Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Інтерв’ю з послом України в Грузії: Я не бачу загравань Грузії з Росією

27 листопада, 07:37

Зеленюк Крістіна

Голосування по зміні виборчого законодавства в Грузії - це також результат подій і політичного загострення, які були влітку, і результат певного компромісу, який фактично зруйновано

Політична криза в Грузії, яка стала відлунням червневих протестів, продовжується. Партія влади "Грузинська мрія", яка має абсолютну більшість як в парламенті, так і на місцях, фактично відмовилася від обіцянки скасувати мажоритарку, запровадивши чисту пропорційну виборчу систему з нульовим прохідним бар’єром. Тому, за словами представників правлячої верхівки, позачергових виборів в Грузії не буде. Будуть чергові восени наступного року за нині діючою змішаною виборчою системою.

Такий розвиток подій не влаштовує ні опозицію, ні протестувальників. Вони нагадують, що компромісом до закінчення червневих протестів у Тбілісі, які спалахнули після виступу члена російської Комуністичної партії Сергія Гаврилова з місця спікера грузинського парламенту під час засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я, було саме проведення виборчої реформи.

Кореспондент сайту "Сегодня" побував у Тбілісі. Від своїх вимог протестувальники і опозиція не відступляться. Проте, за словами посла України в Грузії Ігоря Долгова, грузинський парламент вже зробив спробу ухвалити зміни до виборчого законодавства, але рішення не набрало достатньої кількості голосів. На знак протесту 12 депутатів вийшли з фракції правлячої більшості. В інтерв’ю сайту "Сегодня" Ігор Долгов розповів, чи може грузинський парламент все ж ухвалити зміни, яких вимагають протестувальники і опозиція, а також чому чутки про зближення Грузії з Росією не мають під собою жодних підстав.

- Почнемо з політичної кризи, яка продовжується в Грузії. Що спровокувало протести цього разу?

- Це вже відомо всім, відомо грузинському суспільству, відомо іноземним спостерігачам і, звичайно, посольствам. Ми продовжуємо уважно спостерігати за розвитком подій, намагаємося контактувати з представниками як урядових, так і опозиційних кіл, неурядовими організаціями. Парламенту Грузії не вдалося проголосувати за поправки, які б дозволили провести чергові вибори за пропорційною системою з нульовим прохідним бар’єром, як це було заявлено після подій у Тбілісі наприкінці червня. І це негативне голосування за зміни до законодавства негайно викликало велике обурення населення, передусім, безумовно, опозиційних партій, які голосували за ці законодавчі зміни, оскільки це було запропоновано і обіцяно, як вихід з попередньої кризової ситуації наприкінці червня. І ця пропозиція не була реалізована.

Отже, "Грузинська мрія", як провідна політична сила, яка має більшість в парламенті і в усіх без винятку регіонах, яка має свій уряд і можливості проводити всі законодавчі зміни в парламенті Грузії, таким чином продемонструвала неготовність йти на продовження діалогу з опозицією і запровадження тих змін, які були анонсовані наперед.

Пояснення ситуації з боку керівництва "Грузинської мрії" безумовно є. Але я також хотів би привернути увагу до тих пояснень і дій, які демонструють і висловлюють, як окремі члени "Грузинської мрії", так і окремі депутати парламенту. По формальних ознаках не голосували "за" всі депутати-мажоритарники. І це зрозуміло, бо їх обирали на мажоритарних округах.

- Ну, як і у нас...

- Разом з тим "Грузинська мрія", як провідна політична сила, публічно проголосила певні зобов’язання, які так само публічно в парламенті не вдалося виконати. І все це спровокувало події, які були біля будинку парламенту, і ті акції, які продовжуються й надалі.

Позиція керівництва "Грузинської мрії" сьогодні однозначна: інших варіантів, окрім як проводити вибори за тим законодавством, яке продовжує діяти, наразі немає. Як і немає підстав говорити про проведення дострокових виборів. Отже, станом на сьогодні вибори мають відбутися 31 жовтня 2020 року за діючою нині пропорційно-мажоритарною системою. Очевидно, що за цих умов представники опозиційних партій і не тільки, бо вже самоорганізувалися незадоволені таким розвитком подій громадські рухи, особливо серед молоді, будуть продовжувати акції протесту з блокуванням парламенту, вимогами змінити виборчу систему і провести дострокові вибори.

