Лукашенко розуміє загрозу, що йде від Путіна: інтерв'ю з білоруським опозиціонером

Що означають різні дати Дня незалежності Білорусі, чому Олександр Лукашенко намагається диверсифікувати економіку країни після того, як роками користувався дотаціями Москви і доступом до російського ринку, що Київ може зробити для поліпшення іміджу України в білоруському суспільстві – про це в інтерв'ю сайту "Сегодня" розповів білоруський політичний і громадський діяч, співголова партіі Білоруська Християнська Демократія Віталій Римашевський.

Віталій Римашевський. Фото: facebook.com/RymasheuskiVital

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Білорусь офіційно святкує 3 липня День незалежності. Однак до 1996 року днем свята було 27 липня. У чому різниця між цими датами?

 - Справа в тому, що 27 липня 1990 року Верховною радою УРСР було ухвалено Декларацію про державний суверенітет. Це настільки ж значуща подія, як і оголошення незалежності Литви, України та інших пострадянських республік. У Білорусі це було не настільки драматично як в Литві, але не менш важливо. Тому ця дата носила саме контекст незалежності Білорусі від радянської імперії і Москви як від безумовного зла.

У 1994 році Олександр Лукашенко прийшов до влади. Він йшов до влади під зовсім іншими гаслами, він говорив про те, що розвал СРСР – це трагедія, погано, що розвалили "велику країну" і т.ін. Тому серед інших питань, він виніс на референдум, який пройшов з великими порушеннями, питання про перенесення свята Дня незалежності Білорусі.

Перенесли його на 3 липня. На мій погляд, ця дата була обрана досить випадково. Це день звільнення Мінська від гітлерівських військ. Складно цей день назвати днем незалежності всієї Білорусі, але знайшли більш-менш найближчу дату на той час. Конотація дати була зовсім інша, в контексті головної мети Олександра Лукашенка – змінити напрямок розвитку державної політики: святкування 27 липня означало позитивну оцінку факту розвалу СРСР, а при Лукашенку про це йдеться тільки в негативному ключі, він прагнув позбавити Білорусь незалежності і стати президентом союзної держави Білорусі та Росії.

Історія з цією союзною державою довга, почалася ще при Єльцині. Як би ви описали процес створення цієї "держави" і відносини Білорусі і РФ за цей час?

 - Безумовно, для цього був ґрунт, бо була пострадянська ностальгія в Білорусі, як і майже у всьому колишньому СРСР. Лукашенко зіграв на цих почуттях, народ жив у злиднях, в цьому звинувачували лідери, які брали участь в розвалі СРСР (Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич – Ред .). У Росії ж були сильні націоналістичні тенденції, імперські тенденції там завжди зберігалися, там переслідували свої цілі – відновити імперію.

Олександр Лукашенко (він про це говорив в інтерв'ю) переслідував конкретну мету: він говорив, що Білорусь для нього пройдений етап, він прагне створити і очолити союзну державу. Ці ілюзії він мав досить довго, як мінімум, 15 років свого правління. Він був популярний в російських регіонах, але в Москві його поставили на місце, провели кампанії з дискредитації в російських ЗМІ. Думаю, зараз він зрозумів, що у нього немає шансів претендувати на роль лідера союзної держави, його перспектива – стати повним васалом Кремля, як голова Чечні Рамзан Кадиров. До речі, буквально тиждень тому, після зустрічі з Путіним, він заявив, що у Білорусі складне економічне становище, мовляв, ми як на лінії фронту, а то й вистоїмо, нам доведеться входити до складу якоїсь держави. Через те, що це було після зустрічі з Путіним, то зрозуміло, про яку державу йдеться. Тим більше, за всі ці роки Олександр Лукашенко, прагнучи реалізувати свої особисті амбіції, проводив політику, яка знищувала суверенітет Білорусі: підписані маси договорів, в тому числі військових, знищена фактично білоруська мова, її доведеться відроджувати з нуля.

Звичайно, після окупації Криму і початку війни на Донбасі Лукашенко зрозумів, що Росія несе для нього загрозу, для його особистої влади. Тепер білоруська влада намагаються щось зробити, щоб відмежуватися від Росії, навіть в культурному плані, але це нагадує борсання риби, яка намагається вирватися з тенет, в які вона сама ж довго запливала.

У чому Білорусь сьогодні залежить від РФ?

 - Перша, найнебезпечніша – ментальна залежність. Зберігається в білоруському менталітеті оглядання і ментальний зв'язок з Росією. Наприклад, вболівають за російську збірну з футболу, хоча багато молоді і опозиційно налаштованих людей навпаки хворіють проти. Ментальний зв'язок з росіянами все ще є. Росією ведеться робота через фонди, телеканали, неурядові організації різного спрямування, які фінансуються з РФ. Хоча час плине, він все ставить на свої місця; навіть всупереч діям Лукашенко, білоруси розуміють, що ми окрема нація і країна.

Друге: це економіка. Лукашенко прив'язав білоруську економіку до РФ. Раніше Білорусь виживала за рахунок перепродажу нафти і газу, по суті, непрямих дотацій Росії.

Третя точка залежності: угоди, в тому числі у військовій сфері, підписані Олександром Лукашенком. Вони зобов'язують Білорусь бути союзником Росії в разі військового конфлікту.

Четверта залежність: кадри спецслужб КДБ, які проходять навчання в Москві. Думаю, багатьох там просто вербують. Така ж кадрова залежність є у армії, де почуття причетності з Росією сильніше, ніж у інших чиновників і держслужбовців.

Чи можна говорити в такій ситуації, що саме авторитаризм Олександра Лукашенка рятує Білорусь від поглинання РФ?

- Я можу підтвердити, що 15 років авторитаризм Лукашенко працював на знищення незалежності Білорусі. Є передумови, і культурні, і політичні, які говорять, що білоруська нація – це реальність. Лукашенко працював швидше на руйнування білоруської нації, по суті, готував повзучу окупацію Росією. Тільки за останні чотири роки він почав рятуватися сам, пробує відмежуватися від РФ. Так, трапляється, що авторитарна влада в кризові моменти допомагає тій чи іншій країні вистояти в боротьбі з іншою державою-агресором. Але Лукашенко проводив політику руйнування білоруської державності.

Тепер він розуміє небезпеку, що виходить із Кремля, для себе і своєї родини. У разі входження Білорусі до складу РФ владу в країні росіяни зможуть міняти як рукавички. Тому дуже багато говориться про диверсифікацію. Але як можна диверсифікувати, якщо для інтеграції з економіками країн Євросоюзу потрібна своя сильна економіка. А авторитаризм вбиває не тільки права людини, а й приватний бізнес, і приватну ініціативу. В цьому сенсі авторитаризм Лукашенка послаблює Білорусь і наше суспільство. Для зміцнення країни, в тому числі, її економічної конкурентоспроможності, нам потрібна демократія. Думаю, Білорусь рано чи пізно до неї прийде.

Більше року в Білорусі проводилося соцопитування про популярність політиків. Найпопулярнішим серед білорусів виявився Путін, що навіть дозволило говорити про те, що він популярніший за Лукашенка. Як це можливо?

- При перерахуванні точок залежності я не акцентував на дуже важливому моменті – Білорусь перебуває в інформаційному полі РФ. Але і це теж плід роботи влади Білорусі. Наші держтелеканали неконкурентоспроможні, вони повністю програють російським телеканалам. На ТВ маса російської продукції, в тому числі ширвжиток, замовні серіали, які дуже майстерно зроблені під потреби Кремля. Білоруси дивляться російські канали. Вони орієнтуються в тому, що відбувається в російській політиці, іноді краще, ніж в тому, що відбувається у владних колах Білорусі. Звичайно, Путін користується великим авторитетом, ніж Олександр Лукашенко. Думаю, цей розрив буде збільшуватися. Нещодавно Лукашенко змінив керівників великих державних ЗМІ. Можливо, він сам розуміє, що повністю зазнав поразки в медіа-сфері. Єдине місце, де зберігається конкуренція – це інтернет, там домінують білоруські демократичні медіа, вони в принципі не схильні до впливу Путіна.

Як би ви описали зараз україно-білоруські відносини, як Лукашенко ставиться до України?

