Про те, коли Олександр Лукашенко почав виступати за збереження білоруської держави, які галузі і чому Москва хоче захопити в Білорусі і чим Україна може допомогти Мінську розширити поле для маневру в протистоянні з Кремлем, в інтерв'ю сайту "Сегодня" розповів білоруський аналітик, експерт "Українського інституту майбутнього "Ігор Тишкевич.
Фото: facebook.com/Ihar.Tyshkevich
- Уже традиційно в кінці року ми спостерігали інформаційні загострення між Білоруссю і Росією. В Україні завжди щиро побоюються за долю незалежності Білорусі…
- Уточню, якщо говорити про традиційність, то хвиля щодо спору з РФ, а не з питання незалежності Білорусі. Це, якщо я не помиляюся, традиція вже з 2002-2003 року.
- Ось і питання – чому?
- До 2000-го року, коли був Борис Єльцин, Олександр Лукашенко свідомо намагався знищити білоруську державність, щоб на хвилі об'єднання держав в'їхати в політичну систему Росії, стати її царем. В українців є хороша приказка: "не так сталося, як гадалося". У Кремль прийшов Путін. Спочатку Лукашенко намагався ще працювати з декількома російськими олігархами, але не вгадав. Адже він ставив на Бориса Березовського, Михайла Гуцерієва і всіх інших. У війні цій частині російського олігархату з Путіним вони програли. Після цього характер взаємин змінився. У Білорусі є дві назви цих відносини: або нафта в обмін на поцілунки, або гасла в обмін на гроші.
- Що це означає?
- Що Лукашенко красиво і яскраво розповідає про братерську дружбу з російським народом, але якщо говорити про конкретику, то цієї конкретики навіть в економіці досить мало. Природно, що Росія намагається тиснути, відпрацьовують інформаційні атаки проти Лукашенка. За останні роки в Білорусі до цього звикли. Але останній інформаційний шум мене здивував тим, що росіяни згадали про інтеграцію, союзний договір1999 року. У Білорусі всі знають, що таке союзний договір, всі спокійно це сприймають, Лукашенко робить пару заяв і далі всі обговорюють рецепти салатів. В українських ЗМІ почався вал інформації, де говорять, що ось завтра РФ поглине Білорусь. Але якщо говорити серйозно, то даний конфлікт не новий.
- Коли він почався?
- Нафтові суперечки йдуть з 2015-го, газові – з 2016-го року. Спори щодо інтеграції йдуть вже дуже давно. Зараз склалася цікава ситуація. РБ досить уразлива з точки зору залежності від російського газу і нафти, вона частково вразлива з точки зору інформаційного простору, але, з іншого боку, в Білорусі спостерігається цікава річ: в 2013 році Росія безпосередньо і через Євразійський фонд стабілізації та розвитку контролювала до 87% білоруського боргу. Фактично Росія була єдиним великим кредитором Білорусі, що було істотним важелем впливу. У 2016 році частка Росії впала до 62%, а в 2018 році загальний державний борг Білорусі $ 17 млрд, з них РФ належить $ 7,3 млрд (близько $ 6млрд – використана частина 10-мільярдної кредитної лінії на будівництво атомної електростанції), а інші кредитори – євробонди, гроші Світового банку, кредити США і ЄС. На цьому тлі дуже помітні китайські кредитні гроші. Відповідно, Росія втрачає борговий важіль впливу на Білорусь.
Йдемо далі – інвестиції. Так, у росіян, якщо говорити з урахуванням офшорних інвестицій, близько $ 9 млрд. З цієї суми $ 8 млрд – це білоруська ГТС. На відміну від України, Білорусь продала одну трубу, але більше росіян нікуди не пустила. Маленький приклад. У 2013 році домовилися, що будуть створюватися спільні підприємства по 7 напрямках. На все це відводився рік. Станом на 2019 рік реалізовано рівним рахунком нічого. Тобто нуль.
Є нафтова галузь. Білоруські НПЗ, отримуючи російську нафту, зобов'язані були до 2,5 млн тонн продавати на російський ринок за нижчими цінами. Але трапляється цікаве: в 2015 році Білорусь безперебійно постачає нафтопродукти в Україні (яка веде війну з РФ) і одночасно припиняє поставки на російський ринок. Росіяни здіймають галас. Білоруси піднімають договір, а там пункт про мінімальні ціни, і вказують, що рубль серйозно знецінився і продавати за російську валюту збитково, нижче мінімальних цін. А продавати за валюту білоруси не мають права, тому що договір в російських рублях. На цьому все і закінчилося.