І звичайно на це треба дивитися не тільки з точки зору емоцій, політичних позицій, виконання обіцянок і зобов’язань. Є й формальний бік справи. Бо дійсно, якщо законопроект, поставлений на голосування, не був прийнятий, то на цій сесії він вже не може бути розглянутий. Як і у Верховній Раді України. Тому виносити на голосування цей законопроект зараз вже не можна. Очевидно, що можна було б говорити про якісь інші законопроекти. Але з процедурної точки зору все це не так просто. І внаслідок цієї ситуації 12 депутатів від правлячої партії "Грузинська мрія" вийшли з фракції, протестуючи таким чином проти того, що зміни до законодавства не були прийняті.

- ЄС і США все ж закликали грузинську владну верхівку перейти до чисто пропорційної виборчої системи.

- І ми, і представники Євросоюзу, і інших посольств, маємо певні рамки у своїй діяльності. І ми говоримо про дружні поради, ми говоримо про те, що бачимо. Але є внутрішні справи, в які дипломати не повинні втручатися і не будуть цього робити.

- Чи готова грузинська влада домовитися з опозицією та піти на дострокові вибори?

- Власне кажучи, один з головних елементів заклику послів ЄС і США, до якого ми приєднуємося, – це необхідність діалогу з опозицією. Сьогоднішня ситуація – це відсутність діалогу, більше того, припинення можливостей для його розвитку. Тому що однозначно проголошуючи неможливість зміни виборчої системи і проведення виборів відповідно до законодавства наприкінці жовтня наступного року, правляча партія залишає дуже мало місця для діалогу. Тому будемо спостерігати, як розвиватимуться події.

Не хочу проводити ніяких аналогій, але те, що голосування по зміні виборчого законодавства відбулося, це також результат подій і політичного загострення, які були влітку, і результат певного компромісу, який було знайдено. Тепер цей компроміс – дуже нестійкий і крихкий – його фактично зруйновано.

- Багато хто закидав Грузії загравання з Росією останнім часом. Якщо так, то чи принесло це свої результати? Російська преса пише, що 28 листопада у Празі може відбутися зустріч спецпредставника грузинського прем’єра по зв’язках з РФ Зураба Абашидзе з російським сенатором Григорієм Карасіним.

- В Грузії я працюю вже 2,5 роки і не можу сказати, що за цей час погано вивчив Грузію і політику Грузії, але загравань з Росією я не побачив. Я не знаю звідки йдуть такі висновки. Насправді, для цього немає жодних ознак. Так, були окремі заяви, що треба розширювати діалог. Але ці заяви були і від прем’єр-міністра Георгія Квірікашвілі (був на посаді з 30 грудня 2015 року по 13 червня 2018 року – Авт.). І, як я тепер розумію, скоріше за все ці заяви були невірно інтерпретовані. Бо зміст пропозицій щодо зміни підходів і рівня контактів був передусім спрямований на те, щоб покращити становище населення на окупованих територіях, і тільки. Тому говорити про якісь загравання з країною, з якою Грузія не має дипломатичних відносин, як мінімум безвідповідально. Я не бачу фактів, які б про це свідчили.

Реклама

Щодо діалогу Абашидзе-Карасін. Це один з форматів, в яких вже довгі роки безрезультатно відбуваються зустрічі представників РФ і Грузії. Трек Абашидзе-Карасін – це той механізм, який регулярно підтверджує безрезультатність будь-яких спроб про щось домовитися з РФ.

Паралельно з грузинськими подіями дуже великий розголос серед грузинської громадськості набула ситуація із затриманням відомого грузинського лікаря Важі Гаприндашвілі на окупованій території. А він просто хотів допомогти жінці, яка отримала травму, саме в яких він є фахівцем. Натомість його кинули у в’язницю. І це той діалог, про який ви кажете, – Абашидзе-Карасін. Він починається і закінчується тим, що нам добре відомо по наших зустрічах в Мінську, де нам постійно кажуть, що "треба говорити з місцевою владою". Для нас, як і для Грузії, "місцевої влади" не існує. Існують окупаційні режими. Тому не треба шукати тут ніяких сенсацій. Це регулярна зустріч. Подивимося на її результати. Але, на жаль, я не думаю, що ми побачимо там якісь нові зрушення.

- Чи багато Грузія втратила від закриття Росією авіасполучення? Нещодавно прем’єр Грузії Георгій Гахарія заявив, що грузинський бюджет втратив $350 млн. А що говорять самі грузини?

- Люди кажуть різне. Але я би не драматизував ситуацію. Коли Кремль вирішив припинити авіасполучення, були побоювання, що найбільше від цього постраждають маленькі приватні готелі, невеликі ресторани на узбережжі Чорного моря, які орієнтовані на ці групи туристів. Але, по-перше, не сталося катастрофічного зниження кількості туристів. Чому? Як виявилося, росіяни сюди не тільки літали, але й більшістю їздили автомобілями і автобусами. По-друге, компенсація цього туристичного потоку відбулася за рахунок інших країн, в тому числі і України. Між Україною і Грузією помітно зросла кількість авіарейсів. Прямо сьогодні (22 листопада – Авт.) ми отримали повідомлення і доручення інформувати грузинську сторону, що один з українських авіаперевізників отримує право здійснювати авіасполучення між Запоріжжям і Львовом та Батумі. І я думаю, що цього року ми перевищимо цифру в 200 тис відвідувачів з України. Їх видно, їх чути на вулицях. Якби ви були в Батумі, то побачили б там кілька українських ресторанів не тільки з українськими назвами, але й українськими власниками і кухарами. Зростає притік українських інвестицій в туристичну інфраструктуру. Це невеликі об’єкти, але українці охоче купують і квартири для літнього відпочинку, і більші комплекси для використання в якості бази розвитку туристичної інфраструктури.

Тому, існують різні методики підрахунку втрат. Ми теж у себе рахуємо, скільки приносить один турист. Проте, треба розуміти, що все це не якісь прямі надходження до бюджету. Все це розходиться по різних шляхах і струмках, від кіоску з сувенірами, вина і сиру, до готелів і авіакомпаній. Безумовно, втрати є. Але Грузія має власний досвід свавілля сусіда у розбудові чи стримуванні двосторонніх зв’язків. Тут добре пам’ятають блокаду після війни 2008 року, коли взагалі було припинено експорт грузинської продукції до Росії. Грузія переживала різні часи і має свій власний досвід. Для нас це, звичайно, теж наука, що треба шукати інші ринки і запобіжники, оскільки маємо малопередбачуваного сусіда, ще й агресивного і такого, що зазіхає на наші землі.

- Фактично зараз Росія з Грузією робить те саме, що і з Туреччиною свого часу, коли вона збила російський літак.

- Я би закликав вас тут бути обережними. Якщо подивитися на економіку Туреччини і Грузії, і надходження від туризму, вони не співставні, в Туреччині більше. Але якщо подивитися на частку туризму в загальному ВВП Грузії, то це не мало такого впливу на економіку Туреччини, який спричинив би зменшений, скорочений чи знищений потік туристів.

- Минулого року російський прем’єр Дмитро Мєдвєдєв не виключав відновлення дипломатичних відносин між РФ і Грузією. Тепер про це, як ми бачимо, мова не йде. В Україні теж періодично постає питання про дипломатичні відносини з Росією. Які позитиви і негативи розірвання дипвідносин з РФ принесло Грузії?

- Я думаю, що Грузія від цього не потерпає. Тим більше населення Грузії. Інтереси грузинського громадянина не виходять аж так далеко за межі кордонів регіону чи своєї країни. Але є інша цифра, про яку ми маємо пам’ятати. На території Росії за різними оцінками живе і працює понад 800 тис грузинів.

Чим відзначається відсутність дипломатичних відносин між Грузією і РФ? Асиметричністю візового режиму. Якщо для громадян Росії Грузія продовжує утримувати безвізовий режим, то грузинам, щоб потрапити в РФ, треба отримувати візу. Інакше б це відбилося на тих грузинах, які мають російське громадянство, живуть і працюють там.

Друге, про що треба пам’ятати і з чим треба рахуватися, – припинення дипломатичних відносин не означає, що в Грузії немає російських дипломатів. За міжнародними домовленостями інтереси Росії в Грузії представляє Швейцарія, і навпаки. В рамках цих домовленостей по 15, якщо я не помиляюся з цифрою, дипломатів працюють при посольстві Швейцарії в Грузії, і відповідно, у Москві. Це той канал повсякденних непрямих зв’язків, який все ж таки існує.

В тренді
Медведєв раптом згадав Зеленського і "оскаженілий націоналізм"
Дмитро Медведєв

А про те, з чого ви почали питання, що прем’єр Мєдвєдєв про щось говорив…Історія вчить, що рано чи пізно, ситуації змінюються. Тому, рано чи пізно, колись воно має бути інакше. Рано чи пізно окуповані території мають бути звільнені. Тому те, що здається неможливим сьогодні, може статися завтра чи післязавтра.

- Ми, журналісти, коли пишемо про плюси і мінуси від можливого розірвання дипломатичних відносин між Україною і Росією, завжди як приклад наводимо грузинський досвід.

- У нас з 2014 року в Москві немає посла. Володимир Єльченко, який вже кілька років успішно представляє Україну в ООН, тоді був відкликаний. Кількість українських дипломатів в Москві суттєво скорочена. Ми змушені підтримувати кількість консульських працівників поза межами Москви, особливо в Ростові, через справи ув’язнених, захоплених і полонених. Це також треба розуміти. Нам треба не забувати про українських бранців. На жаль, ця цифра велика. Консул – це та особа, яка може достукатися до тюрми, прийти туди і побачитися з нашими громадянами. Тому, дипломатичні відносини між Україною і Росією формально існують, але в умовах відсутності послів вони обмежені повсякденною діяльністю.

- Після декількох указів Володимира Путіна щодо незаконної паспортизації українські експерти почали вбачати запуск Росією на Донбасі абхазького та південноосетинського сценарію. Ви з цим згодні? Як Грузія боролася з незаконною паспортизацією?

- Давайте почнемо з того, що є зараз на території окупованої Абхазії. Формально там інша ситуація, бо формально створена квазідержава Абхазія, формально там немає окупаційної влади, формально там мають бути відсутні російські війська. А якщо подивитися на реальну картину, то там є маріонетковий режим, ці вибори ніким не визнаються, ця самостійність ніким не визнається. Але разом з тим для тих грузинів, які залишилися на території Абхазії і не втекли після війни 1993 року (а їх було, нагадаю, 250 тис, а зараз за різними оцінками – 30-40 тис) ця окупаційна влада створює умови, за яких життя з грузинськими паспортами стає неможливим. Тобто запроваджуються внутрішні обмеження і вимоги, якими передбачено, що, якщо особа, проживаючи на території Абхазії не отримала місцевий паспорт, вона не може брати участі у місцевих виборах, отримувати соціальні пільги, не має доступу до освіти і т.д. Тобто, грубим адміністративним тиском змушують людей брати ці паспорти. Це так само, як в Криму. Як протидіяти? Не давати можливості людям, які збираються чи хочуть подорожувати з такими фейковими паспортами, доїхати кудись далі, ніж Ростов. Оце їхня кінцева точка призначення. І, наскільки я розумію, наші партнери з ЄС підтримують таку політику щодо невизнання паспортів, виданих на окупованих територіях України. І це той шлях, який на сьогодні є найбільш ефективним і реалістичним.

Реклама

- Що зараз з політикою Грузії щодо окупованих територій? Пригадую, як три роки тому до Києва приїздили грузинські експерти, говорили, що дуже жалкують, як свого часу фактично відрізали окуповані території.

- Відрізали ці території не грузинські політики і не грузинська влада. Ці території відрізала РФ шляхом прямої агресії і розбудови військової присутності на цих землях. Ми теж можемо щодня шкодувати, що окупований Крим. Але тут вихід простий: або ти воюєш, або у тебе забирають. І ми це зрозуміли не одразу, тому Крим окупований. І тому ми зараз захищаємо свої території на Донбасі. Тому ми дбаємо про своє населення в тих рамках, які можливі. Це, наприклад, сервісні центри, які з’явилися у 2015 році для людей, які приходять з окупованих територій, де можна придбати ліки, отримати пенсію, купити дешевші продукти. Міст, який президент Зеленський відкрив у Станиці Луганській. Я його бачив зруйнованим, як він лежав зламаний над прірвою, і як люди якимись козячими тропами з мішками і клумаками пробиралися через цей пункт пропуску. Тому цей шлях безумовно на сьогодні є одним з найбільш ефективним.

Те, що ми бачимо тут, в Грузії, це постійні обмеження. Окупаційна влада перекриває можливість перетину лінію адміністративного кордону для тих громадян Грузії, які проживають на окупованих територіях. Залишився один на всьому адміністративному кордоні, на всій, так би мовити лінії фронту, пункт пропуску з Абхазією, і один на Цхінвальському напрямку. І то, був період, коли ці пункти окупаційною владою були закриті. Що може і що буде продовжувати робити Грузія і уряд Грузії? Продовжує діяти програма "Крок до кращого майбутнього". Це програма, яка створює можливості для людей з окупованих територій отримувати тут медичну допомогу, включаючи дуже складні випадки, де Грузія має безумовні успіхи. Наприклад і зокрема – це лікування гепатиту С – мабуть один із небагатьох прикладів у світі, коли вдалося подолати цю хворобу повністю.

