Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач 
2019-й рік з позиції процесів, що відбувалися у світовій політиці, був неоднозначним. З одного боку світу загалом же вдалося уникнути серйозних воєн і бойових конфліктів. Взагалі масштабні бойові дії велися лише у Сирії та Ємені. Та ще в десятці країн Африки та Близького Сходу тривали уповільнені громадянські війни з різним ступенем інтенсивності. З іншого – важко говорити про деескалацію напруженості в точках, здатних "спалахнути" у будь-який момент. Індія і Пакистан, Іран, Палестина, протистояння Китаю і США в Південно-Китайському морі – протистояння між сторонами конфлікту цього року лише посилилося.
З одного боку тенденція до руйнування світового порядку, яка ще п'ять років тому здавалася непорушною, посилилася. До чого чимало зусиль доклав президент США Дональд Трамп, який рішуче розрубує "гордієві вузли" двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, який ініціює санкції і торгові війни в усіх напрямках. З іншого – провідні країни все ж не втратили надію домовитися і якщо не повернути "все як було", то хоча б зберегти єдність з ключових питань.
З одного боку 2019-го більшість чекали світової економічної кризи, кризи Європи за результатами виборів до Європарламенту, але ні першого, ні другого не сталося. З іншого – економічна ситуація у світі жодним чином не покращилася, а процеси, що загрожують єдності Євросоюзу нікуди не поділися.
Про інші тенденції 2019 року сайту Сьогодні розповіли наші експерти-міжнародники.
Ілля Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього":
- Перша тенденція 2019 року – збільшення соціального розриву, соціальної нерівності. Ця тенденція триває з 2010 року і постійно посилюється. Поточного року розрив між багатими і бідними було видно в багатьох країнах, водночас у більшості країн світу левова частка благ зосереджена в руках невеликої частини населення. До того ж Федеральний резерв США щороку публікує дані про блага, зосереджених в руках кожного покоління. І в цьому році було видно, що в руках покоління "бебі-бумерів" – це люди, народжені в період з 1946 по 1964 роки зосереджено понад 50% світових благ. Тоді, як у покоління міленіалів (народжені в1981-1996 роках) – всього 3%. Про більш молоде покоління Z взагалі не йдеться.
Така тенденція – першопричина всіх соціально-економічних потрясінь, які були в 2019-му. Чилі, Перу, Болівія, Франція, Близький Схід – в основі більшості виступів нерівність, соціальний розрив і дисбаланс у розвитку регіонів – тобто між містом і провінцією. У світі (в Україні, до речі зокрема) спостерігається зростання урбанізації. Люди виїжджають з сіл, міста отримують переважне фінансування, розрив між провінцією і містом поглиблюється. Власне, рух "жовтих жилетів" у Франціїі вересневі виступи в Німеччині – саме про це. Їхньою рушійною силою була провінція.
Другий тренд року – розхитування міжнародної системи безпеки. По-перше, стала гірше працювати система контролю над озброєннями. Поточного року "помер" договір про РСМД. Гірше почала працювати система контролю над розповсюдженням ядерної зброї. Як ми бачимо, проблема Північної Кореї не вирішена, незважаючи на зусилля Трампа. Проблема Ірану не вирішена. Ба більше, Іран у відповідь на санкції вперше в цьому році перейшов до прямих порушень договору 2015 року. І наразі незрозуміло, чи буде дана угода жити, чи вона помре. Остання зустріч підписантів показала, що договір оживає останніми днями. А це означає гонку озброєнь на Близькому Сході. Тому що 2019-го вперше Туреччина і ОАЕ заявили про бажання розвивати ядерну програму, зрозуміло, "під соусом" "мирного атома". І вперше зафіксована передача деяких ядерних технологій від США Саудівській Аравії.
Третій тренд – екологія. Поточного року також було багато протестів, пов'язаних з екологією. У екологів з'являється пантеон власних героїв, таких, як Грета Тунберг.