Російські інвестиції в масі своїй сконцентровані в одній області: вони майже не присутні в ключових галузях білоруської економіки. На відміну від Китаю, який активно заходить в Білорусь. Я по пам'яті назву лише ті підприємства, які почали випуск продукції за останні 6 місяців: завод з виробництва суперконденсаторів, завод з виробництва двигунів внутрішнього згоряння "Маз-Вейчай", запуск в серію електромобілів Zotye, вихід на проектну потужність заводу БелДжі, дослідний центр по лазерним технологіям, нова лінія по виробництву ракет на заводі, що виготовляє реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) "Полонез", почалося будівництво сонячних електростанцій на 200 МВт в чорнобильській зоні. Це, повторю, за останні 6 місяців. Це китайські гроші і технології. Тобто у росіян немає контрольного пакета в ключових галузях.
- А настрої серед білорусів?
- У 2014 році стався надлом. Кількість проросійських громадян дуже велика, але, говорячи про зближення з Росією, вони не сприймають це як об'єднання в одну державу. Торгувати – так. За останньою соціології, на питання, чи готові захищати ви незалежність Білорусі, 86% сказали "так", але цим цифрам я б не став вірити. Тому що для білорусів протидіяти – це, в тому числі і писати скаргу. Але були інші опитування, де була більш точна відповідь на питання, яка ваша реакція, де є відповідь про збройний опір. Цікаво, що по країні близько 27-30% за збройний опір: якщо проти НАТО і Заходу – 29-33%, якщо проти РФ – 17-24%. Але 17% з 6 млн дорослого населення – це багато. Саме тому Лукашенко і говорив, що буде роздавати зброю.
Так, в Білорусі немає білорусизації в плані введення білоруської мови в ужиток. Але є спроба піти від "русского мира" з точки зору маркерів ідентичності. Наприклад, РФ хотіла поставити пам'ятник Олександру Невському в Вітебську. Це ж російський воїн і захисник. У Білорусі поставили пам'ятник Невському – чоловікові вітебської княжни, тобто всі його досягнення – вдало одружився. Росіяни святкували День перемоги, а в Білорусі в музеї Великої вітчизняної війни відкривається експозиція Армія Андерса – армія, сформована з полонених солдатів Війська Польського, яка воювала на боці союзників. Там близько половини особового складу були білорусами.
Урочище Куропати (місце розстрілів в 1930-х роках – ред.). Були протести проти забудови неподалік, які (і це в Білорусі!) не розганялися. Тема вийшла на перші шпальти і влада заявила, що це наша пам'ять. Таким чином зупинила суперечки, які намагалися підтримувати комуністи: розстрілювали німці або НКВС. Тепер однозначно – НКВС. Після чого в урочищі був відкритий офіційний пам'ятник, що не порушує весь інший меморіал. Національні символи: за майку з гербом "Пагоня" 6-7 років тому можна було загриміти на 15 діб арешту. Сьогодні "Пагоня" нематеріальне національне надбання Білорусі, біло-червоно-білий прапор можна використовувати. Такі зміни потихеньку йдуть.
Урочище Куропати. Фото: Tobster/de.wikipedia
Якщо говорити про організаційні структури – тут все туго для Москви. Лукашенка ж не дарма називають диктатором. Якщо прозахідну опозицію переслідували, я прошу вибачення за цинізм, як торгівлю головами. Це коли Лукашенко не знищував структури, але брав лідера, садив його за економічну статтю, потім довго Захід сперечався з білоруськими чиновниками – політичний це в'язень чи ні. Після цього…
- Жест доброї волі?
- Ні-ні, ніяких жестів доброї волі, ставилося питання: що нам за це буде? Це або скасування санкцій, або допуск на ринки. Тому і "торгівля головами". Що стосується спроб створити проросійські рухи – там Лукашенко діяв ще жорсткіше. Люди сідали на повний термін. Наприклад, Володимир Конопльов, один з тих, хто привів Лукашенка до влади в 1994 році, колишній керівник парламенту. Він сів за недонос, знав, як хтось дає комусь хабар. Це офіційно. Неофіційно Конопльов намагався створити парламентську групу дружби з "Єдиною Росією".
- Це тому, що на своєму "проросійському" полі потрібно діяти жорсткіше?
- Так, потрібно жорсткіше рубати. Лукашенко розуміє, що у Заходу важелів його змістити немає, але вони є у Росії. І цей список можна продовжити: Рахманько, колишній глава БЖД, Маринич, один з дипломатів, якого звинуватили в крадіжці комп'ютера, отриманого як грантова допомога від американського посольства, батько і син Япрінцеви, Чиж, Арбузов (це, на хвилиночку, олігархи). Маленький приклад: за останній рік в Білорусі пройшло через суд чотири священики РПЦ. Це любителі "русского мира". Я вже не кажу про журналістів Regnum.ru, які отримали терміни за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Лукашенко проводить кадрові ротації, а у силовиків в певній мірі це можна назвати чистками. Наприклад, у силовиків є Науково-дослідний інститут збройних сил. Його колишній керівник – полковник Любочка, який мав необережність на російських ресурсах опублікувати військово-історичну статтю, де армію Івана Грозного він назвав армією "нашої Батьківщини". Йому було 40 років, документи якраз лежали на переатестації. В результаті полковник, який мав намір ще довго служити, пішов на пенсію в двотижневий термін.
- А чому?
- Білорусь веде свою історію від Великого князівства Литовського (ВКЛ), а воно довго вело запеклі війни з Московським царством.
- Там і депортації литвинів (загальна назва для предків нинішніх білорусів і литовців) були, наскільки я знаю…
- Це було пізніше – в ХVII столітті. Коли на частини нинішньої України була Хмельниччина, була війна проти Московського царства, в результаті ВКЛ втратило більше половини населення. Після цього можна сказати, що держава не піднялося, після цього був і розділ всієї Речі Посполитої. Тому того ж Богдана Хмельницького в Білорусі сприймають дещо інакше, ніж в Україні.
Але якщо повернутися до нинішніх реалій, в Білорусі йдуть процеси, які допоможуть врівноважити російський вплив. Не вийти з-під впливу – такого завдання ніхто не ставить – а саме врівноважити. Але є небезпечний період – наступні два роки.
- Чому небезпечний?
- По-перше, парламентські і президентські вибори в Білорусі повинні пройти в 2019 і 2020 роках. По-друге, як і в Україні, в 2019 і 2020 роках піки по виплатах зовнішнього боргу: 19-й рік – близько $ 3,5 млрд, а 20-й рік – близько $ 4 млрд. Значна частина цього боргу – виплати РФ, тому Москва на цьому може грати. Росіяни в цей час можуть натиснути. По-третє, два енергоблоки АЕС повинні запрацювати в 2019-2020 роках. Тут цікава ситуація. Росіяни пропонували спільні підприємства, але в Мінську вирішили брати дорогий кредит, щоб вона належала Білорусі. Інфраструктуру будує Китай. Потрібно пояснити, що в Білорусі майже вся генерація газова, в цьому відмінність від України, де є АЕС, вугільна генерація і ГЕС. Білоруська електрогенерація працює на газі. Зараз в Білорусі існує держпрограма про переведення ЖКГ на електрику. У нових будинках в наказовому порядку ставлять електроплити. У разі запуску АЕС, за даними "Російської газети", Білорусь купуватиме на 5 млрд кубометрів російського газу менше.
- Від такого обсягу?
- Білоруська енергетика споживає 11 млрд, весь імпорт – 18 млрд. Тобто, у Кремля не такий великий часовий лаг, щоб вплинути на Білорусь.
- Навіщо їм тоді цей податковий маневр, розрахований у часі, якщо не плутаю, на 2019-2024 роки?
- Вони намагаються максимально залишати гроші в своєму бюджеті. Цікаво, що в Україні не помітили, але в Білорусі був в листопаді прийнятий бюджет 2019 року. Думаю, для багатьох в Україні буде відкриттям, але недоотримання грошей від російського податкового маневру вже закладено в бюджет. Виникає питання: чому торгуються? Дуже просто, якщо вийде у росіян виторгувати якусь суму, то її їм же в якості плати за кредит і віддамо. це торг.
