрадання. І пізніше випливають епізоди, скажімо, про легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, або про ухилення від сплати податків... Процесуальний керівник бачить, що для встановлення істини це треба теж розслідувати, заносить до ЄРДР і дає нам в провадження. Якщо ж до наших минулих справ нові епізоди не мають відношення, хоча і відносяться до прокурорської підслідності, то процесуальний керівник заносить матеріали до ЄРДР і змушений відправляти до поліції або СБУ. Тож ніяких нових справ ми не розслідуємо. Щоправда, за винятком тих, де фігурантами, підозрюваними в порушенні закону, виступають самі співробітники МВС або СБУ. Тоді розслідуємо ми. Це є в областях України, а в центральному апараті нашого главку таких справ зараз немає.

- Наприкінці інтерв'ю традиційне запитання про особисте. Якщо є дозвілля, чим займаєтеся? Або всі думки тільки про роботу?

- Звісно, робота – в першу чергу, я адже в системі вже 29-й рік... Обіймав різні посади, навіть таку екзотичну, як в.о. стажиста слідчого. Починав у Бердичеві Житомирської області.

У мене два сини, старший пішов по моїх стопах в юристи, він слідчий однієї з регіональних прокуратур, молодший ще школяр. Дружина – педагог. Підтримую спортивну форму в єдиноборствах (самбо), граю в баскетбол. Навіть тут, в ГПУ, збивав команду як граючий тренер...

Люблю читати, особливо детективи. Але тільки якщо вони написані професійно. Якщо на початку бачу фразу типу "слідчий карного розшуку", відразу книгу закриваю назавжди. Немає в КР слідчих, там оперативники... Небайдужий до класики: Ремарк, Драйзер... Не рибалка і не мисливець, хоча стріляти люблю – в тирі. Коли був слідчим і сам розслідував резонансні, небезпечні справи, то роками ходив зі зброєю, зараз вже не ношу. Застосовувати зброю, щоправда, не доводилося, хоча ситуації були різні. Одного разу вночі на мене кинулася величезна вівчарка без намордника, з вишкіреними іклами. Я мав усі підстави стріляти і вже був готовий до цього. Але все ж пошкодував собаку... Я, як вчили, не смикався і зловив його погляд, твердо подивився йому в очі. Чи то це зупинило, чи то пролунав не чутний мені сигнал, але вівчарка не вчепилася в мене. Постояла і відійшла...

За характером я далеко не добряк і не сентиментальний, але вважаю себе прихильником справедливості. Заслужив – отримай, хоч нагороду, хоч покарання.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...