- Ставлення Лукашенка до України досить лицемірне. Він ніколи не скаже те, що він думає. Події на Майдані білоруська влада сприймала і описувала в негативному ключі. Зрозуміло, що Олександр Лукашенко не підтримував ні Майдан, ні той дух змін, який, незважаючи на всі проблеми, перемагає у вашій країні. Влада Білорусі боїться таких змін, хоча формально Лукашенко робить якісь реверанси в бік України. Взагалі, я б описав відносини України і Білорусі одним словом – слабкі. Це дуже слабкі відносини, слабкий взаємозв'язок на всіх рівнях. Можна говорити про зростання товарообігу, але це в основному за рахунок продажу білоруських нафтопродуктів в Україну. Дуже слабкі культурні зв'язки, відсутні інформаційні зв'язки. Якщо білоруси знають, кого призначив або змінив Путін, то про Україну нічого не відомо. Начебто була домовленість про відкриття в Білорусі українського телеканалу. До сих пір його немає. Мені здається, що українському уряду потрібно бути активніше в таких питаннях, тому що це життєво важливо – як прості люди будуть сприймати Україну. Не демократичні політики і опозиція, ми і так на вашому боці, а саме більшість населення.

Культурні зв'язки теж дуже важливі. Потрібно віддати належне вашому послу – він намагається налагоджувати ці зв'язки. До речі, після Майдану кілька років не було посла України в Білорусі. Це теж складно пояснити.

Необхідно більше контактів між неурядовими організаціями, як можна більше різних спільних проектів, які б об'єднували наші країни. Але головне – контакти між людьми. У Білорусі популярний відпочинок в Одесі – це добре, але треба цілеспрямовано розвивати такі зв'язки. Потрібно зменшити черги на кордоні, покращувати інфраструктуру і транспортні комунікації, щоб інтенсифікувати контакти між людьми.

Питання про білоруську ідентичність. Є, наприклад, проблема мови. Наскільки сильно, особливо у молоді, усвідомлення себе білорусами?

- Складно виділити молодь в особливу групу, багато людей ніякої іншої влади, крім Лукашенка, не знають. Все їхнє життя прийшло при Лукашенку. Я б не виділяв їх як окрему категорію в даному питанні. Тим більше, що пенсіонери зараз теж змінюються, виходять на пенсію люди, які по-іншому ставляться до СРСР. В цілому білоруське суспільство стає більш пробіларусскім. Сьогодні наша мова від повного зникнення рятує моду на білоруську. У нас популярні курси білоруського для дорослих, які збирають сотні людей. Йдеться про дорослих людей. Це вселяє надію.

Білоруська нація є як факт, як даність. Тому Білорусь неминуче буде незалежна. Все, що робив Лукашенко або робить Путін, розв'язуючи війни, це спроба стати поперек потоку, повернути рух історії і часу назад. І це призводить до катастроф і людських жертв, але жодної тиранії світу не під силу змінити долю народу. Майбутнє кожного народу, нації, визначає вибір людей, більшості. Український народ свій вибір зробив на користь своєї незалежності. З кожним роком все більше і більше в цьому виборі зміцнюється і Білорусь. Тому, врешті-решт, будь-які спроби Кремля відібрати незалежність України або Білорусі закінчаться провалом.

Якщо говорити про джерела ідентичності, то я вважаю: головне джерело ідентичності – Боже благословення на існування того чи іншого народу як окремої нації. Якщо говорити науковою мовою – то географічні та культурно-історичні передумови.

Географічно Білорусь – частина Європи, частина балто-чорноморського регіону.

Історія також важливе джерело для ідентичності. Історія Білорусі – це історія європейського народу. З іншого боку, історія Білорусі – це історія безперервних війн з Москвою.

Крім того, є культура, ментальність народу. У культурному плані Білорусь абсолютно не схожа на Росію. І приїжджають до нас росіяни, і самі білоруси це відчувають і розуміють. Крім того, якщо врахувати сучасні процеси в РФ – величезне зростання ксенофобії і шовіністичних настроїв – то у нас ще і дуже різне сприйняття суспільства і держави. Для росіян це імперія, держава, яку повинні боятися вороги, а для білорусів все зовсім по-іншому. Та й формат, і розмір нашої держави не дозволяє розсудливим людям говорити, що ми повинні боротися зі США або ЄС, загрожувати світу ядерною війною ...

Зміцнення білоруської ідентичності йде поступово і неминуче. Зараз небезпека для незалежності країни, для національної ідентичності залишається величезною, і потрібно робити правильні кроки, щоб зміцнювати і незалежність, і національну ідентичність як її основу.