Росія піднімає договір 1999 року – останній, який містить хоча б якусь конкретику. Росія намагається педалювати ці процеси. Тому що формальне Союзної держава створена, але в реальності жодне рішення органів СГ не має обов'язкової сили ні на території РФ, ні та території РБ. Там текст договору – калька з договору про створення Євросоюзу. Лукашенко в 1999 отримував доступ до ринку Росії і створював ситуацію, де кожен етап інтеграції приносив би саме йому популярність в самій Росії. Зараз ситуація змінилася. Росіяни намагаються в це грати (в інтеграцію – ред). Кремль хоче закріпитися в основних галузях Білорусі.
- Які це галузі?
- Головна – весь енергетичний сектор. "Газпром" володіє магістральними трубопроводами, але зараз їм потрібна хоча б частина контролю над білоруською газорозподільною системою всередині країни. Тут є фактор України. На території України активно працює "Білорусьнафта", вони здійснюють буріння, обслуговування газових свердловин. Зараз "Укргазвидобування" запускає проект з видобутку на старих родовищах. "Білорусьнафта" є одним з декількох претендентів, які можуть конкурувати за родовища. Якщо "Білорусьнафта" отримує родовище, то вперше за історію незалежності Білорусь отримує родовище, нехай і стареньке, але звідки технічно можливо постачати газ на свою територію. Якщо далі буде розвідка, а з цим в Україні проблема, кажуть, що зараз збираються спростити доступ нових гравців на ринок, то для "Білорусьнафта" це гарний майданчик, щоб далі працювати на українському ринку, в тому числі добуваючи для себе. Тому для росіян дуже важливо отримати контроль над внутрішньою ГРС.
По-друге, вони хоча отримати контроль над двома білоруськими НПЗ – Новополоцьк і Мозир. Білорусь теоретично може їх продати. Раніше Мінськ оцінював питання в $ 7,5 млрд доларів. З огляду на, що сталася нова хвиля модернізації, думаю, що менше $ 10 млрд Білорусь за ці заводи не попросить. Але це питання торгу. Продати один, розтягнувши продаж на кілька років, щоб в будь-який момент можна було зупинити. Позиція Мінська – тягнути час, годувати гаслами, створювати різні робочі групи.
Далі – білоруська оборонка. У Білорусі новий керівник "Держкомвоєнпром". Він відразу ж сказав, що завдання Білорусі виходити зі старих ланцюжків кооперації, коли оборонка працювала як один з постачальників для російських підприємств фінального складання, на створення власних зразків. Це і РСЗВ "Полонез", два дивізіони вже продані Азербайджану, це бронемашини "Кайман", системи РЕБ (самохідний комплекс радіоелектронної боротьби "Гроза-С" – ред.), Глибока модернізація ЗРК, тим більше, що з Китаєм створюється власний комплекс. Тому тут багато критично важливих для російських речей. Крім цього, є ще машинобудування.
- Для чого Росії потрібно "увійти в економіку Білорусі"?
- Якщо контролювати хоча б частину ключових галузей економіки, далі можна працювати над створенням політичних рухів, а ще це і ресурсна база з людей. Український досвід це прекрасно показав. Сьогодні в Білорусі навіть "Бєлгазпромбанк", створений для фінансування білоруської ГТС, фінансує білоруські націоналістичні проекти.
- Можна сказати, що Лукашенко не пускає російський капітал в Білорусь через можливе конструювання та фінансування потенційно небезпечних для нього політичних проектів?
- І в економіку взагалі. І це важлива причина, чому в Білорусі стопориться приватизація. Коли немає іншого покупця, крім як з Росії, то Лукашенко вважає, що йому краще не допускати такої приватизації. З одного боку, це погано для економіки, з іншого боку – Лукашенко намагається зберегти свої впливи на процеси в країні.
- І питання військової бази РФ в Білорусі – як думаєте, вона буде?
- Лукашенко прекрасно бачив, чим закінчилася військова база Росії в Криму для України. Тут потрібно зрозуміти піраміду цінностей таких людей, як Лукашенко і Янукович (пролонгував термін перебування російської бази РФ в Криму – ред). Для Лукашенка головне влада, потім – визнання, потім – гроші. Визнання і гроші підпорядковані питання збереження його влади. У Януковича головне гроші, а потім – все інше. Це різні люди за своїми цінностями. Тема військової бази обговорювалася вже не раз. Спочатку РФ хотіла поставити комплекси ППО С-300 і С-400, Білорусь просила продати комплекси, але росіяни не захотіли – тільки їх комплекси з їх екіпажами. Це закінчилося тим, що Мінський завод колісних тягачів перестав відвантажувати продукцію на територію РФ, а без цього "Іскандери" не їздять. Після цього РФ продала комплекси. Потім така ж історія вже з "Іскандерів". До речі, згідно з Воєнною доктриною Білорусі, НАТО не є головною загрозою, загрозою є "гібридні війни". В результаті Білорусь створила систему "Полонез" і розсекретила меморандум договору про співпрацю з китайською держкомпанією. Там три пункти: реактивна система залпового вогню, оперативно тактичний ракетний комплекс, ЗРК. Після цього питання з "Іскандерів" відпав. Наступне питання – авіабази. Білорусь говорить: давайте ви нам продасте літаки. Російські цього робити не хотіли, в результаті це закінчилося новими нафтовими і торговими війнами, після чого РФ вирішила продати дві ланки Су-30СКМ. Поставки повинні початися в 2019 році.