Доступ до освіти – це те, що за цією програмою може пропонувати уряд Грузії. Підтримання мови. Абхазька мова зникає на території окупованої Абхазії, але підтримується тут, владою і урядом Грузії. Можна було б робити більше, і уряд хотів би робити більше. Проте є пряма протидія окупаційної влади і прямі кроки, які обмежують ці можливості для людей з окупованих територій.

- Але ж програма "Крок до майбутнього" працює не так давно…

- Вже рік. Але окремі її елементи впроваджувалися завжди, наприклад, медична допомога, освітні програми і т.д.

- Чи вищі у Грузії шанси вступити до НАТО, можливо навіть без окупованих територій?

- В жовтні відбулося два виїзних засідання Північноатлантичної ради. Одне з них було в Батумі, а друге – в Одесі і в Києві. В Батумі генеральний секретар НАТО не зміг бути, делегацію Альянсу очолювала його заступниця, якою тоді ще була Роуз Готтемюллер, і це, якщо не помиляюся, була її остання офіційна подорож за межі НАТО.

- Тобто, в Україні представництво Північноатлантичної ради було навіть вище.

- Я б не говорив про це. Мірятися рівнем представництва не дуже гарно. Але те, що інтерес з боку НАТО є, як до України, так і до Грузії, це факт. Те, що в обох випадках Північноатлантична рада відвідала морські порти – Батумі і Одесу – це чіткий сигнал, що НАТО буде продовжувати окрему програму зміцнення безпеки в Чорному морі. І не тільки через збільшену присутність військового флоту, але й тим, що всі посли країн-членів Альянсу були в Батумі і Одесі. І тут, в Грузії, і пізніше в Києві, і ще пізніше, Столтенберг повторив, що НАТО, як організація, своє рішення ухвалила ще 2008 року в Бухаресті. Україна і Грузія будуть членами НАТО. Тому, треба більше дивитися на себе.

Послухайте, що зараз каже міністр оборони України Андрій Загороднюк, те, які напрямки він визначив, як першочергові. Новий міністр оборони Грузії, коли я не так давно з ним зустрічався, чітко зазначив, що крім взаємодії і взаємосумісності, йому, як міністру, треба приводити в порядок матчастину, треба оновлювати казарми, думати про програми розвитку озброєння, і не лише орієнтуватися на закупівлі, а подивитися, може й Грузія щось може робити тут у себе. Тому, хто ближче чи далі від вступу в НАТО, це питання необ’єктивне. Не тому, що Україна і Грузія різні за розмірами країни, чи чисельністю збройних сил, чи за рівнем готовності. Ні, питання не тільки в цьому. На все має бути передусім політична воля. Причому йдеться в даному випадку не про політичну волю України і Грузії, а про політичну волю країн-членів Альянсу. Ми всі бачимо і розуміємо, що немає такої єдності, як раніше, в трансатлантичному елементі, немає єдності, щодо бачення і ролі ЄС і НАТО в безпеці з точки зору реформування ЄС. Бо Європейський союз теж не стоїть на місці, хоч і здається негнучким. Він розвивається.

- Так, Великобританія виходить з ЄС.

- Це не гнучкість – це змушені кроки. У всякому разі, питання спільної оборони і безпеки для ЄС стають дедалі актуальнішими і важливішими. Особливо за тих умов, коли вони побачили, що покладатися завжди на партнерів не можна, треба мати і власні спроможності, і їх розвивати. Тому рано чи пізно ця політична воля сконцентрується і зосередиться. І Україні, і Грузії треба максимально зі свого боку до цього готуватися.

- Ви ж знаєте, що для України Альянс започатковує нову програму співпраці – "одна країна, один план". У НАТО нам пропонують визначитися з п’ятьма пріоритетами, які складуть основу цього плану. Проте, сьогоднішня українська опозиція і деякі експерти наголошують, що п’ять складових для України замало.

- Треба розуміти, що за програмами, планами і фондами стоїть купа роботи. Це величезні механізми, які функціонують вже роками. І сказати, що, умовно, до 15 грудня ми працювали так, а з 16 грудня будемо працювати інакше, це дуже непрофесійно. Тому тут багато залежить від нас самих. І сила плану не в тому, що він є, і не в тому, що він один. Сила плану в тому, що він розбиває шлях до якоїсь мети на певні етапи. І коли ти бачиш ці етапи, тобі легше контролювати і розуміти, чого не вистачає, щоб пройти цей шматок дороги. І я собі не уявляю такого супер-плану, який би охоплював все.