2019-го у світі спостерігалася криза представницької демократії, як політичної системи. Все складніше проводити вибори, все складніше апелювати до більшості, оскільки поняття більшості в нашу постмодерністську епох розмите. І все складніше формувати коаліції. У Нідерландах коаліцію формували 208 днів, у Бельгії – 163 дні. Іспанія, Ізраїль пережили двоє дострокових парламентських виборів і так далі. Скрізь одне і те ж. Приходить занадто багато партій, занадто протилежні позиції вони мають, занадто радикалізується електорат. У багатьох країнах політика стає крихкою.
Петро Бурковський, глава Центру проблем РФ Націнституту стратегічних досліджень:
- У багатьох країнах світу, які розвивалися за неоліберальними рецептами вичерпався ресурс економічного розвитку. Це перший момент. Другий, поки цей ресурс ще був, еліти не надто замислювалися над питаннями розподілу національного багатства. Відповідно в останні роки намітилася тенденція зростання протестних настроїв у багатьох країнах світу, зокрема розвинених. Ця тенденція не лише 2019 року, вона спостерігалася й раніше. Але саме 2019-го вона проявилася особливо яскраво.
Ми бачили протести у Венесуелі, в Болівії прибрали президента, зараз все йде до того, що буде повалений президент у Чилі. В Аргентині відбулася зміна – без протестів, але діючий президент програв вибори популістам. У Бразилії приходить до влади правий популіст. Всі ці протести в Латинській Америці – це відкладена криза 2008-2010 років, в основі якої стоїть саме несправедливий перерозподіл національних багатств.
Ми бачили протести у Франції, і таке інше. По суті, формою протесту за тими же мотивами були й вибори у США 2016 року, де громадяни обрали президентом Дональда Трампа.
Ключовою подією стали вибори у Великій Британії, на яких перемогу здобули кола, що підтримують Брекзит. Взагалі ж і сам Брекзит є відповіддю громадян Британії на ті тенденції про які згадувалося вище. Громадяни не відчули зростання власних доходів і піддалися на вудку популістів, які сказали: все це тому, що ми занадто багато грошей віддаємо Євросоюзу.
Тобто, якщо підсумувати, і протести в Латинській Америці і "Жовті жилети" і Брекзит – прояви кризи неоліберальної моделі економіки. Така модель, що почала розвиватися в 90-х, дійсно віджила своє. Потрібно шукати щось нове, інакше до влади будуть приходити популісти різного штибу і світ зануриться в цілу серію політичних криз і політичної турбулентності.
Цей рік також показав іншу тенденцію. Вона вже характерна для авторитарних держав. Найбільш показові в цьому плані протести в Гонконзі. Про що свідчить ця тенденція? Про те, що не може держава, обмежуючи політичні та інші свободи громадян, залишаючись авторитарним, претендувати на прогресивний економічний розвиток. Точніше вимагати від громадян участі в такому розвитку. Тому що прогресивний розвиток насамперед передбачає наявність основних прав і свобод людини.
Китай почав руйнувати незалежну судову систем Гонконгу. Але насправді йшлося про руйнування прав і свобод. Китай спробував прибрати основу, базис, фундаментальні права і продовжувати користуватися перевагами системи "одна держава – два устрої". Так не буде. Щось подібне ми бачили в Малайзії, де люди повстали проти корупції, і де стоїть питання про страту одного з колишніх керівників держави, раніше – у Південно-Африканській республіці. І до речі, аналогічні першопричини протестів у Казахстані.
Тобто в ліберальному світі йдеться про те, що потрібно придумати рецепти перерозподілу багатства. В авторитарному – що економічний розвиток має йти в ногу з розвитком прав громадян. Якщо цього не буде, то економічне зростання зупинитися в найближчій перспективі.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали, що напередодні Нового року в Іраку було атаковане посольство США. Подробиці – в сюжеті.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми