Марія Смоктуновська: "Коли тато втік з полону, його врятувала українка"

— Маріє, час вибирає своїх кумирів, але з роками багатьох забувають. Цього року Інокентію Михайловичу виповнилося б 90 років. Але на телебаченні до цього дня поки ніяких гучних передач не обіцяють. Чи будете ви відзначати ювілей?

— Звісно! Сподіваємося, що він пройде цікаво, глядачі зможуть згадати про свого улюбленого актора. Ми всі живемо пам'яттю про тата — це нам і допомагає. Він з 5 до 18 років жив у Красноярську, тому основні урочисті заходи пройдуть там. Школа №14, де він навчався, носитиме ім'я Смоктуновського. Там же відкриється музей його пам'яті. Готується великий концерт за участю акторів, з якими тато працював. Знаю точно, що в Красноярськ поїдуть Олена Коренєва, Віктор Раков, Станіслав Любшин, Олексій Петренко... Буде творчий вечір, на якому вони згадають про спільну з татом роботі. У місцевій філармонії гратимуть музику з фільмів, в яких тато знімався. А от у Москві, у музеї МХАТ, в якому я вже багато років працюю, готують виставку. До речі, не всі знають, але в Сонячній системі є планета, яка носить ім'я тата. Увечері, коли на небі з'являються зірки, серед них десь є і "Смоктуновський" (посміхається).

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Улюблена дочка. Зараз працює в музеї МХАТу.

— А сам Інокентій Михайлович любив свій день народження?

— У нього не завжди вистачало часу на це свято, адже робота текла так само, як і завжди: вистави, зйомки — ніхто нічого не скасовував в ці дні. Вся його жагучість була спрямована на творчість і роботу. Ось коли були великі ювілеї, тоді відзначали широко. Пам'ятаю, коли святкували його 65-річчя, був великий святковий вечір у МХАТі. Звичайні ж дні народження відзначали вдома, у сімейному колі, якщо тато в цей день не був на роботі. За столом збиралися всі: мама, я, мій брат, тато. Приїжджала мамина сестра Рута — вона часто проводила з нами ці дні. Мама робила шалено смачне тушковане м'ясо, домашню піцу або запікала курку. Що б вона не приготувала, татові все дуже подобалося. Але у святкові дні вона готувала з якимось особливим настроєм. З солодких страв куховарила смачні рогалики з родзинками і горіхами. Вона і зараз дуже смачно готує.

— Інокентій Михайлович не був байдужий до політики. Цікаво, що б він сказав про те, що відбувається між Росією та Україною?

— Думаю, він би всіх закликав до миру! Ми теж дуже переживаємо, що немає згоди зараз між Росією та Україною. А адже люди з вашої країни врятували колись татові життя. Він пішов на війну 18-річним хлопчаком, потрапив у пекло Курської дуги, брав участь у визволенні України, але потрапив у полон до німців, провів там три місяці і три дні, з полону йому дивом вдалося втекти. Він, абсолютно знесилені, доповз до якогось села, постукав у найближчий будинок і впав. Сім'я українців, ризикуючи своїм життям, притулки його у себе. Вони зігріли тата, виходили, відмили і повернули до життя. Потім тато вступив в партизанський загін, який незабаром злився з діючою Червоною армією, — вони визволяли Польщу і Німеччину. Папі потім дали медаль "За відвагу", але все своє життя він був вдячний тим українцям, які врятували йому життя. Як потім тато розповідав, жінку, яка врятувала його, звали Василина Шевчук, жила вона в селі Дмитрівка. Тато завжди про це пам'ятав.

Смоктуновський. Отримуючи нову роль, кожного разу боявся, що не впорається.

— Кажуть, людина перестає бути дитиною, коли йдуть батьки. Вам не вистачає батька?

— Мені дуже не вистачає його допомоги, підтримки! Хочеться поділитися з ним своїми думками, поговорити. Папа був дуже життєлюбним людиною, любив життя, хоча його робота була подвижницької і жертовної, вимагала багато сил, здоров'я і віддачі себе в кожній ролі. Пам'ятаю, одного разу він їхав на гастролі, ми попрощалися. Прощатися доводилося часто, але того разу мені стало так сумно, що він їде. Папа це відчув і сказав: "Машенька, не потрібно сумувати, я скоро повернуся! Навіть якщо що-небудь, не дай Бог, зі мною погане станеться, мене не стане, ти не повинна побиватися і горювати. Продовжуй жити, адже життя прекрасне!". Коли я це зараз згадую, то переконую себе, що не повинна ходити понурою — потрібно підбадьорити себе і думати про те, що десь високо тато мене бачить і радіє, коли я не сумую.

— Пам'ятаю, коли Інокентія Смоктуновського запитали про найщасливіші моменти в житті, він назвав день, коли навчив дочку плавати. Ви були дуже близькі з батьком? Він вам сниться?

— На жаль, дуже рідко! Якщо і сниться, то ми весь час з ним в дорозі, кудись їдемо. Я адже маленькою дуже багато з ним їздила. Ми і в Київ до вас приїжджали десятки разів, коли йшли зйомки картини "Дамський кравець", про трагедію Бабиного Яру. Ми знімалися з татом — у мене була роль єврейської дівчинки Рози. За сюжетом там був такий момент, коли всім людям оголошують, що їх на потягах кудись відвозять, а насправді їх везли в останню путь. Було цікаво зніматися в цьому фільмі, хоча він з такою страшною історією. Ми приїжджали на зйомки на потягах і літаках. Гуляли по місту, ходили на Андріївський узвіз, та й потім ще багато разів приїжджали. Як зараз пам'ятаю, жили в готелі "Москва" (зараз "Україна" — Авт.). Знімальна група складалася з киян, скрізь ми зустрічали увагу і дружелюбність, нас тепло завжди приймали в Києві.

А ще ми приїжджали з татом до вас з гастролями Малого театру, з виставою "Цар Федір Іоаннович". На одній з вистав, уже в фіналі, коли звучали оплески (а я дивилася спектакль з-за лаштунків), тато взяв мене за руку і вивів на загальний уклін. Я кланялася разом з усіма акторами, між царем і царицею.

— А ви не втомлювалися від таких поїздок. Все-таки маленька дитина може вередувати...

— Ні. Тато був дуже світлою і тактовною людиною, мені завжди з ним було добре.

— Батько дуже балував вас — купував джинси та іншу модний одяг, яка за часів Союзу була на вагу золота. А що ще він вам привозив з поїздок?

— Цибулини тюльпанів, ірисів і насіння квітів. Одного разу привіз з Японії насіння іпомеї. У перекладі з японської один з різновидів цієї рослини перекладається як "ранкове сяйво". Ми тоді жили на дачі, мама посіяла насіння цієї квітки, і вони так розрослися, що увілі своїми блакитними квітками, які нагадували маленькі грамофончики, весь балкон. Вони розкривалися вранці і були такими ніжними і радісними.

— В одному з інтерв'ю ви зізналися, що Інокентій Михайлович ходив будинку в кімоно. На публіці ж його звикли бачити таким собі франтом — в костюмі і капелюсі.

— Він одягав кімоно час від часу, але був у ньому непереборний. Це була данина японській культурі — йому подарували його під час візиту до Японії. Папа цікавився японською культурою, навчався їсти паличками. Йому подобалися японські страви — рис, суші, соуси.

— Бачила фотографії Смоктуновського, на якій на шиї у нього красується кулон із зображенням його рідного батька. Це був його талісман?

— Ні, тато носив цей кулон тільки в спектаклі "Гамлет". Інокентій Михайлович дуже любив свого батька, який пропав безвісти ще в 42 році. А взагалі, мій тато був віруючою людиною — хрестили його ще дитиною. У нього був свій духовний батько, і хоч тато нечасто до нього ходив, Біблія була його настільною книгою. На гастролі і в поїздки він брав її з собою, знав напам'ять багато молитов. Це було його потребою, хоча він ніколи не виставляв напоказ свою побожність.

Сім'я. Інокентій, дружина Суламіф і дочка Маша.

— Незадовго до відходу з життя Інокентій Михайлович зіграв у фільмі "Лінія смерті". Чи вірив він у те, що зіграні ролі можуть впливати на характер, долю людини?

— Папа не був забобонний і ніколи навіть не думав про такі речі. Якби таке було, думаю, він би не погодився грати Гамлета. Одим з останніх фільмів тата був "Білий свято", в якому мова взагалі йшла про останній день життя літньої людини, якого звали професор Граг.

— А чому в останньому фільмі "Вино з кульбаб" героя вашого батька озвучив Сергій Безруков?

— Тато просто не встиг зробити цього сам — пішов у 69 років. Для всіх це стало повною несподіванкою, адже він активно працював, репетирував новий спектакль. А коли його не стало, мамі подзвонили і запитали, чи не буде вона заперечувати, якщо озвучить Безруков. Сергій вміє наближати життя і манеру голоси до тих людей, за яких говорить. Це і стало причиною того, що озвучив саме він. У фільмі є моменти, коли навіть не відрізниш, що це не голос Інокентія Михайловича.

— Ваш батько помер від другого інфаркту. А ваша мама, Суламіф, з якою він прожив все життя, не намагалася умовити його зменшити темп, залишити час на відпочинок?

— Мама нескінченно зверталася до нього з проханнями взяти відпустку, умовляннями про необхідність відпочити. Але тато не слухав. Якось у нього була відпустка, ми вже зібралися кудись поїхати, але татові запропонували озвучити два звукових фільму Чарлі Чапліна — "З горою в Нью-Йорку" і "Вогні рампи". І тато з легкістю проміняв свою відпустку на те, щоб два місяці озвучувати ці фільми. Коли вони вийшли, один західний критик сказав: "Чарлі Чаплін заговорив російською".

Нам дуже б хотілося, щоб сьогодні більше показували татові фільми. Дістали б звідкись з полиць, наприклад, фільми про Чапліна, показали картини, на які тато віддав свою відпустку, замість того щоб в цей час відпочивати, займатися здоров'ям, приймати лікувальні води для поліпшення самопочуття або сонячні ванни. Дуже прошу, так і напишіть: "Дорогі товариші, які керують сьогодні телебаченням! Ми дуже просимо, я і мама, будь ласка, показуйте фільми за участю Інокентія Михайловича. Є чудові стрічки: "Чайковський", "Дядя Ваня", "У четвер і більше ніколи" з Олегом Далем. Ці картини цікаві при кожному перегляді".

— Своєю улюбленою роллю Інокентій Михайлович вважав князя Мишкіна. Після нього багато акторів втілювали цей образ — Євген Миронов, Юрій Яковлєв... Як ви оцінюєте їхню гру?

— Звичайно, я все дивилася, все цікаво, все заслуговує на увагу, але я не можу бути об'єктивна. Для мене мій тато — самий прекрасний актор. Він і сам вважав виконання ролі Мишкіна вершиною своєї творчості. Люди з усіх міст колишнього Союзу спеціально приїжджали до Ленінграда, щоб подивитися в БДТ, як він грає князя Мишкіна в спектаклі Георгія Товстоногова. Це був приголомшливий спектакль, який ніхто ніколи повторити не зможе. Сама я цю роль не бачила, оскільки мене навіть на світі не було, але бачила фрагменти записів. За розповідями мами, це був живий Мишкін, який зійшов зі сторінок роману Федора Достоєвського. На одній з вистав був присутній онук письменника, після перегляду він прийшов до тата в гримерку і сказав: "Інокентій Михайлович, ви геній!" До речі, якось вели хронометраж оплесків і підрахували, що публіка після цього спектаклю не відпускала акторів зі сцени 38 хвилин . Було таке, що після вистав викликали міліцію, щоб тато міг пройти від службового входу до машини — глядачі були під таким враженням після перегляду історії князя Мишкіна, що відривали татові гудзики від плаща.

— Інокентій Михайлович знімався у двох картинах з Володимиром Висоцьким, в тому числі "В маленьких трагедіях". А ще Висоцький, як і ваш батько, грав Гамлета на театральних підмостках (у Любимова в театрі на Таганці). Чи не було конкуренції серед двох Гамлетів? Дружили вони?

— У Висоцького була сучасна інтерпретація. Мама розповідала, що Висоцький запрошував папу на свій спектакль — йому було цікаво подивитися. А Гамлет, якого зіграв тато у фільмі Козинцева, — це була класична екранізація, там все наближене до того, як написано у Шекспіра. Коли картина зі Смоктуновським вийшла на екрани, британська кіноакадемія визнала виконання ролі Гамлета кращим. Це було ще в 1965-му.
А на дружбу у тата взагалі часу не вистачало. Дружба виникала з тими людьми, з якими було велике спільна творчість. І створювалися такі образи в театрі і кіно, що не було ні часу, ні бажання від них відволікатися. Якщо були вільні години, тато писав. Він написав дві книги — "Час добрих надій" та "Бути". Причому другий — уже на вимогу видавництва. Коли вийшла перша, її швидко розкупили, і у видавництві почали просити: "Інокентій Михайлович, напишіть ще, і ми випустимо".

Князь Мишкін. Вважав цю роль вершиною своєї творчості.

— Розкажіть про тандем Єфремов-Смоктуновський. Олег Миколайович зіграв особливу роль у житті вашого батька...

— У них була людська і партнерська дружба, вони потім навіть були сусідами — жили в одному будинку.

Олег Миколайович запросив папу працювати в Москву, в МХАТ. З 1975 року папа створив там 13 ролей і служив у цьому театрі до останніх днів. У нього були прекрасні роботи, починаючи з Іванова в чеховському спектаклі. Подання було дуже важким, декорації теж — не було навіть меблів на сцені. Було дуже складно існувати в цьому спектаклі, але треба було якось звикати. Потім роль почала вдаватися, хоча п'єса була похмура, безвихідна, але дуже значуща. Потім був спектакль за Мольєром "Кабала Святош" — тато грав короля Людовика. Я сприймала цей спектакль як гімн життю і творчості. З Єфремовим був навіть такий випадок: одного разу, коли МХАТ повертався з гастролей з Афін, разом з татом летів і Єфремов. І Олег Миколайович, який грав Астрова у виставі "Дядя Ваня", запитав тата, що виконував роль Войницкого: "Інокентій, як ти думаєш, як я грав?" — "Добре, ти дуже хороший артист", — відповів батько. Тоді Єфремов запитав: "Ну а ти який тоді артист?" — "А я, Олег, космічний...". Ще, до речі, тато дружив з Євгеном Євстигнєєвим.

— Сергій Бондарчук готовий був віддати Смоктуновському роль Андрія Болконського у фільмі "Війна і мир". Чому цього не сталося?

— В цей же час повинні були розпочатися зйомки в "Гамлеті", а на суміщення ролей режисер фільму Григорій Козинцев не погоджувався. Папа писав у своїй книзі, що якби Бондарчук запропонував йому роль П'єра, він би відмовився від Гамлета. Він говорив про це Бондарчуку, але той на це не пішов, а тато вважав, що "Війна і мир" від цього програла.

— Балерина Майя Плісецька, яка цього року теж відзначить 90-річчя, знімалася в невеликому фрагменті картини "Чайковський" з Смоктуновським. Перетиналися вони поза цими зйомок?

— Майя Михайлівна часто запрошувала тата на спектаклі — він бачив її в "Чайці", вона танцювала там Ніну Зарічну. Був на її "Кармен". Їй належить ідея фільму "Фантазія", в якому вони знялися: тато грав, а Майя танцювала. Майя Михайлівна розповіла Анатолію Ефроса, що їй було б цікаво поєднати балет і кіно в одному творі. З дитинства я була дуже захоплена балетом — маленьку, тато привів мене на зйомки цього фільму, познайомив з Плісецької, запитав у неї ради, чи варто мене віддавати в балетну школу вчитися. Вона сказала, що вчитися балету можна, але не можна дозволяти собі ніяких поблажок.

— Багато колег Смоктуновського визнавали, що Інокентій Михайлович часом погоджувався грати в слабких фільмах, роблячи це заради грошей, щоб утримувати сім'ю...

— Я думаю, це було на другому плані. Насамперед йому було цікаво творчість. У нього була грандіозна працездатність і потреба до творчості. В один день у нього могло бути озвучування, репетиція і зйомки. Якщо була можливість погодитися на зйомки, він погоджувався. Образи всі були різні, і я не бачу схожих.

— Чи допомагає вам відоме прізвище сьогодні матеріально?

— Буде перевидання книг тата — для мене це велика радість. І я зможу всім нашим друзям, яким раніше не встигла, вручити по примірнику. А те, що я ще й як спадкоємиця авторського права отримаю винагороду, це просто якийсь подарунок. Але жити на ці гроші — ні. Потрібно самим працювати — ми ж не можемо жити тільки на гроші, які заробляв тато.