У Білорусі є два об'єкти: РЛС "Волга" майже під Барановичами, це система виявлення запуску балістичних ракет, і вузол зв'язку під містом Вілейка, належить ВМФ РФ, підтримує кодований зв'язок з підводними човнами Атлантичного океану. Ці об'єкти не мають статусом екстратериторіальний, там обмежене число службовців, зовнішню охорону об'єктів забезпечує білоруський спецназ.
- На ваш погляд, що буде в 2019 і 2020 році, з огляду на фінансові ризики?
- Тут кілька маркерів. Перший: Якщо до травня 2019 року Білорусь розмістить "панда-бонди" (цінні папери іноземних компаній, випущені в материковому Китаї в китайських юанях, – ред.), – а розмови йдуть, Китай дав дозвіл на розміщення білоруських держоблігацій в юанях, – якщо Білорусь розмістить "панда-бонди" в еквіваленті хоча б $ 500 млн, якщо ще десь буде залучено cтільки ж, то восени 2019 будуть вибори, швидше за все, президента Білорусі. Чому? Лукашенко намагатиметься не дати часу росіянам на розкачку своїх структур, щоб провести хоча б одну електоральну кампанію.
Другий: відновлення дипвідносин з США. Якщо до травня буде розмова або повернуться посли – вибори будуть.
Третій: нормалізація відносин з Євросоюзом.
Якщо коротко, що буде відбуватися: Білорусь буде тягнути час, РФ буде закидати все нові і нові інформаційні приводи для атак. До речі, більша частина атак буде розрахована на Україну.
- Чому?
- Тому що з 2016 року, потрібно віддати належне українському МЗС, українці змінили ставлення до торгівлі з Білоруссю. Якщо раніше була тільки ситуативна торгівля товарами, то тепер Україна запропонувала спільний проект судноплавства по Дніпру, переробку української нафти на білоруських НПЗ, створення спільних підприємств. Це цікаво для Мінська. Якщо ці проекти прив'язують Білорусь до України, то вони від когось відв'язують. Ясно, що вони відв'язують Білорусь від Росії, створюють більше простору Мінську для маневру. Спільні проекти можливі тоді, коли між сторонами і лідерами є довіра. Петро Порошенко не раз говорив про те, що він довіряє Лукашенку. Лукашенко говорив, що він довіряє Порошенку. Зараз така довіра є.
Так ось, в 2016 році Україна запропонувала такі напрямки, які для Білорусі виявилися цікаві. У 2017 Росія почала активізувати тему військових баз (це ще до навчань), що після навчань війська залишаться, потім провокація з Грибом (виманювання на територію Білорусі громадянина України Павла Гриба, де його схопили і переправили на територію РФ – Ред), після чого було відсторонено все керівництво оперативно-аналітичного центру при президенті Білорусі і були перестановки в КДБ. У 2018 році були вкидання про торгівлю з "ЛДНР", що білоруси зрадять і т.д.
Павло Гриб на заседанні суду в РФ. Фото: facebook/Ігор Гриб
- Вбити клин між Україною і Білоруссю?
- Так. І тут спокою не буде. Ми дуже багато дізнаємося "поганого" один про одного. Білорусам розкажуть про страшну корупцію в Україні, про те, що крадуть білоруські технології, про браконьєрство українців на білоруській території ... Треба віддати повинно, вони добре розуміють різницю в психології обох народів. Такі речі будуть відбуватися регулярно. Але з точки зору перспектив, чи зможе Білорусь вийти в 2020 рік у тих же кондиціях – я оптиміст, але все це буде відбуватися під інформаційний шум.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми