Навпротязі останніх трьох місяців я намагаюся закінчити цю статтю, але це ніяк не вдається, реальність міняється так швидко, що здається ще трохи і можна буде відчути, як історія, майже у вигляді матерії тече повз нас, ось вона вже близенько, а вхопити не можна, тече між пальцями, як пісок...
Розпочнемо з початку. Призначення Тоні Блера спеціальним посланником по врегулюванню проблеми Палестини викликало однозначне незадоволення серед арабської еліти світу, стійку недовіру та почуття, що "вісь добра" (Вашингтон – Лондон), бажають приспати арабську пильність, солідарність і злість, аби потім атакувати Тегеран.
Остання війна у затоці почалася саме з подібного. Джорж Буш Молодший зробив кілька енергійних заяв проти ізраїльських колонатів та за право Палестини на самостійну, незалежну державу. Окрім того, Вашингтон запропонував план "Road Map", здавалося, що палестинська назалежність може бути проголошена незабаром.
Арабів було успішно приспано, а світовій спільноті згодували історію про Зброю Массового Знищення, знамениті WMD. В результаті Ірак лежить у руїні, там небезпечно жити навіть у "зеленій зоні", а всі останні події (заяви МЗС Франції п. Куршнера, тощо), свідчать лише про те, що Вашингтон готується до нової війни.
Коли близько десяти років тому, я прочитав у портуґальському виданні "Рідерз Дайджест" слова ієрусалімського мусульманина про те, що Ізраїль скоро зникне з карти світу, то лише посміхнувся. Мускулиста, майже європейська держава, користується міцною підтримкою США (Америка перераховує державі Ізраіль 3 мільярди доларів у рік ), а хто проти? Орди дикунів, солдати армій, в яких відповідають лише за килимок для моління... Ні, такого не може бути ніколи. Сьогодні подібної впевненности я вже не маю, навіть зовсім навпаки. Катастрофа у Іраку прямо штовхає США до скорої війни проти Ірану та Сірії.
Ірак стоїть на порозі громадянської війни. Шиїти отримують допомогу від Ірану. Сунітів фінансує Саудівська Аравія. Окрім того, сунітські збройні міліції, які декларують свою не прихильність до Аль Каїди, останнім часом, також отримують озброєння від США, так само, як і шиїтські міліції, якщо вони обіцяють не підтримувати муллу Муктаду Аль Садра.
У сумі, Америка у Іраку використовує російський досвід Чечні. Якщо неможливо перемогти рух опору військовою силою, то можна підтримати частину цього руху, надавши певні переваги та пільги, в обмін на лояльність та хоча б декларативну підкору. Але ж у Чечні всі жителі чеченці (хоча існує проблема тейпів, тощо), у Іраку ж просто неможливо підтримувати одночасно і сунітів і шиїтів, без того, аби ті не розпочали вбивати один одного. І чи можливо досягти того, аби вони перестали це робити? Звичайна тактика США у таких випадках – це просто купляти і тих і інших, аби досягти хоча б хиткого миру. Але сумніваюсь, що щось подібне можливе у випадку з Іраком. Адже і суніти і шиїти вважають іншу сторону відступниками від віри. Якщо за відносно невелику критику ісламу (карикатури, фільм голандця Тео Ван Гога, книги Салмана Рушді), мусульмани готові вбити і таки вбивають, що ж тоді казати про боротьбу з "єретиками".
Тому саме просте рішення (як це бачиться з Вашингтону) – це, як кажуть португальці – cortar o mal pelo raiz – відрубати корінь зла, а саме – превентивно атакувати Іран (можливо Сірію). Чому Іран обовязково, а Сірію можливо? Думаю, що у Вашингтоні вже вирішили, що Іран ніколи не виправиться, який би президент не прийшов до влади. І кожен мирний день лише наближає Іран до отримання ядерної зброї, а таким чином до статусу недоторканності. Адже на відміну від Південної Кореї, яка сьогодні вже абсолютно не мріє про експорт ідей чучхе, у Ірану є що ідеологічно експортувати у регіон: войовничий іслам, боротьба з американським імперіалізмом та сіонізмом, тощо.
Примітивно кажучи, сьогодні у регіоні Близького Сходу є дві потужні ісламські потенції: суніти з Саудівської Аравії та шиїти з Ірану. І ті і інші мріють посилити свій вплив на регіон. Але, якщо Саудівська Арівія декларативно прислуховується до Вашингтону, то Іран діє абсолютно самостійно, без якогось насправді серйозного контролю з боку інших держав чи блоків, а значить майже не має важелів контролю.
Тому ще раз підкреслюю, теоретики у США впевнені, що рано чи пізно треба буде воювати з Іраном і звичайно хотіли би це зробити якмога раніше, аби обійтися малою кров’ю. Якщо ж Америка переможу Іран, Сірія, скоріше за все, просто налякається і перестане бути небезпечною (як це вже сталося із Лівією). У цьому ключі, аналітики роздивляються нащодавні бомбардування військовою авіацією Ізраїлю территорії Сірії (ізраїльські військові кажуть, що розбомбили північно – корейський ядерний центр), як такий собі натяк президенту Баширу, "ми можемо це зробити будь коли".
Наближаються президентські вибори у США. Якщо виграють демократи (Хілларі Клінтон чи Барак Обама), то матимемо політику а-ля Білл Клінтон. Більшість американського війська вийде з Іраку, у країні залишаться американські гарнізони (або навіть лише приватні контрактники), війна перейде у латентний стан: часті вибухи, міжрелігійні вбивства, але гострота конфлікту зменьшиться і він затягнеться на найближчі 10 – 15 років. Потім все рівно можна очікувати великої війни, бо Іран все одно буде збільшувати свою міць, поширювати вплив, тощо.
Якщо ж виграють республіканці (Руді Джуліані, Майкл Блумберг, тощо), то війна розпочнеться у найближчі 2 – 3 роки. Про – ізраїльське лоббі у США буде вимагати від правого президента скорої та переможної війни. І обидва республіканські кандидати знаходяться у дуже великій залежності від того лоббі, тому їм буде майже неможливо сказати ні такій війні. Читач може подумати, що я якийсь анти – семіт а-ля керівництво МАУП. Але це не так. Десь рік тому, я дивився по телебаченню "Голос Америки" лекцію – інтерв’ю посла Палестини у США (яку організувало, здається, керівництво Массачусетського Технологічного Інституту), де про це лоббі говорили відкритим текстом.
До того ж, раджу подивитись програму Jewish Warriors, яку для CNN зробила журналістка цього каналу – Крістіан Аманпур. Там сенатор – республіканець Джон МкКейн (кандидат в президенти, республіканець "з людським обличчям"), каже дуже цікаву фразу:
- Якщо Америка не переможе в Ізраїлі, то де ж вона переможе?!
Думаю, це треба розуміти у такому плані: Латинська Америка стає все більш і більш анти – американською, самі США стають все більш і більш не американські (зріст ісламу, катастрофічне зменьшення європейського населення, країна втрачає привабливість для кваліфікованих вихідців з Центральної Європи та Індії), на Близькому Сході ідеї Осами Б. Ладена мають більш прихильників, аніж американська зовнішня політика, тощо.
Все це веде до того, що відчувається наближення конфлікту великої інтенсивності. Можливо його виграють США – ціною великих жертв та наступних конфліктів. Можливо виграє ісламський світ примусивши Америку витратити на війну такі людські, фінансові та матер’яльні ресурси, що американський естаблішмент може погодитися відмовити Ізраїлю у своїй підтримці в обмін на обіцянку арабів продавати США нафту за поміркованими цінами та такий собі договір про "ненапад" (звучить, мабуть, фантастично, але сьогодні мало хто сумнівається, що прийде час, коли Америка залишать Тайвань сам на сам з комуністичним Китаєм, в обмін на щось дуже цінне для США).
До того ж, Америці потрібні інвестиції, а арабські країни такі інвестиції можуть забезпечити і забезпечують. У першу чергу купуючи американську зброю (ВПК – це база підтримки республіканців), а також інвестуючи у нафтопереробну та інші індустрії країни (остання велика ідея республіканців – це енергетична безпека США. Позавчора ввечері дивився телевізійні дебати республіканців і майже всі "прохідні" кандидати наполягали на безумовній потребі забезпечити Америці енергетичну безпеку від іноземних енергоносіїв).
Окрім того, поки писав цю статтю, стало відомо, що США плянує побудувати у Іраку велику базу, поблизу до кордону з Іраном. Офіційно – для того, аби краще контролювати потік зброї та повстанців з Ірану в Ірак. Неофіційно, мабуть можна говорити про своєрідний плацдарм для скорої атаки проти Ірану.
Коли читач "Сегодня" одночасно прочитає у різних друкованих та електронних ЗМІ про те, що:
а) Палестинська проблема ось-ось буде вирішена,
б) Світ не може і не повинен допустити існування ядерного Ірану,
в) Ахмедінежад – фашист і диктатор, він погрожує знищити Ізраїль
– то це означатиме лише одне – нова війна розпочнеться дуже скоро. Чи вона дійсно переросте у Третю Світову? У класичному сенсі мабуть ні. Але це буде досить таки кривава війна на Близькому Сході із можливим використанням ядерної зброї та несеметричної відповіді з боку Ірану, Аль Каїди, Хезболлаху та різних меньших джихадистів у різних країнах. Із застосуванням "брудних бомб", серії террористичних атак не лише проти США – Європи, а й проти ООН, тощо.
Що може зробити у цьому випадку середній українець? Давайте будемо сподіватись, що я помиляюсь...
P.S. Можлива широкомаштабна атака Турції на Північ Іраку (сьогодні менш вірогідна, аніж місяць тому), а також можливе повне закриття территорії Турції для військ США ("Білий Дім" все ж таки зміг переконати Конгресс у тому, що резолюція, як б визнала армянський геноцид – геноцидом, стала би катастрофою), а також заява президента Путіна про те, що "Іран має абсолютне право мати мирну ядерну програму", робить мій прогноз ще більш цікавим, а ситуацію у регіоні ще більш вибуховую.
Програма "Jewish Warriors", CNN, http://edition.cnn.com/SPECIALS/2007/gods.warriors
Потребительская инфляция
Учетная ставка
Официальный курс евро
Официальный курс доллара
Международные резервы
Главные темы