От скажімо міністр-оборони України зараз говорить, що нам треба ще раз проаналізувати, які зі стандартів НАТО нам треба впроваджувати в першу чергу. Він абсолютно справедливо каже, що нам треба відмовлятися від старих статутів. Чи можемо ми це робити, не маючи чіткого бачення, яким озброєнням ми будемо воювати через десять років? Ні, не можемо. Чи можемо ми говорити про те, що всі тренування, які проходять на Яворівському полігоні і не тільки там, генеруватимуть розширення цих спроможностей в геометричній прогресії? Ні. Тому що, ця рота чи ця навіть бригада, якщо ми проведемо тренування на рівні бригади, вертається на ті місця, з яких пішла. А навколо, зліва і справа, ті, які ще не навчені, які працюють за старими стандартами і технологіями. І виникає питання, як перестрибнути? Бо не будеш же ти тримати дві армії, одну за стандартами НАТО, а другу нереформовану? Ці питання дуже складні. Тому не від кількості планів або кількості сторінок в одному плані все залежить. Все залежить від розуміння, що це процес багатоплановий і жоден з елементів не можна витягнути або забути про нього. Тоді не буде чіткої картини через 5-10 років.

- Минулого тижня в Брюсселі колишній литовський прем’єр, а нині голова ЄВРОНЕСТу Андріус Кубіліус презентував нову для України, Грузії і Молдови програму в рамках політики Східного партнерства Trio Strategy 2030. Як в Грузії дивляться на те, щоб пропонувати ЄС виділити наші країни в окремий трек асоційованих країн?

- Грузія не тільки згодна, а й дуже багато робить, щоб донести свої інтереси до уваги європейців і імплементувати їх в ті плани і схеми співробітництва, які розвиваються. Тому, безумовно, і Україна, і Грузія зацікавлені в тому, щоб відносини з ЄС розвивалися. Чи повинні ці відносини обмежуватися рамками Східного партнерства? Для нас відповідь була очевидною із самого початку, ще десять років тому. Це механізм, але не кінцева мета і фінальна точка. І, як на мене, в українській ідеології і системі пріоритетів зовнішньої політики, нічого з того часу не змінилося. Принаймні мені невідомо про це. Тому Східне партнерство – це інструмент, який довів свою ефективність. Але ми розраховуємо на більше. Ми не бачимо майбутнього, обмеженого виключно рамками Східного партнерства. Хоча і в цих рамках оці спільні простори, про які ми вже почали говорити, треба доводити від планів до реалій повсякденного життя. Так само, як ми прийшли до безвізового режиму від якихось параметрів на папері, до реалій, коли ви берете український паспорт і їдете.

- Можливо, Україні треба ініціювати створення своєрідного клубу країн, які зазнали втрат від російської військової агресії, і спільно звертатися до міжнародної спільноти за допомогою? Бо один в полі не воїн.

- Насправді, це вже є і існує. В усякому разі в тому, що стосується України і Грузії. Грузія була однією з перших країн, яка підтримала нас після початку російської агресії. Причому Грузія це зробила не тільки шляхом політичних заяв, але й наданням допомоги, і це не тільки реабілітація поранених. Тому, якщо ви подивитеся на декларацію про стратегічне партнерство між Україною і Грузією, яка була підписана у 2017 році, суттєва її частина якраз спрямована на консолідацію зовнішнього світу у боротьбі з російською агресією. Якщо подивитися на останні резолюції, які ухвалює Генасамблея ООН, чи Рада Європи, там де є резолюції по Грузії, співавтором обов’язково є Україна, і навпаки.

Думаю, що ми набагато просунулися вперед в плані використання інструментів парламентської взаємодії. В усіх парламентських асамблеях наші делегації за останні роки завжди діяли злагоджено і виступали зі спільних позицій. І новостворені українські делегації вже почали цю взаємодію, вже один одного знають. Правда, зараз відбудуться зміни в парламенті Грузії, бо якраз серед тих, хто вийшли з фракції і залишили свої посади, були ключові для європейської політики фігури, які визначали парламентську політику Грузії на європейських майданчиках. Будуть інші, і у нас є інші, і я впевнений, що ця взаємодія буде продовжена.

Тому, відповідаючи на ваше питання, чи треба клуб, я скажу ні. Вже є повне розуміння. І не треба нам клубів і вивіски, що це клуб. Ми чудово взаємодіємо на тих рівнях і в тих форматах, які існують між нашими країнами.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...