300 000 євро призових, непарні шкарпетки і Крим по-австралійськи – 5 нових книг, від яких не відірватися

Герої цих книжок проходять квест у закинутій психлікарні, розуміють мову будинків, живуть у СРСР часів Брежнєва і почуваються розпарованими шкарпетками. Що поєднує усі ці химерні фантасмагорії та феєричну реальність у книжках таких різних авторів? Насправді й не про такі таємниці можна дізнатися з історій, які зазвичай пропонуються вашій увазі у черговій добірці новодруків.

Франк Тільє. Пазл.

Х.: Фабула, 2020

Герой цього захопливого роману Ілан і Хлоя – гравці із досвідом, у яких позаду чимало успішно пройдених квестів. Утім, цього разу на них і ще шістьох учасників чекає "Параноя" – напівмістична гра, до якої спробуй ще втрапити. Гонитва за призовими 300 000 євро відбуватиметься у будівлі покинутої лікарні для душевнохворих. Доволі швидко ігровий простір перетвориться на жахливу реальність. Повна картина залишиться неясною до самого останнього фрагмента. Хай там як, але на те він і пазл. "Ілан пішов швидше. Мокі слідував за ним, голосно дихаючи, його велике серце гупало. Вони швидко дісталися до місця, яке Ілан уже обстежував разом з Хлоєю. Метрів за десять містилась театральна зала. Мінотавр, малюнки на кожному листі гіпсокартону. Це місце намагалося подолати запустіння, але кольори тьмяніли, з кожним днем час брав своє. – Тут моторошно,- сказав Мокі. – У того, хто намалював ці картини, навряд чи було веселе життя". І справді, захопливе, моторошне, добротне чтиво з геть несподіваним фіналом від визнаного майстра жанру трилера.

Татьяна Бонч-Осмоловская. Сквозь слоистое стекло.

К.: Каяла, 2020

Цей роман – феєрична суміш з фантастики, стімпанку і філософської притчі. Авторка, яка народилася у Сімферополі, мешкає в Австралії, займаючись комбінаторною поезією, насправді інтегрувала у цей новаторський текст, крім екзотичних світоглядних теорій, майже всі свої уподобання і захоплення, запропонувавши на наш розсуд чудовий сучасний продукт. Який, додамо, смакуватимуть і любителі комп’ютерних ігор, оскільки дія в оповіді мчить, не спиняючись, і прихильники розважливої прози, згадана притчевість якої створює особливу ностальгійну атмосферу. Часом це навіть крутіше за Желязни чи Бредбері, оскільки насамперед має реалістичну основу – ту саму "кримську" прив’зку подій і ситуацій. Складну, футурологічну, імперську за своєю "ігровою" естетикою. "Если встать против солнца, Площадь наместника кажется совершенно безлюдной, – починає авторка свою оповідь. – Повернувшись направо, видишь за перекрестком тяжелый двухэтажный автолет-гармошку, что, вздохнув, выползает на площадь, тяжело покачивая боками на высоте двух сажень. Завернув на улицу Молодости, что в карауле небоскребов неспешно спускается к гавани, автолет останавливается, открывает двери и засыпает у входа в величественное здание". За сюжетом, бурхливе життя юного молодого героя минає саме у цьому фантастичному Задзеркаллі, з Домом науки і ремесел, залою точних приладів і всуціль механізованого побуту, де стаються не лише карколомні події вселенського масштабу, але й не менш загадкові злочини. "Издалека, словно с того света, отражаясь эхом от волн на тысячи океанских миль, повторяясь слогами и отдельными звуками, звучит примирительное: – Допрос окончен. Проверка продолжается. Расчет-фактура на триста необходимых единиц будет приложена к вашему личному делу".

Річардас Ґавяліс. Вільнюський покер.

Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Автор цього роману недаремно попереджав своїх читачів: "Ця книжка не призначена для тих, хто в літературі шукає розваги та приємного відпочинку". Його історія – це переломний твір у литовській літературі, адже, будучи написаний "у шухляду" в 1979–1987 роках, виданий у листопаді 1989 року, одразу після падіння Берлінського муру, він ознаменував інакшу – самостійну й незалежну — літературу. У чотирьох різних версіях подій розкривається контрольоване всюдисущою тоталітарною системою вільнюське життя у кінці 70-х — на початку 80-х років ХХ століття за часів Брежнєва. У романі на читача чекає не лише детективна інтрига в дусі "хто це зробив", просякнута підозрілістю атмосфера чи похмуро-сіра повсякденність, але й своєрідна підкладка роману – метафори пізнього радянського періоду, які прославили автора і якими концептуально пронизано весь твір.

Петро Яценко. Магнетизм.

Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Новий роман Петра Яценка — магічна історія про те, як у дивовижний спосіб пов’язані люди й міста: вони притягуються і відштовхуються, можуть із легкістю знищити одні одних, а можуть дати одні одним життя… Головна героїня Марія на прізвисько Гайка тікає з окупованого Донецька останнім потягом до Києва й опиняється сама в чужому великому місті. Ще в дитинстві вона відкрила в собі дивний хист бачити історії людей, записані на металі, а тепер чує мову будинків і знає їхні імена. День за днем перед нею постають нові химерні виклики, але найголовніший із них – чи зможе вона своєю жертвою врятувати рідне місто, серце якого перестало битися?

Галина Вдовиченко. Ліга непарних шкарпеток.

Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Шкарпеткам, що загубили свою пару, у цій історії не позаздриш. Утім, хто завгодно може визнавати себе нещасним невдахою — тільки не вони! Їхнє місце на смітнику? Ні! У вирі подій! Розпаровані й непотрібні, вони об’єднаються у Лігу непарних шкарпеток. Вони наповнять своє життя сенсом та радістю, тому що кожна шкарпетка є особливою і неповторною. Гумор і тонка іронія, динамічна розповідь та життєва філософія — все переплелось у цій повісті, як кольорові нитки шкарпеток. "Щасливі обраниці пірнуть зараз у шкіряні туфлі з довгими носами та вийдуть із дому. Вони тиснутимуть в авто на педалі, походжатимуть офісом, їздитимуть у ліфті. та перезиратимуться під столом у залі засідань З іншими, такими їж як вони, діловими шкарпетками, що ходять на роботу разом з людьми. Бо така доля успішних шкарпеток, які тримаються по двоє вкупі З горішньої полиці шафи, де мешкали саме такі щасливі шкарпетки, ранкової пори ніхто не визирав. Складені чи скручені парами, вони спокійно чекали моменту, коли рука господаря або ж господині, або ж котрогось з дітей потягнеться до них, бо неодмінно настане їхня черга виходити. Так думали парні шкарпетки, що були впевнені у своєму майбутньому".