Війна грибів з жуками та інша екзотика – 5 книг, які варто прочитати навесні

Навесні прагнеш чогось нового, свіжого, екзотичного. Хочеться як не відривати небачені світи, то вже точно поринути у незвичайні пригоди. Найкраще це зробити разом з героями цих книжок, які саме й зайняті цими речам – прагнуть, ринуть, відкривають.

Мирослава Мудрак. Образний світ Георгія Нарбута й створення українського бренду. – К.: Родовід, 2020

За всі часи імперського фундаменталізму в мистецтві герой цієї книжки належав до російського "Мира искусств", де його наставниками були Білібін, Бакст, Добужинський, хоча найбільш плідним був саме його київський період. В якому, нагадаймо, відбувалося створення державних гербів і печаток, грошей і марок, а також ілюстрацій до не менш вишукано-химерних речей на зразок книжки "Війна грибів з жуками".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Художній та культурний спадок, який Нарбут створив за своє недовге 34-річне життя, і досі є шифром національної та культурної ідентичності, – переконана авторка. - Сформований на зламі двох століть, як дволикий Янус всіх зачинів, видатний стиль Нарбута в українському графічному дизайні охоплює вікові символи, в яких відбилася історія країни з усіма трагічними подіями".

Сьогодні, через сто років після смерті Георгія Нарбута, видатний мистець нарешті може зайняти достойне місце в сучасному етосі нової України. Коли майбутнє України лишається непевним й ідентичність України як держави щоразу під загрозою, ретроспективний погляд на Нарбутів національний брендинг (а також його сучасних представників у мистецтві) є актуальним, як ніколи, адже він стосується нагального питання про модерну українську культуру та її вплив на сприйняття України в світі.

Ерік Вуяр. Конкістадори. – Х.: Фабула, 2020

Мабуть, мало що змінилося від часів Гумільова, якщо образ "конкістадора в панцирі залізному" досі збурює уяву письмаків, і дарує нам чергове романтично-завойовницьке чтиво. Адже цей захоплюючий історичний роман французького автора оповідає про захоплення іспанцями Перу.

У 1532 році Франсіско Пісарро, "конкістадор, позашлюбна дитина, неписьменний, колишній свинопас, талановитий командир, разом з Васко Нуньєсом де Бальбоа, який провів війська крізь болотисті береги й щойно відкритий Тихий океан", вирушає з невеликим військом установлювати владу іспанського короля на нових землях. Вони переживають хвороби, нестачу їжі, холод, долають гори і тропічні ліси. Купка самовпевнених чужинців прагне золота і влади.

"Роман "Конкістадори" змальовує той епізод завоювання світу, – зауважує автор, - що, на мою думку, нагадує ураган чи вторгнення кінноти. У будь-якому разі це — сплав золота й крові, славетна й вульгарна епопея, як і всі інші, сповнена хитрощів і підступних нападів. Цей епізод присвячений завоюванню Перу Франсіско Пісарро та знищенню імперії інків. Він розкриває трагедію нашого світу, де живемо ми, на мапі якого зустрілися Бог, золото й порох".

Футуродеролахоманія. – Л.: Піраміда, 2021

Слабкі підозри того, хто вважає, що український футуризм – це запозичене навіть не в італійців, а в росіян явище, у цій збірці мають або розвіятись, або навпаки – затверднути на камінь спотикання. Від того часу, як Михайль Семенко вперше побачив виступи Маяковського, позаду залишилися не тільки його численні періоди, але й розуміння того, що розвивалося це явище всією Європою, тож поки не настав його радянський період, вірити в оригінальність цієї поезії ще було можна.

Першими, як відомо, засумнівалися народники, потім вже колеги на зразок Едварда Стріхи, чиї пародії на радянський футуризм "Нової Генерації" Семенка несамовитий Михайль друкував та нахвалював. Насправді це був жарт вже тяжко хворого Костя Буревія, як листувала його дочка до автора цих рядків, і це було весело.

Тож ця "Проба футуроріз(ної) антології жартома і всерйоз із додатком малодоступних літературно-критичних і мистецтвознавчих публікацій про український футуризм у західноукраїнській пресі міжвоєнного періоду" жартома і всерйоз пропонує вперше зібрані футурнастрої, футурорізи, футурполітпоези, порнографізи, пародези, футуристичні імпровізації, у яких пародіюється творчість українських футуристів, перш за все Михайля Семенка та Ґео Шкурупія.

"Це нове слово ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ легко запам’ятати, якщо читати його навспак, – підказує укладач збірки Василь Габор, - манія дерти лаха з футуризму – це і є ФУТУРОДЕРОЛАХОМАНІЯ!" У додатку вміщено маловідомі літературнокритичні та мистецтвознавчі публікації про українських футуристів та їхню творчість у західноукраїнській пресі міжвоєнної доби.

Джек Керуак. Волоцюги дгарми. – К.: Комубук, 2021

Не годилося б згадувати про кіно у випадку з цим культовим романом, але якесь уявлення про нього воно таки може передати. Хоч би який фільм про цю епоху ми згадали – від давнього "Безжурного їздця" Хопера з натоді ще розкішно волосатим Ніколсоном до сучасного "Одного разу в Голівуді" Тарантіно з альтернативною історією секти Чарльза Менсона – все одно це буде не те.

Оскільки "Волоцюги дгарми" (1958) — це знаковий напівавтобіографічний роман Джека Керуака (1922—1969), "короля бітників", легенди мистецького андеграунду й визнаного класика світової літератури. Це бурхливе життя американської богеми 1950-х років, шалені вечірки й вибухові поетичні читання, гарячий пил автостопу й холод товарних вагонів, духовні поневіряння, дзен-буддизм і єднання з природою, виснажливі мандрівки до гірських вершин і самотні ночівлі серед пустелі.

Особиста історія митця, якого роздирають протиріччя: прагнення до усамітнення й принади богемного життя, пошуки дзену й християнського бога. Ритмічна проза, голос "розбитого покоління", джазова імпровізація на папері.

Емма Андієвська. Джалапіта: мала проза. – Х.: Фоліо, 2020

Екзистенція у цих оповіданнях відомої учасниці Нью-йоркської групи, що родом з Донецька, буяє з небаченою силою. І це не дивно, адже писалися обидві збірки (які у дев’яностих вперше потрапили в Україну завдяки журналові "Український Засів" автора цих рядків), у тих самих шістдесятих. І "Тигри", і "Джалапіта".

Тож повоєнна розгубленість у них круто замішана на модному дзен-будизмі та бітлівському сюреалізмі. Відчуття близького краху не відпускає ані на мить, хоч насправді ці оповідки Андієвської – милі, беззахисні, ностальгійні. Бабця на пошті не може відправити листа, від якого залежить кінець світу, бо та зачиняється. Хлопець не вірить дівчині, що вона помре без нього, і коли вона таки йде, крізь неї вже проїздять "особові й вантажні авто з причепами". Нарешті, товстуха на ринку лягає грудьми на мокрий від луски прилавок і плаче. "Він ще повернеться", – каже їй продавець, виловлюючи сіткою живу рибу, але ніхто нікуди у цій прозі не повертається. Навпаки, щокроку віддаляється від нас і нашого часу.

Наче ще один герой цієї збірки, який помітив, що давно вже бреде пустелею саме тоді, коли сусіда попросив його подати ще один цвях, поки він прибиватиме картину, яку цей самий герой підтримував одним плечем...